Кревська унія

Да­та і місце

14 сер­пня 1385 р., за­мок Кре­во (поб­ли­зу се­ла Кре­во Смор­гонсь­ко­го рай­ону Грод­ненсь­кої об­ласті, Біло­русь).

Дій­ові осо­би

Поль­ські шлях­тичі – пос­ланці Єли­заве­ти Кот­ро­манич (во­на ж Єли­заве­та Босній­ська, 1339–1387; донь­ка босній­сько­го кня­зя, вдо­ва ко­роля Угор­щи­ни і Польщі Лю­довіка Ан­жуй­сько­го, фак­тична ре­ген­тка Угор­щи­ни і Польщі в 1382–1384 рр., та­лано­вита жінка-політик з трагічною до­лею, вби­та в ході фе­одаль­ної вій­ни в Угор­щині) та її мо­лод­шої донь­ки Ядвіги (1373–1399; з 1384 р. ко­роно­вана як ко­роль (!) Польщі, доб­ре освіче­на на­бож­на пра­витель­ка, відно­вила Краківсь­ку Ака­демію, до­тепер по­пуляр­на в Польщі, у 1980-х рр. ка­толиць­кою цер­квою виз­на­на свя­тою).

Пред­став­ни­ки ли­товсь­кої прав­ля­чої ди­настії Ге­диміно­вичів: Ягай­ло (1351–1434; ве­ликий князь ли­товсь­кий у 1377–1381 рр., 1382–1386 рр. і поль­ський ко­роль у 1386–1434 рр., во­лодар та спад­коємець Русі); й­ого рідні бра­ти Скир­гай­ло (1354–1397; у 1386–1392 рр. ве­ликий князь ли­товсь­кий, у 1395–1397 рр. князь київсь­кий, най­ближ­чий помічник і со­юз­ник Ягай­ла); Ко­рибут-Дмит­ро (1358 – після 1404; у 1386–1392 рр. князь чернігівсь­кий, нов­го­род-сіверсь­кий, пре­док князів Виш­не­вець­ких, Зба­разь­ких, Сан­гушків, Чор­то­рий­ських, Ко­рець­ких та ін.); Луг­вен (1360 – після 1431; та­лано­витий пол­ко­водець, учас­ник ба­гать­ох битв про­ти Тев­тонсь­ко­го ор­де­ну та шведів); дво­юрідний брат ви­щез­га­даних Ге­диміно­вичів Вітовт Кей­сту­тович (бл. 1350–1430; ве­ликий князь ли­товсь­кий у 1392–1430 рр., най­мо­гутніший пра­витель Ве­лико­го князівства Ли­товсь­ко­го, поп­ри со­юз із Поль­щею вів са­мостій­ну політи­ку, спря­мова­ну на об’єднан­ня знач­ної час­ти­ни Східної Євро­пи під егідою Лит­ви, успішний пол­ко­водець).

Пе­реду­мови події

Після смерті ко­роля Угор­щи­ни та Польщі Лю­довіка (Лай­оша) Ан­жуй­сько­го 1382 р. й­ого донь­ки Марія та Ядвіга за­лиши­лися ос­новни­ми спад­коєми­цями відповідно угорсь­ко­го та поль­сько­го прес­толів. 1284 р. Ядвігу бу­ло уро­чис­то ко­роно­вано в Кра­кові як пов­ноправ­но­го ко­роля (а не ко­роле­ву, за се­реднь­овічним пра­вом – осо­бу дру­горяд­ну) Польщі, про­те за то­гочас­ни­ми у­яв­лення­ми пра­вительці був потрібен чо­ловік (поп­ри той факт, що Ядвізі бу­ло за­лед­ве 12 років). Пер­шим пре­тен­дентом на ру­ку Ядвіги став син австрій­сько­го гер­цо­га Ле­ополь­да Габ­сбур­га Віль­гельм, кот­рий влітку 1385 р. при­був до Кра­кова і був за­руче­ний з Ядвігою. Про­те ду­же швид­ко поль­ські маг­на­ти з Ма­лопольщі (Спит­ко з Мель­шти­на, Ян з Тар­ну­ва, Ян Тен­чинсь­кий та ін.) знай­шли вигіднішо­го пре­тен­дента на ру­ку пра­витель­ки – ли­товсь­ко­го ве­лико­го кня­зя-язич­ни­ка Ягай­ла, кот­рий вис­ло­вив наміри прий­ня­ти ка­толиц­тво і ох­рести­ти Лит­ву, пос­та­вив­ши її в політич­ну за­лежність від Польщі. Май­бутній со­юз Польщі й Лит­ви був спря­мова­ний перш за все про­ти силь­но­го спіль­но­го во­рога – Тев­тонсь­ко­го ор­де­ну. Після гуч­но­го скан­да­лу Віль­гельм поїхав до­дому, австрійці роз­пусти­ли чут­ки про те, що шлюб між їхнім спад­коємцем і Ядвігою вже відбув­ся де-фак­то, а поль­ська де­легація ви­руши­ла до зам­ку Кре­во, де пе­ребу­вав Ягай­ло зі своїми ро­дича­ми.

Хід події

Влас­не в зам­ку Кре­во відбув­ся тіль­ки пер­ший ра­унд пе­рего­ворів, що увінчав­ся підпи­сан­ням хартії (до­кумен­та), в якій Ягай­лові бу­ло обіця­но ру­ку Ядвіги і поль­ську ко­рону, на­томість ли­товсь­кий ве­ликий князь обіцяв хрес­ти­тися сам зі своїми бра­тами і на­родом, зни­щити язич­ницькі свя­тили­ща, звіль­ни­ти всіх хрис­ти­янсь­ких по­лоне­них, що ут­ри­мува­лися в Литві, зап­ла­тити Віль­гель­му Габ­сбур­гу 200 тис. фло­ринів відступ­но­го, по­вер­ну­ти Польщі всі втра­чені у вій­нах ос­таннь­ого ча­су землі (включ­но з час­ти­ною Га­личи­ни, приєдна­ною ко­лись Лю­довіком до Угор­щи­ни), і – найбільш спірний пункт – «приєдна­ти (лат. applicare) ли­товські й руські землі до Поль­ської Ко­рони». Ос­танній термін поль­ські й ли­товські істо­рики різних часів трак­ту­вали вкрай різно­манітно – від ва­саль­ної за­леж­ності Лит­ви що­до Польщі (що ма­лой­мовірно) до ти­пової пер­со­наль­ної унії не­залеж­них дер­жав, пов’яза­них ли­ше осо­бою спіль­но­го пра­вите­ля. На до­кументі сто­ять пе­чат­ки ли­ше ли­товсь­кої сто­рони – Ягай­ла, Скир­гай­ла, Ко­рибу­та, Луг­ве­ня та Вітов­та.

Наслідки події

Після підпи­сан­ня унії Ягай­ло пе­реїхав до Кра­кова, де то­го ж ро­ку був ко­роно­ваний як ко­роль Польщі по пра­ву од­ру­жен­ня, відво­ював в угорців обіцяні по­лякам у Кре­во землі, нас­тупно­го ро­ку при­душив за­колот ро­дичів, наш­видку­руч ох­рестив­ши своїх зем­ляків, і за­лишив у Литві ве­ликим кня­зем сво­го бра­та Скир­гай­ла. Про­те нев­до­волен­ня ли­товців і ру­синів унією приз­ве­ло до гро­мадянсь­кої вій­ни в Литві, яку 1392 р. виг­рав Вітовт, кот­рий став со­юз­ни­ком і ли­ше фор­маль­но «мо­лод­шим бра­том» Ягай­ла. Про­те поп­ри всі на­маган­ня Вітов­та яко­мога сильніше уне­залеж­ни­ти Лит­ву, до­ля цієї країни бу­ла відте­пер тісно пов’яза­на з до­лею Польщі, в якій аж до 1569 р. пра­вила за­почат­ко­вана Ягай­лом (і, за іронією долі, не Ядвігою, а чет­вертою дру­жиною ко­роля, кра­сунею ру­син­кою Софією Голь­шансь­кою) ди­настія Ягел­лонів.

Істо­рич­на пам’ять

Сю­жети, пов’язані з унією, бу­ли і є більш по­пуляр­ни­ми для по­ляків, ніж для ли­товців чи ук­раїнців. У Кра­кові вста­нов­ле­но пам’ят­ник Ядвізі та Ягай­лу, пок­ли­каний увічни­ти са­ме цей істо­рич­ний епізод. У Біло­русі 2005 та 2001 р. відбу­вали­ся регіональні арт-фес­ти­валі, прис­вя­чені події, роз­по­чато кон­сервацію силь­но по­терпіло­го в ході воєн XX ст. Кревсь­ко­го зам­ку. Не над­то відо­ма подія в су­часній Росії (мож­на зга­дати хіба що ро­ман Д. Ба­лашо­ва, прис­вя­чений їй).