Акт злуки УНР і ЗУНР

Да­та і місце

22 січня 1919 р., Київ, Софій­ський май­дан.

Дій­ові осо­би

Го­лова Ди­рек­торії Во­лоди­мир Вин­ни­чен­ко, чле­ни Ди­рек­торії Си­мон Пет­лю­ра (1879–1926; відо­мий політик, жур­наліст, кри­тик, один із лідерів УСДРП, 1917 р. ге­нераль­ний сек­ре­тар вій­сько­вих справ ЦР, з лис­то­пада 1918 р. го­лов­ний ота­ман армії УНР, з лю­того 1919 р. го­лова Ди­рек­торії з дик­та­торсь­ки­ми пов­но­важен­ня­ми, після про­валу со­юзу з Поль­щею 1920 р. в еміграції, вби­тий у Па­рижі, й­мовірно, ра­дянсь­ким аген­том); Федір Швець (1882–1940; про­фесор – ге­олог і па­ле­он­то­лог, член партії есерів, у лис­то­паді 1919 р. емігру­вав до Че­хос­ло­вач­чи­ни, пе­редав­ши вла­ду Пет­люрі); Андрій Ма­карен­ко (1886–1963; у ча­си ре­волюції го­лова профспілки залізнич­ників, після еміграції в лис­то­паді 1919 р. ак­тивний діяч низ­ки гро­мадсь­ких ор­ганізацій діас­по­ри); Опа­нас Андрієвсь­кий (1878–1955; ад­во­кат, член партії соціалістів-са­мостій­ників, у травні 1919 р. підтри­мав за­колот ота­мана Оскілка про­ти Пет­лю­ри, ви­веде­ний зі скла­ду Ди­рек­торії, після по­раз­ки ук­раїнсь­кої ре­волюції в еміграції). З бо­ку ЗУНР го­лов­ну роль відігра­ли Євген Пет­ру­шевич (1863–1940; де­путат авс­тро-угорсь­ко­го пар­ла­мен­ту, з лис­то­пада 1918 р. го­лова УН­Ра­ди, пре­зидент, у червні 1919 р. дик­та­тор ЗУНР, во­сени 1919 р. емігру­вав, у 1920–1923 рр. очо­лював ЗУНР в еміграції); де­легацію ЗУНР очо­лював Лев Ба­чинсь­кий (1872–1930; юрист, де­путат австрій­сько­го пар­ла­мен­ту, один із лідерів РУРП, зго­дом УРП); Лон­гин Це­гель­ський (1875–1950; ад­во­кат, жур­наліст, пись­мен­ник, учас­ник Сокіль­сько­го та стрілець­ко­го ру­ху, 1918 р. дер­жавний сек­ре­тар внутрішніх справ ЗУНР, зас­тупник міністра зовнішніх справ ЗУНР, після 1920 р. ак­тивний діяч діас­по­ри); Дмит­ро Ле­виць­кий (1877–1942; гро­мадсь­ко-політич­ний діяч, ад­во­кат, по­сол УНР, у 1925–1935 рр. го­лова УН­ДО, де­путат поль­сько­го сей­му, за­ареш­то­ваний 1939 р. ра­дянсь­ки­ми спец­служ­ба­ми, по­мер на зас­ланні).

Пе­реду­мови події

Роз­пад Росій­ської та Авс­тро-Угорсь­кої імперій у 1917 та 1918 рр. ство­рив пе­реду­мови для спро­би об’єднан­ня Наддніпрян­щи­ни та Західної Ук­раїни – уря­ди обох з са­мого по­чат­ку існу­ван­ня УНР та ЗУНР нерідко вис­ловлю­вали­ся в дусі со­бор­ності. Пе­рего­вори де­легації ЗУНР з уря­дом геть­ма­на Ско­ропадсь­ко­го за­вер­ши­лися час­тко­вим успіхом – геть­ман на­дав західним ук­раїнцям не­вели­ку суб­сидію і спро­бував нап­ра­вити за Збруч кор­пус січо­вих стрільців, який, про­те, відмо­вив­ся іти на батьківщи­ну, ад­же вже був задіяний у підго­товці ан­ти­геть­мансь­ко­го пов­стан­ня. Па­ралель­но де­лега­ти ЗУНР роз­по­чали пе­рего­вори з Ди­рек­торією УНР – під тис­ком по­ляків ЗУНР кон­че пот­ре­бува­ла силь­но­го со­юз­ни­ка. Ціка­во, що Ди­рек­торія УНР та ЗУНР бу­ли ство­рені в один день – 13 лис­то­пада 1918 р. 1 груд­ня 1918 р. у Фас­тові бу­ло ук­ла­дено «Пе­редв­ступ­ний до­говір» про об’єднан­ня, підпи­саний чле­нами Ди­рек­торії з од­но­го бо­ку, і пос­ланця­ми ЗУНР Л. Це­гель­ським та Д. Ле­виць­ким – з іншо­го. 14 груд­ня 1918 р. геть­ман П. Ско­ропадсь­кий зрікся вла­ди, а 19 груд­ня до Києва уро­чис­то в’їха­ла Ди­рек­торія, відно­вив­ши УНР. 3 січня 1919 р. на сесії УН­Ра­ди у Станіславі бу­ло прий­ня­то Ух­ва­лу «Про злу­ку Західно­ук­раїнсь­кої На­родньої Рес­публіки з Ук­раїнсь­кою На­роднь­ою Рес­публікою» в «од­ну, од­ноціль­ну, су­верен­ну На­род­ню Рес­публіку», тоб­то по суті ра­тифіко­вано Фастівсь­ку уго­ду від 1 груд­ня 1918 р. Про цей факт дер­жавний сек­ре­тар ЗУНР Д. Вітовсь­кий не­гай­но повідо­мив керівниц­тво УНР. На то­му ж засіданні УН­Ра­ди бу­ло та­кож об­ра­но де­легацію з 65 осіб на чолі з Л. Ба­чинсь­ким. Де­легація, скла­дена з пред­став­ників Га­личи­ни, Бу­кови­ни і За­кар­паття, при­була до Києва 16 січня і взя­ла участь у спіль­них засідан­нях Ди­рек­торії і Ра­ди на­род­них міністрів УНР. 11 січня 1919 р. га­зети опубліку­вали офіцій­не звер­нення голів усіх гілок вла­ди ЗУНР до Ди­рек­торії УНР з повідом­ленням про ра­тифікацію Західною Ук­раїною фастівсь­ких до­мов­ле­нос­тей.

Хід події

22 січня 1919 р. о 12-й го­дині у Києві на Софій­сько­му май­дані у свят­ковій об­ста­новці (день ого­лоси­ли не­робо­чим) відбу­лася уро­чис­та це­ремонія злу­ки. У при­сут­ності ба­гать­ох ти­сяч лю­дей Л. Це­гель­ський за­читав Ух­ва­лу УН­Ра­ди від 3 січня, а свя­щеник П. Кор­сунсь­кий (за інши­ми да­ними, член Ди­рек­торії Ф. Швець) ого­лосив універ­сал Ди­рек­торії про те, що «Од­нині воєди­но зли­ва­ють­ся століттям одірвані од­на від од­ної час­ти­ни єди­ної Ук­раїни – Західно-Ук­раїнсь­ка На­род­ня Рес­публіка (Га­личи­на, Бу­кови­на, Угорсь­ка Русь) і Наддніпрянсь­ка Ве­лика Ук­раїна. Здій­сни­лись віковічні мрії, яки­ми жи­ли і за які уми­рали кращі си­ни Ук­раїни. Од­нині є єди­на не­залеж­на Ук­раїнсь­ка На­род­ня Рес­публіка. Од­нині на­род Ук­раїнсь­кий, виз­во­лений мо­гутнім по­ривом своїх влас­них сил, має змо­гу об’єдна­ними дружніми зу­сил­ля­ми всіх своїх синів бу­дува­ти не­розділь­ну, са­мостій­ну Дер­жа­ву Ук­раїнсь­ку на бла­го і щас­тя всь­ого її тру­дово­го лю­ду».

То­го ж дня в Києві відбув­ся вій­сько­вий па­рад, на­родні гу­лян­ня. 23 січня у Києві по­чав ро­боту Кон­грес тру­дово­го на­роду Ук­раїни, який од­но­голос­но ра­тифіку­вав універ­сал Ди­рек­торії. 28 січня 1918 р. в універ­салі Тру­дово­го Кон­гре­су Ук­раїни до ук­раїнсь­ко­го на­роду з ць­ого при­воду, зок­ре­ма, заз­на­чало­ся: «Вся ви­ща вла­да на Ук­раїні, на час пе­рер­ви засідань Тру­дово­го Кон­гре­су, має на­лежа­ти Ди­рек­торії, кот­ра до­пов­нюєть­ся пред­став­ни­ком од Наддністрянсь­кої Ук­раїни (Га­личи­ни, Бу­кови­ни і Угорсь­кої Ук­раїни), акт з’єднан­ня з якою зат­вер­дже­но на першім засіданні Кон­гре­су 24 сь­ого січня». До скла­ду Ди­рек­торії бу­ло вве­дено го­лову УН­Ра­ди Євге­на Пет­ру­шеви­ча. Після об’єднан­ня ЗУНР ста­вала Західною об­ластю УНР (ЗО УНР). Бу­ло виріше­но, що Дек­ла­рацію про злу­ку ма­ли зат­верди­ти Ус­та­новчі збо­ри, які пе­ред­ба­чало­ся скли­кати най­ближ­чим ча­сом (скли­кані не бу­ли). До то­го ча­су ЗО УНР за­лиша­лася при влас­них за­коно­дав­чих і адміністра­тив­но-ви­конав­чих ор­га­нах вла­ди – УН­Раді й Дер­жавно­му Сек­ре­таріаті. Бу­ло по­год­же­но вій­сько­ве ко­ман­ду­ван­ня на фрон­тах, зап­ро­вад­же­но спіль­ну ва­люту, ство­рено ок­ре­ме міністерс­тво для справ ЗО УНР, а та­кож об­ра­но спіль­ну де­легацію на Па­ризь­ку мир­ну кон­фе­ренцію.

Наслідки події

Акт ба­гато в чо­му за­лишив­ся дек­ла­рацією про наміри. Й­шло­ся рад­ше про ство­рен­ня кон­фе­дера­тив­но­го об’єднан­ня, обидві час­ти­ни кот­ро­го мак­си­мум уз­годжу­вали свої вій­ськові й зовнішнь­ополітичні дії од­не з од­ним. Інте­реси УНР і ЗУНР да­леко не зав­жди збіга­лися, як по­каза­ли події то­го ж 1919 р. Го­лов­ним во­рогом УНР бу­ли чер­воні й Денікін, ЗУНР же – по­ляки і ру­муни, які влітку 1919 р. зму­сили уряд ЗУНР і Ук­раїнсь­ку га­лиць­ку армію за­лиши­ти батьківщи­ну і пе­реб­ра­тися на те­риторію УНР, кот­ра са­ма стрімко ско­рочу­вала­ся під уда­рами біль­шо­виків. За цих екс­тре­маль­них умов Пет­ру­шевич був про­голо­шений дик­та­тором ЗО УНР, і бу­ла навіть спро­ба пе­реда­ти й­ому вла­ду в УНР шля­хом пе­рево­роту, що вик­ли­кало лють з бо­ку Пет­лю­ри. Ос­таннь­ою іскрою ста­ла нев­да­ла спро­ба об’єдна­них ук­раїнсь­ких армій зай­ня­ти Київ 30–31 сер­пня 1919 р. – внаслідок па­сив­них дій га­личан місто зреш­тою ви­хопи­ли з-під но­са УНР білі вій­ська. Після цих подій Пет­лю­ра пішов на таємний со­юз із Поль­щею кош­том пос­ту­пок – те­риторії ЗО УНР. Уряд ЗО УНР роз­по­чав пе­рего­вори з ко­ман­ду­ван­ням ге­нера­ла А. Денікіна і вже 5 лис­то­пада підпи­сав уго­ду про капіту­ляцію УГА. 16 лис­то­пада 1919 р. С. Пет­лю­ра здав по­лякам тим­ча­сову сто­лицю УНР Кам’янець-Поділь­ський. Нас­тупно­го дня С. Пет­лю­ра підпи­сав пе­ремир’я з Доб­ро­воль­чою армією. Ти­ми ж дня­ми уряд ЗО УНР ого­лосив про відмо­ву на­далі дот­ри­мува­тися ак­та про злу­ку та пос­та­нов Тру­дово­го Кон­гре­су, а Є. Пет­ру­шевич з чле­нами уря­ду емігру­вав до Відня. 2 груд­ня 1919 р. пред­став­ни­ки УНР і Вар­ша­ви підпи­сали про­ект Дек­ла­рації, згідно з яким Польщі відда­вали­ся Хол­мщи­на, Полісся, Підляш­шя, Західна Во­линь і Східна Га­личи­на. ЗО УНР по­дала два про­тес­ти, але діячі УНР їх не бра­ли до ува­ги. Тоді 20 груд­ня 1919 р. Є. Пет­ру­шевич скли­кав у Відні засідан­ня уря­ду ЗУНР, на яко­му бу­ло ух­ва­лено рішен­ня про од­носто­роннє ска­суван­ня ак­та злу­ки.

Істо­рич­на пам’ять

Впер­ше річни­ця злу­ки бу­ла відсвят­ко­вана в січні 1939 р. у За­кар­патті, зго­дом відзна­чала­ся не­од­но­разо­во (нап­риклад, 1990 р. на честь події бу­ло ство­рено грандіоз­ний «жи­вий лан­цюг» від Києва до Ль­во­ва, що на­оч­но по­казав си­лу по­бор­ниць­ких праг­нень ук­раїнців, менші «лан­цю­ги» ство­рюва­лися в 2000-х рр.). Доб­ре відо­ма сь­огодні в Ук­раїні подія, кот­ра відзна­чаєть­ся на дер­жавно­му рівні (офіцій­не свя­то – День со­бор­ності та сво­боди Ук­раїни, до 2011 р. – День со­бор­ності), по­пуляр­не се­ред патріотич­но на­лаш­то­ваних ук­раїнців Схо­ду і За­ходу, а та­кож діас­по­ри. 2001 р. у Фас­тові бу­ло вста­нов­ле­но ва­гон, у яко­му бу­ло підпи­сано по­перед­ню уго­ду про злу­ку, в нь­ому відкри­то му­зей.