Революція 1848 року в Західній Україні і створення Головної Руської ради

Да­та і місце

19 бе­рез­ня – 2 лис­то­пада 1848 р., Га­личи­на, Бу­кови­на, За­кар­паття.

Дій­ові осо­би

Намісни­ком ко­ролівства Га­личи­ни і Ло­домерії був граф Франц Штадіон фон Вар­тга­узен (1806–1853; у 1841–1846 рр. гу­бер­на­тор Австрій­сько­го При­мор’я, в 1846–1848 рр. – Га­личи­ни, 1849 р. міністр внутрішніх справ, один із роз­робників Кон­сти­туції 1849 р.). Помітни­ми діяча­ми ук­раїнсь­ко­го ру­ху ць­ого періоду бу­ли пе­ремиш­лянсь­кий єпис­коп Гри­горій Яхи­мович (1792–1863; з 1848 р. пе­ремиш­лянсь­кий єпис­коп, бо­рець за пра­ва гре­ко-ка­толиків, го­лова Го­лов­ної Русь­кої ра­ди, з 1860 р. мит­ро­полит га­лиць­кий, ба­рон), ка­нонік Ми­хай­ло Ку­земсь­кий (1809–1879; у 1848–1851 рр. зас­тупник і фак­тичний го­лова Го­лов­ної Русь­кої ра­ди, бо­рець за ки­рилич­ний ал­фавіт і східний об­ряд, 1868–1871 рр. – ос­танній єпис­коп Холмсь­кий), Ан­тоній Па­венць­кий (1818–1889; ви­давець пер­шої ук­раїнсь­кої га­зети «Зо­ря Га­лиць­ка», член-зас­новник Го­лов­ної Русь­кої ра­ди), свя­щеник Ми­кола Ус­ти­яно­вич (1811–1885; один із пер­ших «бу­дителів» Західної Ук­раїни, со­рат­ник М. Шаш­ке­вича, свя­щеник, по­ет і пись­мен­ник, 1868 р. зас­ну­вав пер­шу Просвіту), Іван Бо­риси­кевич (1815–1892; юрист, зас­тупник го­лови Го­лов­ної Русь­кої ра­ди, ав­тор її ста­туту, ор­ганіза­тор Со­бору русь­ких уче­них, бо­рець за ук­раїнсь­ку освіту), ко­лишні чле­ни Русь­кої трійці Іван Ва­гиле­вич (пе­рей­шов до русь­ко-поль­сько­го ру­ху) та Яків Го­ловаць­кий. Відзна­чимо та­кож ха­риз­ма­тич­но­го ліде­ра бу­ковинсь­ких гу­цулів Лук’яна Ко­били­цю (1812–1851; се­лянсь­кий упов­но­важе­ний, ва­тажок на­род­них вис­тупів на Бу­ковині в 1843–1844 та 1848–1849 рр., де­путат рей­хста­гу 1848 р., за­ареш­то­ваний, по­мер на зас­ланні).

Пе­реду­мови події

На по­чат­ку XIX ст. ук­раїнські землі в складі імперії Габ­сбургів бу­ли відста­лим аг­рарним регіоном з ве­лики­ми соціаль­ни­ми проб­ле­мами у відно­синах між па­нами і підда­ними. Ще однією проб­ле­мою бу­ло міжетнічне про­тис­то­ян­ня по­ляків (ста­ра «се­реднь­овічна шля­хетсь­ка» нація) і ук­раїнців (мо­лода «се­лянсь­ка») – обидві нації пе­режи­вали неп­ростий про­цес ста­нов­лення. Все це ра­зом із за­галь­ним не­задо­волен­ням прог­ре­сив­ної гро­мадсь­кості імперії, відсутністю кон­сти­туції, пар­ла­мен­ту, еле­мен­тарних прав і сво­бод осо­би приз­ве­ло до ак­тивної участі га­личан, мен­шою мірою – бу­ковинців і за­кар­патців у ре­волюцій­них подіях «вес­ни на­родів», кот­ра про­коти­лася Євро­пою в лю­тому – бе­резні 1848 р., роз­по­чав­шись з успішної ре­волюції у Франції, де бу­ло ски­нуто мо­нархію і вста­нов­ле­но рес­публіку. Праг­нення га­лиць­ких по­ляків до здо­бут­тя ав­то­номії, а мож­ли­во зго­дом – і відрод­ження Речі Пос­по­литої, ста­ли ка­таліза­тором ре­волюцій­них подій в краї, ук­раїнці му­сили ре­агу­вати на події, аби не за­губи­тися в їх вирі. Яко­юсь мірою ста­нов­ленню ук­раїнсь­ко­го ру­ху, очо­люва­ному гре­ко-ка­толиць­ким ду­ховенс­твом і світсь­кою інтелігенцією, до­поміг не­давній роз­гром поль­сько­го пов­стан­ня 1846 р. в Західній Га­личині.

Хід події

13 бе­рез­ня після пе­ремо­ги ре­волюції в Берліні нас­та­ла чер­га Відня. Під тис­ком гро­мадсь­кості пішов у відстав­ку тво­рець Віденсь­кої сис­те­ми політич­них со­юзів у Європі і фак­тичний пра­витель Австрій­ської імперії при недієздат­но­му імпе­рато­рові Фер­ди­нанді князь Кле­менс Мет­терніх. Но­вий уряд очо­лив граф А. Ко­лов­рат; він впер­ше був по­пов­не­ний пред­став­ни­ками бур­жу­азії. 19 бе­рез­ня львівські по­ляки про­вели ве­лику маніфес­тацію на підтрим­ку ре­волюції, за­жадав­ши від імпе­рато­ра і й­ого намісни­ка Штадіона ска­суван­ня кріпос­но­го пра­ва і пан­щи­ни, ав­то­номію для Га­личи­ни, зап­ро­вад­ження поль­сько­мов­них шкіл і де­мок­ра­тич­них сво­бод. Штадіон доз­во­лив по­лякам Ль­во­ва ство­рен­ня Національ­ної гвардії. 13 квітня у Ль­вові бу­ла ут­во­рена поль­ська Ра­да На­родо­ва. У Кра­кові 26 квітня навіть спа­лах­ну­ло стихій­не поль­ське пов­стан­ня, швид­ко при­душе­не Штадіоном. На­мага­ючись зас­по­коїти свою провінцію, Штадіон пер­шим в Австрій­ській імперії 22 квітня про­голо­сив імпе­раторсь­кий указ про ліквідацію з трав­ня 1848 р. се­лянсь­ких по­вин­ностей, що ма­ло ду­же по­зитив­ний для імперії ефект. Тим ча­сом 19 квітня де­легація га­лиць­ких ук­раїнців по­дала Штадіону пе­тицію, в якій за­пев­ня­ла імпе­рато­ра в своїй ло­яль­ності і за­яв­ля­ла про свою єдність з ук­раїнця­ми Наддніпрян­щи­ни. 2 трав­ня за спри­ян­ня австрій­ської вла­ди бу­ла ство­рена Го­лов­на Русь­ка ра­да з 30 осіб, на чолі якої ста­ли Яхи­мович і й­ого зас­тупни­ки Бо­риси­кевич і Ку­земсь­кий. Нев­довзі склад Ра­ди роз­ши­рив­ся, во­на ста­ла вклю­чати 66 осіб (з них 29 ду­хов­них осіб або сту­дентів те­ологічно­го фа­куль­те­ту). 10 трав­ня Ра­да ви­дала «Відоз­ву до на­роду русь­ко­го», після 18 трав­ня по­чали ви­ника­ти місцеві Руські Ра­ди (50 місце­вих і 14 ок­ружних). Го­лов­ни­ми ви­мога­ми Рад ста­ло до­сяг­нення доз­во­лу на освіту ук­раїнсь­кою мо­вою, відкрит­тя ук­раїнсь­кої ка­фед­ри у Львівсь­ко­му універ­си­теті, з політич­них ви­мог – поділ Га­личи­ни на західну, поль­ську, і східну, ук­раїнсь­ку, час­ти­ни. 23 чер­вня ук­раїнські і поль­ські діячі ство­рили аль­тер­на­тив­ну ор­ганізацію – Русь­кий со­бор. 2–12 чер­вня в Празі відбув­ся Слов’янсь­кий кон­грес, на яко­му ук­раїнські та поль­ські де­лега­ти від Га­личи­ни влаш­ту­вали гос­тру дис­кусію. Здо­були західні ук­раїнці і пер­ший досвід політич­ної бо­роть­би в пар­ла­менті – в ро­боті рей­хста­гу, що по­чав пра­цюва­ти 10 лип­ня, взя­ли участь 39 русь­ких де­легатів, се­ред них се­лянські де­пута­ти Л. Ко­били­ця та І. Ка­пущак.

Наслідки події

Пер­ша ле­галь­на ук­раїнсь­ка політич­на ор­ганізація проісну­вала до 1851 р. (хо­ча ре­волюція для Га­личи­ни скінчи­лася після при­душен­ня пов­стан­ня у Ль­вові 2 лис­то­пада 1848 р.), ство­рив­ши пер­шу ук­раїнсь­ку га­зету, На­род­ний Дім, ка­фед­ру ук­раїнсь­кої мо­ви і то­варис­тво Га­лиць­ко-Русь­ка Ма­тиця у Ль­вові, скли­кав­ши Со­бор Русь­ких уче­них і, на­решті, ство­рив­ши на по­чат­ку 1849 р. за­родок влас­них зброй­них сил – ба­таль­йон русь­ких гірсь­ких стрільців, що мав до­пома­гати імперії при­души­ти угорсь­ку ре­волюцію. Че­рез не­досвідченість ук­раїнсь­ких політиків і ча­сом відвер­то ло­ялістсь­ку що­до Габс­бсургів по­зицію не вда­лося до­сяг­ну­ти жод­ної помітної політич­ної ме­ти. Не мав успіху і відчай­душ­ний вис­туп бу­ковинців Ко­билиці за вигідніші для се­лян умо­ви звіль­нен­ня від по­вин­ностей.

Істо­рич­на пам’ять

Доб­ре відо­ма подія, особ­ли­во в західних ук­раїнсь­ких об­ластях.