Львівсько-Сандомирська операція 1944 року

Да­та і місце

13 лип­ня – 29 сер­пня 1944 р., Західна Ук­раїна (Га­личи­на, південь Во­лині, те­риторія су­час­них Львівсь­кої, Тер­нопіль­ської, Іва­но-Франківсь­кої, Рівненсь­кої об­ластей) та Півден­на Поль­ща (Ма­лополь­ща).

Дій­ові осо­би

Опе­рація про­води­лася си­лами 1-го Ук­раїнсь­ко­го фрон­ту під ко­ман­ду­ван­ням мар­ша­ла І. Конєва, у ході бит­ви бу­ло ство­рено 4-й Ук­раїнсь­кий фронт на чолі з лю­диною неп­ростої долі, ге­нерал-пол­ковни­ком І. Ю. Пет­ро­вим.

На чолі німець­кої гру­пи армій «Північна Ук­раїна» сто­яв відо­мий німець­кий тан­ко­вий ко­ман­дир ге­нерал-пол­ковник Й­озеф Хар­пе (1887–1968; у 1931–1933 рр. ке­рував Ка­зансь­кою тан­ко­вою шко­лою рей­хсве­ру в СРСР, учас­ник Поль­ської кам­панії, во­ював під Смо­ленсь­ком, Ленінгра­дом, 1942 р. ге­нерал тан­ко­вих вій­ськ, у липні – серпні 1944 р. на чолі гру­пи армій «Північна Ук­раїна», з ве­рес­ня 1944 до січня 1945 р. на чолі гру­пи армій «А»). У бо­ях бра­ла участь та­кож 1-ша угорсь­ка армія, з 15 трав­ня до 1 сер­пня під ко­ман­ду­ван­ням ге­нерал-пол­ковни­ка Ка­роя Бе­регфі (1888–1946; був ак­тивним при­хиль­ни­ком ліде­ра партії «ніла­шистів» Ф. Са­лаші, повіше­ний 1946 р.), з 1 сер­пня – ге­нерал-пол­ковник Бе­ла Міклош (1890–1948; ко­ман­ду­вав угорсь­ким кор­пу­сом у бо­ях під Києвом, Хар­ко­вом, Сталінгра­дом, наб­ли­жений адміра­ла М. Хорті, вис­ту­пав за се­парат­ний мир з СРСР).

Пе­реду­мови події

Ста­ном на ли­пень 1944 р. лінія фрон­ту про­ходи­ла західніше Ко­веля – Тер­но­поля – Ко­ломиї, у ру­ках німців за­лиша­лася знач­на час­ти­на Західної Ук­раїни та Си­лезь­кий про­мис­ло­вий рай­он у Польщі. Ра­дянсь­ке ко­ман­ду­ван­ня виріши­ло про­вес­ти про­ти гру­пи армій «Північна Ук­раїна» (до 600 тис., за ра­дянсь­ки­ми да­ними до 900 тис. осіб німець­ких та угорсь­ких сол­датів і офіцерів; до 420, за інши­ми да­ними до 900, танків та штур­мо­вих гар­мат; до 6,3 тис. гар­мат і міно­метів; до 700 літаків 4-го повітря­ного фло­ту) мас­штаб­ний нас­туп си­лами не­бува­лого над­по­туж­но­го уг­ру­пован­ня двох фронтів – 1-го та 4-го Ук­раїнсь­ких (ра­зом 1,2 тис. осіб, до 14 тис. гар­мат і міно­метів, до 2,2 тис. танків та са­мохідних гар­мат, 2,8–3 тис. літаків). Згідно з ра­дянсь­ким пла­ном нас­ту­пу пе­ред­ба­чали­ся два го­лов­них нап­рямки ударів: на Ра­ву-Русь­ку (1-ша гвардій­ська тан­ко­ва, 3-тя гвардій­ська та 13-та армії) та на Львів (3-тя гвардій­ська тан­ко­ва, 4-та тан­ко­ва, 38-ма та 60-та армії).

На мо­мент бит­ви ра­дянсь­ка те­орія гли­бокої опе­рації бу­ла вже до­волі доб­ре відпраць­ова­на ко­ман­ду­вача­ми РСЧА різних рівнів, її грізним зна­ряд­дям ста­ли чис­ленні тан­кові кор­пу­си, ос­на­щені мо­тори­зова­ною піхо­тою на ленд-лізівсь­ко­му аме­рикансь­ко­му ав­тотран­спорті, ос­на­щені се­редніми тан­ка­ми Т-34, Т-34–85, аме­рикансь­ки­ми M4 «Ге­нерал Шер­ман», а та­кож важ­ки­ми ра­дянсь­ки­ми ІС-2. Німці, відсту­па­ючи, ро­били став­ку на ак­тивну обо­рону, зок­ре­ма про­титан­ко­ву за до­помо­гою штур­мо­виків. Слід відзна­чити участь у битві 14-ї ук­раїнсь­кої дивізії ваф­фен СС «Га­личи­на».

Хід події

13 лип­ня 1944 р. після по­туж­но­го ар­тобстрілу та бом­барду­ван­ня німець­ких по­зицій, вій­ська 1-го Ук­раїнсь­ко­го фрон­ту пе­рей­шли у нас­туп на ра­ва-русь­ко­му нап­рямку. Обо­ронні лінії німців бу­ло прор­ва­но, час­ти­ни ра­дянсь­ких 3-ї гвардій­ської та 13-ї армій про­суну­лись на відстань до 20 км. З мен­шим успіхом нас­ту­пали 60-та та 38-ма армії в нап­рямку на Львів, де німецькі тан­кові дивізії зав­да­ли кон­тру­дару. Про­те і тут ра­дянській 60-й армії вда­лося ство­рити вузь­кий «Колтівсь­кий ко­ридор» зав­дов­жки 20 км та зав­шир­шки до 6 км, зав­дя­ки яко­му в ти­ли німців по­чали про­сува­тися час­ти­ни 3-ї гвардій­ської тан­ко­вої армії П. Ри­бал­ка, а потім і 4-та тан­ко­ва армія Д. Ле­люшен­ка. Ра­дянсь­ка авіація бом­би­ла німецькі по­зиції впро­довж усь­ого бою, ак­тивність люф­тваф­фе бу­ла не­висо­кою че­рез брак паль­но­го. 16–17 лип­ня обидві ра­дянські тан­кові армії прой­шли ко­ридо­ром під пе­рех­ресним обстрілом во­рога. Ста­ном на 18 лип­ня німець­ку обо­рону бу­ло прор­ва­но на ділянці 200 км, на 50–80 км вглиб. Ут­во­рив­ся «Бродсь­кий мішок», до яко­го пот­ра­пили здебіль­шо­го час­ти­ни 13-го армій­сько­го кор­пу­су німців. Бої в ото­ченні та нев­далі спро­би вис­на­жених німець­ких тан­ко­вих дивізій про­бити кіль­це три­вали до 22 лип­ня, ко­ли «мішок» бу­ло розріза­но навпіл і зни­щено, хо­ча час­ти­на ото­чених вий­шла ма­лими гру­пами.

Після зни­щен­ня «мішка» під Бро­дами ра­дянські армії відно­вили нас­туп на Львів та Пе­ремишль. 23 лип­ня ра­дянські вій­ська фор­су­вали річку Сян та за­хопи­ли те­риторії нав­ко­ло Ярос­ла­ва. 1-ша гвардій­ська тан­ко­ва армія Ка­туко­ва, швид­ко нас­ту­па­ючи, опи­нилась на те­риторії Польщі, де взя­ла Люблін. 27 лип­ня за підтрим­ки поль­ських пов­станців ра­дянські 3-тя гвардій­ська тан­ко­ва, 60-та та 38-ма армії взя­ли Львів (не дав­ши німцям зруй­ну­вати місто) та Пе­ремишль. На станіславсь­ко­му нап­рямку час­ти­ни 1-ї гвардій­ської та 18-ї армій 24 лип­ня взя­ли Га­лич, а 27 лип­ня – Станіслав. Пер­ша фа­за бит­ви скінчи­лася з ви­ходом ра­дянсь­ких вій­ськ на дер­жавний кор­дон СРСР зраз­ка 1941 р. Німець­ка гру­па армій бу­ла розріза­на навпіл, її час­ти­ни відсту­пали до Вісли і Кар­пат. Нас­тупна фа­за по­ляга­ла в за­хоп­ленні 1-м Ук­раїнсь­ким фрон­том плац­дармів на Віслі в рай­оні Ба­рану­ва – Шид­лу­ва – Сан­до­мира та відчай­душ­них спро­бах німців витісни­ти ра­дянські вій­ська з цих плац­дармів. Бої тут по­чали­ся 29 лип­ня і три­вали до 29 сер­пня з пе­ремінним успіхом: плац­дарм то роз­ши­рював­ся, то зву­жував­ся, але ліквіду­вати й­ого німцям не до­помог­ли ні 501-й ба­таль­йон важ­ких «Ко­ролівсь­ких тигрів», без­дарно ки­нутий у бій без підтрим­ки і на­поло­вину зни­щений ра­дянсь­ки­ми тан­ка­ми та ар­ти­лерією під Ог­ленду­вом, ні інші тан­кові підкріплен­ня, що їх от­ри­мав Хар­пе в ході боїв. 15 сер­пня ра­дянські во­яки взя­ли Сан­до­мир і роз­ши­рили плац­дарм до 120 км зав­шир­шки і 50 км зав­глибшки. 29 сер­пня вис­на­жені ра­дянські вій­ська ос­та­точ­но зу­пини­лися. Вод­но­час усі по­дальші спро­би 4-го Ук­раїнсь­ко­го фрон­ту І. Пет­ро­ва прор­ва­ти угорсь­ко-німець­ку обо­рону в Кар­патсь­ких пе­редгір’ях бу­ли мар­ни­ми – 5 сер­пня бу­ло взя­то Стрий, 6 сер­пня – Дро­гобич, 15 сер­пня нас­туп при­пинив­ся.

Наслідки події

За німець­ки­ми да­ними, за­гальні втра­ти вер­махту та СС у битві ста­нови­ли до 137 тис. осіб, з них до 55 тис. уби­тими та по­лоне­ними. У «Бродсь­ко­му мішку» в ото­чен­ня пот­ра­пило до 40–45 тис. осіб. З «мішка» по­щас­ти­ло виб­ра­тися до 6,8 тис. осіб, се­ред них до 1,5 тис. ук­раїнців, реш­та за­гину­ла або пот­ра­пила в по­лон. Тяж­ки­ми (до кіль­кох со­тень) бу­ли втра­ти в тан­ках, ото­чені дивізії втра­тили всю ар­ти­лерію і міно­мети. Ра­дянські вій­ська до­рого зап­ла­тили за свій без­сумнівний успіх: 289 тис. осіб, з них 65 тис. – без­по­воротні втра­ти, та­кож без­по­ворот­но втра­чено 1269 танків і са­мохідних гар­мат, 289 літаків.

У ре­зуль­таті бит­ви ра­дянські вій­ська звіль­ни­ли всю те­риторію УРСР у ме­жах 1941 р., а та­кож час­ти­ну Польщі, про­демонс­тру­вав­ши ви­сокий рівень бой­ової май­стер­ності. Бу­ло зав­да­но важ­кої по­раз­ки групі армій «Північна Ук­раїна», по­чали­ся бой­ові дії ра­дянсь­ких вій­ськ про­ти за­гонів УПА в Га­личині, що три­вали і після за­вер­шення Дру­гої Світо­вої вій­ни.

Істо­рич­на пам’ять

У СРСР зав­дя­ки сталінській про­паганді успішна бит­ва увій­шла до спис­ку зна­мени­тих «Де­сяти сталінсь­ких ударів» 1944 р., бу­ла доб­ре відо­ма з кіне­матог­ра­фу, публіцис­ти­ки, зок­ре­ма й прис­вя­ченої «роз­гро­му під Бро­дами ук­раїнсь­ких по­соб­ників Гітле­ра СС «Га­личи­на»». Са­ме ця версія про­дов­жує бу­ти ак­ту­аль­ною в свідо­мості ба­гать­ох меш­канців Росії й ук­раїнців Наддніпрян­щи­ни. Її втілює і відо­мий ра­дянсь­кий ме­моріал у Ль­вові – Па­горб Сла­ви поб­ли­зу Ли­чаківсь­ко­го цвин­та­ря. На­томість в ук­раїнській діас­порній літе­ратурі та в су­часній Західній Ук­раїні вся бит­ва і перш за все «мішок» під Бро­дами відомі як важ­ли­вий ге­роїчно-трагічний епізод «ук­раїнсь­кої бо­роть­би з біль­шо­виз­мом» (у такій іпос­тасі є те­мою низ­ки по­етич­них і про­зових ху­дожніх творів), подія доб­ре зна­на в Польщі.