Хотинська війна

Да­та і місце

20 сер­пня (по­чаток зброй­них су­тичок ко­заків з ос­новни­ми си­лами ос­манів) – 9 жов­тня (ук­ла­ден­ня ми­ру) 1621 р., те­риторія су­час­них Ук­раїни, Мол­давії та Ру­мунії, здебіль­шо­го нав­ко­ло міста Хо­тин (нині Чернівець­ка об­ласть) та на бе­регах річки Дністер.

Дій­ові осо­би

Ос­мансь­ко-та­тарсь­ко-мол­давсь­ке вій­сько: Ос­ман II (1604–1622; сул­тан з 1618 р., прап­раправ­нук Су­лей­ма­на Пиш­но­го і Рок­со­лани); Охрілі Ху­сейн-па­ша (?–1622; ве­ликий візир до 17 ве­рес­ня 1621 р.); Діла­вер-па­ша (?–1622; ве­ликий візир з 17 ве­рес­ня 1621 р.); кримсь­кий хан Джанібек-Гірей (1568–1635; хан у 1610–1623, 1628–1635 рр.), ви­дат­ний но­гай­ський пол­ко­водець Кан­темір-мур­за (?–1637; бей но­гай­сько­го пле­мені Ман­сур, ви­дат­ний пол­ко­водець); мол­давсь­кий гос­по­дар Олек­сандр IV Ілляш (?–1666; був гос­по­дарем Мол­давії в 1620–1621 та 1631–1633 рр., Во­лощи­ни в 1616–1618 та 1627–1629 рр.).

Річ Пос­по­лита: ве­ликий геть­ман ли­товсь­кий Ян-Ка­роль Ход­ке­вич (1560 – по­мер від хво­роби в та­борі під Хо­тином у ході боїв 24 ве­рес­ня 1621 р., з 1601 р. поль­ний, а з 1605 р. ко­рон­ний геть­ман ли­товсь­кий; досвідче­ний пол­ко­водець); воєво­да Краківсь­кий і ве­ликий ко­рон­ний підча­ший Станіслав Лю­бомирсь­кий (1583–1649; один із най­впли­вовіших маг­натів Речі Пос­по­литої); ко­роле­вич Вла­дис­лав Ва­за, за­порозь­кий геть­ман Яків Не­родич-Бо­родав­ка (?–1621; стра­чений ко­зака­ми); за­порозь­кий геть­ман Пет­ро Ко­наше­вич-Са­гай­дач­ний.

Пе­реду­мови події

До пря­мого вій­сько­вого зіткнен­ня приз­ве­ли часті на­пади ук­раїнсь­ких ко­заків на ту­рецькі міста і та­тар – на Річ Пос­по­литу, а та­кож втру­чан­ня ук­раїнсь­ких та поль­ських маг­натів у пи­тан­ня насліду­ван­ня прес­то­лу в Мол­давії 1620 р., що спри­чини­ло зни­щен­ня поль­сько­го вій­ська під Це­цорою. Ще од­ним пош­товхом до вій­ни ста­ли во­рожі дії най­манців Речі Пос­по­литої – ко­заків-лісов­чиків – що­до ос­мансь­ко­го ва­сала, воєво­ди Трансіль­ванії Бет­ле­на Га­бора. Ого­лосив­ши Лехіста­ну (Речі Пос­по­литій) джи­хад, ос­ма­ни у ви­пад­ку успішних бой­ових дій мог­ли пла­нува­ти навіть якісь серй­озні за­во­юван­ня, але здебіль­шо­го й­шло­ся про по­каран­ня «невірних» за їхні по­передні «про­вини». Ос­ман II зібрав близь­ко 100 тис. ос­мансь­ко­го вій­ська, по­над 50 тис. кримсь­ких та­тар, но­гайців, мол­да­ван і во­лохів, по­над 100 гар­мат, з них близь­ко 60 ве­ликих. Невідо­ма кількість слуг-не­ком­ба­тантів, але во­на бу­ла знач­ною. Вій­сько Речі Пос­по­литої після втра­ти яд­ра зброй­них сил – поль­сько­го ко­рон­но­го вій­ська – під Це­цорою бу­ло ос­лабле­не. Й­ого бой­ове яд­ро те­пер ста­нови­ли ли­товські та най­мані підрозділи, всь­ого близь­ко 18 тис. кінно­ти та 12 тис. піхо­ти. За­порожці вис­та­вили, за різни­ми да­ними, 44–46 тис. во­яків (ра­зом із па­хол­ка­ми). Річпос­по­литсь­ке і ко­заць­ке вій­ська ма­ли ра­зом не менш ніж 50 гар­мат, з них мінімум по­лови­на на­лежа­ла за­порож­цям. Невідо­мою, але во­чевидь чи­малою бу­ла кількість обоз­ної че­ляді в річпос­по­литсь­ко­му та­борі.

Хід події

Поль­сько-ли­товсь­ка армія з’яви­лася під Хо­тином 20 сер­пня і од­ра­зу по­чала укріплю­вати­ся, аби не про­пус­ти­ти ос­манів уг­либ Речі Пос­по­литої. Бу­ло ство­рено зем­ля­ний «укріпрай­он» у виг­ляді півко­ла нав­ко­ло річпос­по­литсь­ко­го та­бору, яким ко­ман­ду­вали Ход­ке­вич, Вла­дис­лав та Лю­бомирсь­кий, флан­ги укріплень при­ляга­ли до річки Дністер. Поб­ли­зу око­пали­ся за­порожці, яких із бо­ями привів під Хо­тин Бо­родав­ка, кот­ро­го зго­дом змінив по­ране­ний під час по­ходу Са­гай­дач­ний (Бо­родав­ку ж ко­заки зви­нува­тили в по­гано­му керівництві та розстріля­ли), а та­кож най­манці-лісов­чи­ки. За­порожці здій­сни­ли кіль­ка рейдів про­ти турків, що нас­ту­пали, у ре­зуль­таті чо­го ос­ма­ни заз­на­ли чи­малих втрат, але й ко­заків по­ляг­ло ба­гато. 2 ве­рес­ня до Хо­тина підій­шли ос­новні си­ли ос­манів і по­чала­ся фак­тична об­ло­га Хо­тинсь­ко­го зам­ку й ата­ки на річпос­по­литсь­кий і ко­заць­кий та­бори. Про­те нас­тирливі спро­би ос­манів 2, 3, 4, 5, 7, 15, 23, 27, 28 ве­рес­ня увірва­тися до річпос­по­литсь­ко­го та особ­ли­во ко­заць­ко­го та­борів після ша­лених ар­тобстрілів закінчи­лися пов­ним про­валом і ве­лики­ми втра­тами для воїнів Ос­ма­на II. На­томість ко­заки не­од­но­разо­во ро­били ви­лаз­ки, час­то нічні, виріза­ючи значні ту­рецькі за­гони. Не­пога­но ви­яви­ли се­бе й річпос­по­литсь­ка піхо­та та кінно­та, най­манці, а та­кож обоз­на че­лядь, що кіль­ка разів до­помог­ла відби­ти ту­рець­кий нас­туп. Ту­рецькі яд­ра за­рива­лися в сип­кий ґрунт, не ма­ючи змо­ги зруй­ну­вати ко­зацькі «шанці», вог­ненний вал стрільців ко­заць­кої піхо­ти був нез­до­лан­ний, а спро­би за­мори­ти хрис­ти­ян го­лодом че­рез бло­каду про­вали­лися. 24 ве­рес­ня від уто­ми і хво­роб по­мер Ход­ке­вич, і но­вий річпос­по­литсь­кий ко­ман­ду­вач Лю­бомирсь­кий на­казав пе­рей­ти у мен­ший за пло­щею табір, який бу­ло лег­ше обо­роня­ти. Але й вій­сько Ос­ма­на по­тер­па­ло від втрат, падіння бой­ово­го ду­ху, хво­роб і нес­тачі про­доволь­ства та фу­ражу, а всі терміни для нас­ту­пу на Лехістан стрімко ми­нали – на­сува­лася пізня осінь. 29 ве­рес­ня сул­тан роз­по­чав пе­рего­вори, які 9 жов­тня закінчи­лися мир­ною уго­дою.

Наслідки події

Ос­мансь­ке вій­сько та й­ого со­юз­ни­ки без­по­ворот­но втра­тили, за най­обе­режніши­ми оцінка­ми, близь­ко 40 тис. во­яків, се­ред них кіль­ка пашів (хо­ча по­пуляр­на бай­ка, що ґрун­туєть­ся на за­писі Я. Со­бесь­ко­го, про смерть внаслідок ко­заць­ко­го на­паду ве­лико­го візи­ра Охрілі Ху­сей­на-паші аж ніяк не є прав­ди­вою, в бою з ко­зака­ми за­гинув, нап­риклад, па­ша міста Бу­дин (Бу­да) Ка­ракаш-па­ша). Втра­ти со­юз­ників-хрис­ти­ян мог­ли ста­нови­ти до 15 тис., з них десь по­лови­на – за­порожці. Го­лов­ним наслідком бит­ви був зрив ос­мансь­ких планів до­помо­ги Трансіль­ванії та про­тес­тантській ко­аліції в Трид­ця­тирічній війні, а та­кож про­вал планів за­во­юван­ня тур­ка­ми ук­раїнсь­ких зе­мель Речі Пос­по­литої. За­порожці як ніко­ли раніше ви­яви­лися важ­ли­вим чин­ни­ком міжна­род­ної політи­ки, став­ши як однією з при­чин вій­ни, так і го­лов­ни­ми рятівни­ками Речі Пос­по­литої. Са­гай­дач­ний, чий та­лант пол­ко­вод­ця вос­таннє яс­кра­во ви­явив­ся са­ме під час цих подій, був щед­ро ви­наго­род­же­ний ко­ролем, про­те 20 бе­рез­ня 1622 р. по­мер від ран, от­ри­маних під Хо­тином, за­лишив­ши нев­ре­гуль­ова­ною бо­лючу проб­ле­му ко­заць­ко­го реєстру. Для Ос­ма­на II прог­ра­на вій­на та­кож ста­ла фа­таль­ною – 20 трав­ня 1622 р. він був уби­тий внаслідок бун­ту нев­до­воле­них яни­чарів, про­те го­вори­ти про по­чаток за­непа­ду вій­сько­вої по­туги Ос­мансь­кої імперії після Хо­тина нав­ряд чи до­реч­но.

Істо­рич­на пам’ять

Мас­штаб­на вій­на ма­ла швид­кий і ве­ликий роз­го­лос у Речі Пос­по­литій та Європі, ста­ла те­мою ге­роїчних по­ем, віршів, драм, де оспіву­вали­ся под­ви­ги по­ляків та ко­заків. Не за­бува­ли про Хо­тин і пізніше – зок­ре­ма, для ук­раїнсь­ких ав­торів бит­ва ста­ла од­ним із сим­волів нез­ламності ук­раїнсь­ко­го ко­заць­ко­го ду­ху (ху­дожні тво­ри О. Ма­ковея, З. Ту­луб та ін.), увій­шов­ши до шкіль­них підруч­ників, на­уко­во-по­пуляр­них праць то­що. У су­часній Ук­раїні існу­ють пам’ят­ни­ки та про­водять­ся за­ходи на честь вша­нуван­ня ге­роїв вій­ни. У ту­рецькій літе­ратурній, зок­ре­ма по­етичній, тра­диції Хо­тин і трагічна до­ля юно­го Ос­ма­на II теж знай­шли помітне відоб­ра­жен­ня.