Четвертий універсал Центральної Ради

Да­та і місце

25 січня 1918 р. (на до­кументі прос­тавле­но да­ту 22 січня), місто Київ.

Дій­ові осо­би

Ми­хай­ло Гру­шевсь­кий (1866–1934; ви­дат­ний істо­рик, ав­тор по­над 2 тис. на­уко­вих праць, у 1897–1913 рр. го­лова На­уко­вого то­варис­тва імені Т. Шев­ченка, член То­варис­тва ук­раїнсь­ких пос­ту­повців, за­оч­но об­ра­ний го­ловою Цен­траль­ної Ра­ди в бе­резні 1917 р., всту­пив до партії ук­раїнсь­ких есерів, де пе­ребу­вав до 1921 р., брав участь у підго­товці і прий­нятті всіх універ­салів, на­поля­гав на прий­нятті Кон­сти­туції УНР 1918 р., після при­ходу до вла­ди геть­ма­на – при­ват­на осо­ба, у 1919–1921 рр. в еміграції, по­вер­нувся до УСРР, був пе­ресліду­ваний на по­чат­ку 1930-х); Во­лоди­мир Вин­ни­чен­ко (1880–1951; відо­мий ук­раїнсь­кий про­заїк, дра­матург, ху­дож­ник, ре­волюціонер, політик, член УСДРП, 1917 р. го­лова Ге­нераль­но­го сек­ре­таріату Цен­траль­ної Ра­ди, ав­тор біль­шості універ­салів та інших до­кументів ЦР, у 1918–1919 рр. го­лова Ди­рек­торії, пішов у відстав­ку че­рез конфлікт із С. Пет­лю­рою, емігру­вав до Франції); Ми­кита Ша­повал (1882–1932; член РУП, у 1909–1914 рр. ви­давець і співре­дак­тор жур­на­лу «Ук­раїнсь­ка ха­та», один із лідерів ук­раїнсь­ких есерів, член Цен­траль­ної і Ма­лої Ра­ди у 1917–1918 рр., міністр пош­ти і те­лег­ра­фу в уряді В. Вин­ни­чен­ка, співор­ганіза­тор про­тигеть­мансь­ко­го пов­стан­ня, міністр зе­мель­них справ в уряді В. Чехівсь­ко­го за Ди­рек­торії в грудні 1918 – лю­тому 1919 рр., зго­дом ак­тивний емігрантсь­кий діяч).

Пе­реду­мови події

Вій­на Цен­траль­ної Ра­ди з Рад­нарко­мом, кот­ра по­чала­ся в грудні 1917 р., по­каза­ла не­обхідність чіткішо­го виз­на­чен­ня що­до ста­тусу ук­раїнсь­кої дер­жавності в умо­вах, ко­ли зовнішня підтрим­ка слаб­ну­чої ЦР на­бува­ла де­далі біль­шо­го зна­чен­ня. При всь­ому не­бажанні біль­шості ук­раїнсь­ких соціалістів про­голо­шува­ти ук­раїнсь­ку не­залежність «без ура­хуван­ня волі на­роду» в січні 1918 р. ста­ло яс­но, що скли­кан­ня ук­раїнсь­ких Ус­та­нов­чих зборів (ць­ого «ко­лек­тивно­го месії» ре­волюціонерів-іде­алістів 1917 р.) по суті зірва­не. Да­та, на яку бу­ло приз­на­чено скли­кан­ня ус­та­нов­чих зборів (9, за но­вим сти­лем – 22 січня), ми­нула, а Цен­траль­на Ра­да все ще не виз­на­чила­ся з тим, як бу­ти в си­ту­ації, ко­ли з од­но­го бо­ку на неї тис­ну­ли її ж де­лега­ти в Бресті (німці не ба­жали ма­ти спра­ву з квазідер­жа­вою з не­виз­на­ченим ста­тусом), з іншо­го – біль­шо­вики чим­раз ближ­че підхо­дили до Києва.

Хід події

Засідан­ня ЦР по­чало­ся 22 січня і роз­гля­нуло 3 про­ек­ти універ­са­лу – М. Гру­шевсь­ко­го, В. Вин­ни­чен­ка і М. Ша­пова­ла. У ре­зуль­таті дис­кусій бу­ло виріше­но роз­ро­бити на їхній ос­нові єди­ний текст, який і бу­ло ух­ва­лено да­леко за північ 25 січня. Універ­сал про­голо­шував пов­ну не­залежність УНР, у якій ма­ють усе-та­ки зібра­тися ус­та­новчі збо­ри (на честь цієї події, що не відбу­лася, да­ту на універ­салі бу­ло вис­тавле­но «заднім чис­лом» – 22 січня). УНР про­голо­шува­ла праг­нення як­най­швид­ше ук­ласти мир з Чет­верним со­юзом, на­селен­ня зак­ли­кало­ся до бо­роть­би з «най­ма­ними на­силь­ни­ками з Пет­рогра­да, які топ­чуть пра­ва Ук­раїнсь­кої рес­публіки». Про­те після ук­ла­ден­ня ми­ру не­вип­равні іде­алісти з ЦР все ж пе­ред­ба­чали роз­пусти­ти «інстру­мент гноб­лення на­роду» – постій­ну армію, замінив­ши її опол­ченням (на­род­ною міліцією). Універ­сал підтвер­джу­вав усі пун­кти по­переднь­ого, Треть­ого, універ­са­лу що­до підго­тов­ки зе­мель­но­го за­кону, за­хис­ту прав і де­мок­ра­тич­них сво­бод тру­дящих мас, пра­во національ­но-пер­со­наль­ної ав­то­номії для всіх націй в УНР. Ге­нераль­ний сек­ре­таріат бу­ло пе­рей­ме­нова­но на Ра­ду міністрів.

Наслідки події

Ух­ва­лен­ня універ­са­лу да­ло змо­гу ук­ласти Брестсь­кий мир, ста­ло зна­ковою, хоч і запізнілою подією на шля­ху ук­раїнсь­ко­го дер­жа­вот­во­рен­ня і кульмінацією пев­но­го ета­пу ук­раїнсь­кої ре­волюції. По­чав­ся про­цес дип­ло­матич­но­го виз­нання УНР (спо­чат­ку ли­ше дер­жа­вами Чет­верно­го со­юзу).

Істо­рич­на пам’ять

Доб­ре відо­ма в су­часній Ук­раїні зав­дя­ки публіцис­тиці, пресі, підруч­ни­кам, те­леба­чен­ню подія, річни­ця кот­рої відзна­чаєть­ся, але не на офіцій­но­му рівні (ос­танні кіль­ка років річни­ця ігно­руєть­ся офіцій­ною вла­дою, як і більшість подій ук­раїнсь­кої ре­волюції).