Вічний мир

Да­та і місце

6 трав­ня 1686 р., місто Мос­ква.

Дій­ові осо­би

Кан­цлер і го­лова По­соль­сько­го при­казу Мос­ковсь­кої дер­жа­ви Ва­силь Ва­силь­ович Голіцин (1643–1714; ко­ман­ду­вав вій­ська­ми в Ук­раїні, очо­лював низ­ку при­казів у ранзі бо­яри­на і воєво­ди, в 1682–1689 рр. фак­тичний го­лова уря­ду Мос­ковсь­кої дер­жа­ви, фа­ворит ре­ген­тки – царівни Софії Олексіївни, сим­па­тизу­вав західній куль­турі, провів два бе­зуспішні по­ходи на Крим 1687 та 1689 р., ук­лав Нер­чинсь­ку уго­ду з Ки­таєм, після при­ходу до вла­ди Пет­ра I усу­нутий від вла­ди і відправ­ле­ний на зас­лання); пос­ли Речі Пос­по­литої – Криш­тоф Гжи­мул­товсь­кий (бл. 1620–1687; відо­мий дип­ло­мат і політик, ук­лав Оливсь­кий мир 1660 р., 1654 р. був мар­шалком сей­му, ак­тивний прибічник ко­роля Яна Со­бесь­ко­го, з 1679 р. воєво­да поз­нансь­кий); ве­ликий кан­цлер ли­товсь­кий князь Марціан Алек­сандр Огінсь­кий (1632–1690; помітний політик, воєна­чаль­ник, дип­ло­мат, з 1670 р. воєво­да троксь­кий, суп­ро­тив­ник ко­роля Яна Со­бесь­ко­го, один з ос­танніх пра­вос­лавних маг­натів Лит­ви, пе­рей­шов у ка­толиц­тво).

Пе­реду­мови події

Ан­друсівсь­ке пе­ремир’я кіль­ка разів бу­ло про­дов­же­не, про­те для ос­та­точ­ної нор­малізації відно­син між Мос­квою і Вар­ша­вою потрібна бу­ла більш дов­готри­вала уго­да. Ць­ого ви­мага­ли зовнішнь­ополітичні і внутрішнь­ополітичні умо­ви, що скла­лися в обох країнах (зок­ре­ма неп­росте ук­раїнсь­ке пи­тан­ня, ство­рен­ня Свя­щен­ної ліги хрис­ти­янсь­ких країн про­ти Ос­мансь­кої імперії, ку­ди праг­ну­ла всту­пити і Мос­ковсь­ка дер­жа­ва поп­ри мир­ний Бах­чи­сарай­ський до­говір з Ос­мансь­кою імперією і Кри­мом 1680 р.). Вод­но­час політи­ки-«яс­тру­би» в Речі Пос­по­литій на хвилі вій­сько­вих успіхів у війні з тур­ка­ми (блис­ку­ча пе­ремо­га Яна Со­бесь­ко­го під Віднем 1683 р.) не хотіли ми­рити­ся з уза­конен­ням втра­ти їхнь­ою країною Смо­лен­щи­ни та ук­раїнсь­ко­го Ліво­береж­жя. Дра­тував ба­гать­ох поль­ських політиків і той факт, що мос­ко­вити так і не відда­ли обіця­ний в Ан­дру­сові Київ. Зреш­тою після 7 тижнів пе­рего­ворів пос­ли Яна Со­бесь­ко­го ук­ла­ли з Мос­ковсь­ким царс­твом мир­ну уго­ду.

Хід події

Мир­на уго­да скла­дала­ся з пре­ам­бу­ли і 33 пунктів. Більшість із них пов­то­рюва­ли по­ложен­ня Ан­друсівсь­ко­го пе­ремир’я, але те­пер уго­да вва­жала­ся пов­ноцінною, «вічною». Київ пе­реда­вав­ся Мос­ковській дер­жаві, але Річ Пос­по­лита от­ри­мува­ла за нь­ого ком­пенсацію в розмірі 146 тис. кар­бо­ванців (730 тис. зло­тих). Ук­раїнсь­ке Ліво­береж­жя навічно закріплю­вало­ся за Мос­квою, Північна Київщи­на, Га­личи­на і Во­линь – за Річчю Пос­по­литою, на Пра­вобе­режжі бу­ла ство­рена спеціаль­на «бу­фер­на те­риторія», що вклю­чала в се­бе час­ти­ну півден­ної Київщи­ни та Брац­лавщи­ни з міста­ми Канів, Ржищів, Трах­те­мирів, Чер­ка­си, Чи­гирин то­що. Ця те­риторія ма­ла ли­шати­ся не­засе­леною пус­ткою, аби тут не відно­вило­ся ук­раїнсь­ке ко­зац­тво і не бу­ло підстав для при­кор­донних конфліктів. Поділля за­лиша­лося в ру­ках Ос­мансь­кої імперії. Мос­ковсь­ке царс­тво роз­ри­вало мирні уго­ди з Ос­мансь­кою імперією та Кри­мом і всту­пало до ан­ти­турець­кої Свя­щен­ної ліги (ку­ди вхо­дили Австрій­ська імперія, Річ Пос­по­лита, Ве­неція). За­порозь­ка Січ те­пер пе­ребу­вала під росій­ською про­текцією. Обидві сто­рони про­голо­шува­ли своє праг­нення за­хища­ти пра­ва релігій­них мен­шин – пра­вос­лавних у Речі Пос­по­литій та ка­толиків у Мос­ковсь­ко­му царстві. 21 груд­ня 1686 р. ко­роль Ян Со­бесь­кий при­сяг­нув, виз­навши мир­ну уго­ду.

Наслідки події

Наслідком ми­ру став стра­тегічний по­ворот кур­су Мос­ковсь­кої дер­жа­ви на три­валий со­юз, а зго­дом і опіку над слаб­ну­чою Річчю Пос­по­литої, в спра­ви якої царі бу­дуть де­далі частіше втру­чати­ся під пре­тек­стом за­хис­ту прав пра­вос­лавних. Мос­ква і Вар­ша­ва до­волі успішно во­юва­ли про­ти Ос­мансь­кої імперії. У Речі Пос­по­литій мир був сприй­ня­тий не­од­нознач­но: офіцій­на ра­тифікація ми­ру відбу­лася не раніше 1710 р. (з дот­ри­ман­ням усіх норм поль­сько­го пра­ва – вза­галі на сеймі 1764 р.). Для ко­заць­кої Ук­раїни мир став ос­та­точ­ним кінцем праг­нень об’єднан­ня дер­жа­ви по обид­ва бо­ки Дніпра на за­кон­них підста­вах.

Істо­рич­на пам’ять

Мир бу­ло од­ра­зу не­гатив­но сприй­ня­то в ко­зацькій Ук­раїні – геть­ман Ліво­береж­жя Са­мой­ло­вич, поп­ри свою ло­яльність до Мос­кви, навіть за­боро­нив дзво­нити в цер­ковні дзво­ни, як це заз­ви­чай ро­било­ся на честь та­кої уро­чис­тої події. Сь­огодні – віднос­но доб­ре відо­ма з підруч­ників подія, яку заз­ви­чай трак­ту­ють як не­гатив­ну для істо­рич­ної долі ук­раїнсь­ких зе­мель.