Створення Центральної Ради

Да­та і місце

17–20 бе­рез­ня 1917 р., Київ.

Дій­ові осо­би

Го­ловою за­оч­но об­ра­но Ми­хай­ла Гру­шевсь­ко­го (1866–1934; ви­дат­ний істо­рик, ав­тор біль­ше 2 тис. на­уко­вих праць, у 1897–1913 рр. го­лова На­уко­вого то­варис­тва імені Т. Шев­ченка, член То­варис­тва ук­раїнсь­ких пос­ту­повців, 1914 р. зви­нува­чений в авс­трофіль­стві й зас­ла­ний до Симбірсь­ка, зго­дом до Ка­зані, після Лют­не­вої ре­волюції всту­пив до партії ук­раїнсь­ких есерів, де пе­ребу­вав до 1921 р., брав участь у підго­товці та ух­ва­ленні всіх універ­салів, на­поля­гав на ух­ва­ленні Кон­сти­туції УНР 1918 р., після при­ходу до вла­ди геть­ма­на – при­ват­на осо­ба, у 1919–1921 рр. в еміграції, по­вер­нувся до УСРР, був пе­ресліду­ваний на по­чат­ку 1930-х рр.), яко­го тим­ча­сово заміщу­вав Во­лоди­мир На­умен­ко (1852–1919; ви­дат­ний діяч гро­мадсь­ко­го ру­ху, літе­рату­роз­на­вець, бо­рець за ук­раїнсь­ку освіту, до Цен­траль­ної ра­ди увій­ти відмо­вив­ся, 1918 р. міністр освіти в ос­таннь­ому уряді П. Ско­ропадсь­ко­го, розстріля­ний біль­шо­вика­ми). Зас­тупни­ки го­лови в пер­шо­му складі Ра­ди – Дмит­ро Ан­то­нович і Дмит­ро До­рошен­ко (1882–1951; на­щадок геть­мансь­ко­го ро­ду, член ТУП, Ук­раїнсь­кої партії соціалістів-фе­дералістів, ви­дат­ний істо­рик, ав­тор по­над 1 тис. праць, 1918 р. міністр за­кор­донних справ Ук­раїнсь­кої дер­жа­ви, зго­дом в еміграції), після Все­ук­раїнсь­ко­го кон­гре­су – Во­лоди­мир Вин­ни­чен­ко (1880–1951; відо­мий ук­раїнсь­кий про­заїк, дра­матург, ху­дож­ник, ре­волюціонер, політик, член УСДРП, 1917 р. го­лова Ге­нераль­но­го сек­ре­таріату Цен­траль­ної ра­ди, ав­тор біль­шості універ­салів та інших до­кументів ЦР, у 1918–1919 р. го­лова Ди­рек­торії, пішов у відстав­ку че­рез конфлікт із С. Пет­лю­рою, емігру­вав до Франції) і Сергій Єфре­мов (1876–1939; ви­дат­ний гро­мадсь­ко-політич­ний і дер­жавний діяч, літе­ратур­ний кри­тик, істо­рик літе­рату­ри, ака­демік Ук­раїнсь­кої Ака­демії На­ук, 1917 р. зас­тупник го­лови Цен­траль­ної Ра­ди, ге­нераль­ний сек­ре­тар міжнаціональ­них справ, го­лова Ук­раїнсь­кої партії соціалістів-фе­дералістів, з 1922 р. віце-пре­зидент ВУ­АН, публіцист, один із творців ук­раїнсь­кої жур­налісти­ки, по­мер у ГУ­ЛАГу).

Пе­реду­мови події

8 бе­рез­ня по­чали­ся страй­ки і за­вору­шен­ня в Пет­рограді, до яких приєдна­лися сол­да­ти пет­роградсь­ко­го гарнізо­ну. 13 бе­рез­ня 1917 р. Тим­ча­совий комітет Дер­жавної Ду­ми за­явив про взят­тя вла­ди в свої ру­ки – збун­то­ваний гарнізон і робітничі за­гони вже кон­тро­люва­ли місто. Комісар Тим­ча­сово­го коміте­ту О. Буб­ли­ков розіслав по те­лег­ра­фу повідом­лення на­чаль­ни­кам усіх те­лег­рафних станцій в імперії про пе­ремо­гу ре­волюції. 15 бе­рез­ня зрікся Ми­кола II, нас­тупно­го дня підтвер­див відмо­ву від прес­то­лу й­ого брат Ми­хай­ло, вла­да пе­рей­шла до рук Тим­ча­сово­го уря­ду на чолі з кня­зем Г. Ль­во­вим. З 14 бе­рез­ня 1917 р. у Києві діяв Ви­конав­чий комітет Ра­ди об’єдна­них гро­мадсь­ких ор­ганізацій, що був пред­став­ни­ком вла­ди Тим­ча­сово­го уря­ду (12 осіб, на чолі з ба­роном Ф. Штей­нге­лем). 15 бе­рез­ня в Києві з ініціати­ви УСДРП та ТУП відбу­лося зібран­ня пред­став­ників політич­них, гро­мадсь­ких, куль­тур­них та про­фесій­них ор­ганізацій. Ць­ого ж дня на засіданні де­легатів бу­ло ого­лоше­но про ство­рен­ня гро­мадсь­ко­го коміте­ту, в яко­му не бу­ло єди­ної дум­ки про май­бутнє Ук­раїни. Для ко­ор­ди­нації дій усіх ук­раїнсь­ких гро­мадсь­ких ор­ганізацій бу­ло виріше­но ство­рити об’єднав­чий центр.

Хід події

17 бе­рез­ня То­варис­тво ук­раїнсь­ких пос­ту­повців прий­ня­ло рішен­ня ство­рити ко­ор­ди­націй­ний центр ук­раїнсь­ко­го ру­ху – Ук­раїнсь­ку Цен­траль­ну Ра­ду. 20 бе­рез­ня у Києві на ву­лиці Во­лоди­мирській, 42, в приміщенні ук­раїнсь­ко­го клу­бу «Ро­дина» з ініціати­ви То­варис­тва ук­раїнсь­ких пос­ту­повців за учас­тю ук­раїнсь­ких політич­них партій (перш за все УСДРП), ук­раїнсь­ких вій­сько­вих, робітників, ду­ховенс­тва, ко­опе­раторів, сту­дентства, гро­мадсь­ких і куль­тур­них ор­ганізацій (Ук­раїнсь­ке на­уко­ве то­варис­тво, Ук­раїнсь­ке пе­дагогічне то­варис­тво, То­варис­тво ук­раїнсь­ких техніків і аг­ро­номів то­що) бу­ло ого­лоше­но про ут­во­рен­ня Ук­раїнсь­кої Цен­траль­ної Ра­ди. То­го ж дня Цен­траль­на ра­да повідо­мила Тим­ча­совий уряд про своє ут­во­рен­ня, про­те перші ре­альні кро­ки зі ство­рен­ня цієї ор­ганізації бу­ло зроб­ле­но не раніше 22 бе­рез­ня (об­го­воре­но пи­тан­ня про ви­готов­лення пе­чат­ки УЦР, пе­реда­ван­ня для зібрань УЦР бу­дин­ку Пе­дагогічно­го му­зею, ут­во­рен­ня агітацій­ної шко­ли то­що). То­го ж дня УЦР ви­дала пер­шу відоз­ву «До ук­раїнсь­ко­го на­роду», 27 бе­рез­ня 1917 р. на чолі Ра­ди став М. Гру­шевсь­кий. Своєрідним «ре­волюцій­ним пар­ла­мен­том» Ук­раїни УЦР ста­ла після скли­кан­ня Все­ук­раїнсь­ко­го Національ­но­го Кон­гре­су (19 квітня 1917 р.), на який зібра­лися до 900 де­легатів від робітни­чих, се­лянсь­ких, вій­сько­вих, ко­опе­ратив­них, просвітніх ор­ганізацій, політич­них партій з усієї Ук­раїни, до яких до­дали­ся до 600 київсь­ких де­легатів. На кон­гресі бу­ло об­ра­но но­ве керівниц­тво УЦР: го­лова – М. Гру­шевсь­кий, зас­тупни­ки го­лови – С. Єфре­мов і В. Вин­ни­чен­ко. Для ве­ден­ня по­точ­ної праці УЦР об­ра­ла ви­конав­чий комітет УЦР (офіцій­на наз­ва – Комітет Цен­траль­ної Ра­ди), який бу­ло зго­дом пе­рей­ме­нова­но на Ма­лу Ра­ду. Во­на скла­дала­ся з членів пре­зидії та сек­ре­тарів УЦР і з двох пред­став­ників від політич­них фракцій. Усі важ­ливі спра­ви на­перед вирішу­вали­ся на засідан­нях Ма­лої Ра­ди, а пізніше офор­млені про­ек­ти зат­вер­джу­вав пле­нум УЦР (за ча­си існу­ван­ня відбу­лося 9 пле­нумів).

Наслідки події

Бу­ла ство­рена ук­раїнсь­ка ор­ганізація пар­ла­ментсь­ко­го ти­пу, кот­ра з пе­ремінним успіхом на­мага­лася ке­рува­ти те­риторією 9 ук­раїнсь­ких гу­берній ко­лишньої імперії про­тягом 1917 – по­чат­ку 1918 р. Че­рез склад­ну зовнішньо– і внутрішнь­ополітич­ну си­ту­ацію і брак ле­галь­но­го політич­но­го досвіду та утопічність світог­ля­ду біль­шості її членів УЦР не зуміла до­сяг­ну­ти знач­ної час­ти­ни цілей, за­ради кот­рих бу­ла ство­рена.

Істо­рич­на пам’ять

Доб­ре відо­ма в су­часній Ук­раїні подія, ювілей кот­рої відзна­чаєть­ся гро­мадсь­ки­ми ор­ганізаціями. Біля ко­лишньої будівлі Цен­траль­ної ра­ди вста­нов­ле­но пам’ят­ник її го­лові.