Селянська реформа 1861 року

Да­та і місце

3 бе­рез­ня (19 лю­того за ста­рим сти­лем) 1861 р. ви­дано маніфест про ре­фор­му і суп­ровідні до­кумен­ти; ре­фор­ма охо­пила 52 гу­бернії Росій­ської імперії, де існу­вало кріпос­не пра­во, зок­ре­ма 9 ук­раїнсь­ких.

Дій­ові осо­би

Імпе­ратор Росій­ської імперії Олек­сандр II (1818–1881; імпе­ратор з 1855 р., ініціатор політич­них, еко­номічних і соціаль­них ре­форм, приєднав Кав­каз і Се­ред­ню Азію, при­душив Поль­ське пов­стан­ня 1863 р., вби­тий на­родо­воль­ця­ми), на чолі Го­лов­но­го коміте­ту в се­лянській справі з 1858 р. сто­яв Яків Іва­нович Рос­товцев (1803–1860; 1825 р. доніс май­бутнь­ому ца­реві Ми­колі I на де­каб­ристів, з 1835 р. ку­ратор вій­сько­во-нав­чаль­них зак­ладів в імперії, ак­тивний при­хиль­ник і роз­робник про­ек­ту звіль­нен­ня се­лян, дра­матург-ама­тор), а після й­ого смерті – граф Віктор Ми­кито­вич Панін (1801–1874; міністр юс­тиції в 1841–1862 рр., ре­акціонер і кон­серва­тор, на­поля­гав на за­хисті прав поміщиків, до­магав­ся змен­шення се­лянсь­ких наділів).

Помітну роль у Комітеті відігра­вали граф Сергій Сте­пано­вич Лансь­кой (1787–1862; з 1850 р. член Дер­жавної ра­ди, у 1855–1861 рр. міністр внутрішніх справ, ра­зом зі своїми мо­лоди­ми помічни­ками – один із го­лов­них ініціаторів ре­фор­ми), Ми­кола Олексій­ович Мілютін (1818–1872; 1859 р. зас­тупник міністра внутрішніх справ, член Дер­жавної ра­ди в 1865–1867 рр., один із го­лов­них ініціаторів і роз­робників ре­фор­ми, лібе­рал і слов’янофіл, 1863 р. ке­рував цивіль­ною час­ти­ною «за­мирен­ня» Польщі), Ми­хай­ло Ми­колай­ович Му­равй­ов (після 1863 р. Віленсь­кий або Віша­тель, 1796–1866; брат де­каб­риста О. Му­равй­ова, ге­нерал від інфан­терії, в 1830-х рр. був грод­ненсь­ким і курсь­ким гу­бер­на­тором, у 1857–1862 рр. міністр дер­жавних маєтнос­тей, у 1863–1865 рр. грод­ненсь­кий, мінсь­кий і віленсь­кий ге­нерал-гу­бер­на­тор, при­душив поль­ське пов­стан­ня, ре­акціонер, ак­тивний ру­сифіка­тор), князь Пав­ло Пав­ло­вич Га­гарін (1889–1872; у 1864–1872 рр. прем’єр-міністр, у 1864–1865 рр. го­лова Дер­жавної ра­ди, кон­серва­тор і за­хис­ник інте­ресів дво­рянс­тва). Чи­малу роль у підго­товці ре­фор­ми відіграв помічник міністра Лансь­ко­го Олексій Іраклій­ович Лев­шин (1798–1879; у 1831–1838 рр. одесь­кий гра­дона­чаль­ник, у 1855–1859 рр. зас­тупник міністра внутрішніх справ, роз­ро­бив ос­новні прин­ци­пи ре­фор­ми).

Пе­реду­мови події

Не­обхідність ліквідації кріпос­но­го пра­ва в імперії усвідом­лю­вала­ся вже дав­но. Імпе­рато­ри Олек­сандр I і Ми­кола I в ча­си сво­го ца­рюван­ня здій­сни­ли не од­ну спро­бу об­ме­жено­го ре­фор­му­ван­ня ар­хаїчної сис­те­ми гос­по­дарю­ван­ня на селі, пов’яза­ної з еко­номічно, а ще біль­ше «мо­раль­но» зас­тарілим кріпос­ним пра­вом. Про­те жо­ден про­ект, роз­робле­ний Таємни­ми коміте­тами з се­лянсь­ко­го пи­тан­ня, що існу­вали за часів Ми­коли I, не був прий­ня­тий уря­дом че­рез «непідго­тов­леність дер­жа­ви» і осо­бис­то імпе­рато­ра до та­ких ра­дикаль­них змін, що мог­ли спри­чини­ти ре­волюцію. Пош­товхом до змін ста­ла прог­ра­на імперією Кримсь­ка вій­на і вик­ли­кана нею ра­дикалізація в суспіль­стві. 1857 р. бу­ло зас­но­вано чер­го­вий Сек­ретний комітет із се­лянсь­кої спра­ви, цар розіслав гу­бер­на­торам рес­крип­ти зі своїм ба­чен­ням підго­тов­ки ре­фор­ми. Нас­тупно­го ро­ку бу­ло ство­рено низ­ку гу­бернсь­ких комітетів, котрі підпо­ряд­ко­вува­лися Го­лов­но­му коміте­ту в се­лянській справі, роз­по­чала­ся бо­роть­ба між прибічни­ками лібе­раль­них і кон­серва­тив­них про­ектів ре­фор­ми, в ре­зуль­таті чо­го бу­ли ви­роб­лені її ос­новні прин­ци­пи (на­дан­ня се­лянам осо­бис­тої сво­боди, наділен­ня їх зем­лею, існу­ван­ня проміжно­го ста­тусу «тим­ча­сово­зобов’яза­них»). Гу­бернські коміте­ти зап­ро­пону­вали низ­ку про­ектів ре­фор­ми, які з бе­рез­ня 1859 р. роз­гля­дали­ся Ре­дакцій­ною комісією при Го­лов­но­му комітеті. Ви­роб­ле­ний Го­лов­ним коміте­том варіант ре­фор­ми з січня 1861 р. роз­гля­дав­ся Дер­жавною ра­дою, ре­зуль­та­том чо­го став царсь­кий маніфест.

Хід події

3 бе­рез­ня 1861 р. Олек­сандр II підпи­сав Маніфест і По­ложен­ня про се­лян, що вий­шли з кріпос­ної за­леж­ності (па­кет з 17 до­кументів), які про­тягом бе­рез­ня бу­ли об­на­роду­вані. Ре­фор­ма пе­ред­ба­чала звіль­нен­ня се­лян з обов’яз­ко­вим наділен­ням їх зем­лею, се­ляни от­ри­мува­ли пра­во во­лодіти осо­бис­тим май­ном, во­ни вва­жали­ся гро­мадя­нами імперії і ма­ли гро­мадянські пра­ва (з пев­ни­ми об­ме­жен­ня­ми, че­рез ста­нови­ще «тим­ча­сово­зобов’яза­них»), от­ри­мува­ли пра­во на ста­нове са­мов­ря­дуван­ня (в рам­ках сис­те­ми «сіль­ське то­варис­тво – во­лость»). Поміщи­ки за­лиша­ли за со­бою свої землі, але бу­ли зо­бов’язані наділи­ти се­лян зем­лею згідно з Місце­вими по­ложен­ня­ми. За от­ри­мані наділи се­ляни ма­ли вип­ла­тити ви­купні пла­тежі дер­жаві (кот­ра од­ра­зу спла­чува­ла поміщи­кам 80 \% вар­тості се­лянсь­ких наділів). Розміри наділів та об­сяг по­вин­ностей фіксу­вав­ся ус­тавни­ми гра­мота­ми, котрі ма­ли підпи­сати се­ляни і поміщик. За зем­лю се­ляни пла­тили не згідно з її низь­кою в умо­вах імперії рин­ко­вою вартістю, а згідно з кре­дитом під 6 \% річних, взя­тим у дер­жа­ви, про­тягом 49 років. Під час вип­лат се­ляни не ма­ли пра­ва відмов­ля­тися від наділів. Так звані дво­рові се­ляни – поміщицькі слу­ги, котрі не ма­ли землі, – звіль­ня­лися без наділів. Ук­раїнські гу­бернії підпа­дали під дію трь­ох місце­вих по­ложень про ре­фор­му. Най­вищі розміри наділів ко­лива­лися тут від 3 до 12 де­сятин на ревізь­ку ду­шу (найбільші по­каз­ни­ки при­пада­ли на три південні гу­бернії), нижчі бу­ли на тре­тину менші. На Ліво­бережжі зем­лею наділя­ли згідно зі спад­ко­во-сімей­ним прин­ци­пом, відробітки бу­ли вищі, на Пра­вобе­режжі (в Київській, Поділь­ській та Во­линській гу­берніях) – за інвен­тарни­ми пра­вила­ми 1847–1848 рр., і по­вин­ності бу­ли менші. Ре­фор­ма пе­ред­ба­чала «прирізки» (рідкісне яви­ще, трап­ля­лися на Пра­вобе­режжі) і «відрізки» (трап­ля­лися частіше) наділів, у ви­пад­ку, як­що зе­мель­на нор­ма бу­ла біль­ша чи мен­ша за ре­аль­ний се­лянсь­кий наділ, кот­рим во­лодів се­лянин на 1861 р.

Наслідки події

22,5 млн кріпос­них се­лян імперії ста­ли віль­ни­ми. Ре­фор­ма відкри­ла шлях для роз­витку капіталістич­них відно­син на селі і в місті, де потрібні бу­ли вільні ро­бочі ру­ки. Вод­но­час внаслідок відрізків, не­вели­ких норм наділен­ня се­лян як для ба­гатих чор­но­зем­них ук­раїнсь­ких гу­берній се­редній наділ се­ляни­на після ре­фор­ми ско­ротив­ся від 4,4 до 3,4 де­сяти­ни, близь­ко 220 тис. ук­раїнсь­ких се­лян бу­ли обез­зе­мелені, 100 тис. от­ри­мали до 1 де­сяти­ни, по­над 1,6 міль­йонів – від 1 до 3 де­сятин на ду­шу, що бу­ло помітно мен­ше за про­жит­ко­вий мінімум. Дов­го­очіку­вана ре­фор­ма ра­зом з усіма об­ме­жен­ня­ми і бор­го­вим тя­гарем вик­ли­кала у ба­гать­ох се­лян роз­ча­руван­ня, наслідком чо­го бу­ли ма­сові се­лянські за­вору­шен­ня (охо­пили до 2 млн осіб).

Істо­рич­на пам’ять

«Ве­лика ре­фор­ма» ста­ла однією з го­лов­них подій росій­ської і ук­раїнсь­кої історії XIX ст., во­на бу­ла на­леж­ним чи­ном відзна­чена су­час­ни­ками і на­щад­ка­ми: зас­но­вані спеціальні на­горо­ди, пиш­но відсвят­ко­вана 50-та річни­ця події, на її честь по­будо­вано ве­личез­ний Олек­сан­дро-Невсь­кий со­бор у Москві (зруй­но­ваний 1952 р.), події прис­вя­чені кар­ти­ни Г. Мя­соєдо­ва, Б. Кус­тодієва, О. Кор­зухіна. У ра­дянські ча­си ре­фор­ма вва­жала­ся ви­муше­ною і про­веде­ною в інте­ресах поміщиків, про­те на­уко­вий і пев­ний гро­мадсь­кий інте­рес до неї не зга­сав. У су­часній Ук­раїні і Росії доб­ре відо­ма зав­дя­ки підруч­ни­кам та ЗМІ подія, на честь кот­рої в Росії ви­пуще­но ювілейні мо­нети.