Оборона Чигирина

Да­та і місце

19 лип­ня – 21 сер­пня 1678 р., око­лиці геть­мансь­кої сто­лиці Пра­вобе­реж­ної Ук­раїни міста Чи­гирин (нині рай­центр Чер­кась­кої об­ласті).

Дій­ові осо­би

Армією Мос­ковсь­ко­го царс­тва ко­ман­ду­вав обе­реж­ний і досвідче­ний воєво­да Гри­горій Ро­мода­новсь­кий, вій­ськом Ліво­береж­но­го геть­ма­нату – вмілий політик і не над­то яс­кра­вий пол­ко­водець геть­ман Іван Са­мой­ло­вич (по­чаток 1630-х – 1690; з ро­дини свя­щени­ка, у 1669–1672 рр. ге­нераль­ний суд­дя, геть­ман Ліво­береж­ної Ук­раїни в 1672–1687 рр., вів за­пек­лу бо­роть­бу з П. До­рошен­ком за об’єднан­ня ко­заць­кої Ук­раїни під своєю бу­лавою, очо­лював ко­заць­ке вій­сько в Чи­гиринсь­ких та Кримсь­ких по­ходах, усу­нутий внаслідок стар­шинсь­кої змо­ви, зас­ла­ний до Сибіру). Зміша­ним ук­раїнсь­ко-росій­ським гарнізо­ном Чи­гири­на ке­рував здібний та енергій­ний околь­ни­чий Іван Іва­нович Ржевсь­кий (?–1678; Рю­рико­вич, у 1650–1670-х рр. воєво­да в Ко­рочі, Єнісей­ську, Ніжині, Ус­тю­гу, Києві, з 1677 р. околь­ни­чий, уби­тий у ході об­ло­ги); й­ого зас­тупни­ком і го­лов­ним інже­нером фор­теці був пол­ковник П. Гор­дон (1635–1699; шот­ландець, у 1655–1661 р. по­бував на шведській та поль­ській службі, з 1661 р. на росій­ській службі, брав участь у Кримсь­ких по­ходах 1687 та 1689 рр., 1689 р. підтри­мав Пет­ра I про­ти царівни Софії та Ми­лос­лавсь­ких, став осо­бис­тим дру­гом і вій­сько­вим нас­тавни­ком ца­ря, ко­ман­ду­вав час­ти­ною вій­ськ в Азовсь­ких по­ходах 1695 та 1696 рр., при­душив стрілець­кий бунт 1698 р.).

На чолі ос­мансь­кої армії сто­яв ве­ликий візир (сад­ра­зам) Ос­мансь­кої імперії, амбітний та аг­ре­сив­ний пол­ко­водець, та­лано­витий дер­жавний діяч Мерзіфон­лу Ка­ра Мус­та­фа-па­ша (1634–1683; 1674 р. ко­ман­ду­вав ту­рець­ким вій­ськом, що до­пома­гало П. До­рошен­ку, ве­ликий візир у 1676–1683 рр., ко­ман­ду­вав вій­ськом під час об­ло­ги Відня, стра­чений після по­раз­ки за на­казом сул­та­на Мех­ме­да IV). Та­тара­ми ке­рував хан Му­рад-Гірей (1627–1696; хан у 1678–1683 рр., при­хиль­ник біль­шої не­залеж­ності Кри­му від ос­манів, провів су­дову ре­фор­му). В обозі ос­мансь­кої армії був Ю. Хмель­ниць­кий.

Пе­реду­мови події

Після капіту­ляції ва­сала Ос­мансь­кої імперії геть­ма­на П. До­рошен­ка 1676 р. й­ого сто­лицю, по­туж­ну фор­те­цю Чи­гирин з око­лицею, зай­ня­ло мос­ковсь­ке вій­сько і ліво­бережні ко­зацькі пол­ки. Сул­тан Мех­мед IV, не ба­жа­ючи ми­рити­ся із втра­тою стра­тегічно важ­ли­вого фор­посту, спро­бував відби­ти Чи­гирин, про­те пер­ший Чи­гиринсь­кий похід 1677 р., очо­люва­ний Ібрагім-па­шею та ха­ном Селім-Гіреєм, за­вер­шився бе­зуспішно – росій­сько-ук­раїнсь­ке вій­сько відсто­яло фор­те­цю. Це заг­ро­жува­ло втра­тою міжна­род­но­го прес­ти­жу імперії, яка ве­ла тяж­ку вій­ну з Австрією, і сул­тан на­казав будь-що відби­ти Чи­гирин, а мож­ли­во, і по­вес­ти нас­туп далі – на Київ. Но­вий похід очо­лив ве­ликий візир Мерзіфон­лу Ка­ра Мус­та­фа та но­вий кримсь­кий хан Му­рад-Гірей. Найбільш ре­алістичні циф­ри по­да­ють поль­ські ре­зиден­ти, що уваж­но сте­жили за по­ходом ве­лико­го візи­ра – во­ни на­раху­вали, зок­ре­ма, 8 тис. яни­чарів, 8 тис. во­лохів, 4 тис. мол­да­ван, 30–40 тис. ту­рець­кої кінно­ти, 40–50 тис. та­тар, 22 важкі і 80 поль­ових гар­мат, 30 мор­тир. Росій­ське вій­сько Ро­мода­новсь­ко­го, за де­яки­ми дже­рела­ми, налічу­вало до 70 тис. во­яків, ко­заць­ке І. Са­мой­ло­вича – до 40 тис., гарнізон Чи­гири­на на по­чат­ку об­ло­ги – 726 дра­гунів, 733 сол­да­ти, 2591 стрілець, 500 слобідсь­ких ко­заків Сумсь­ко­го й Ох­тирсь­ко­го полків, 5200 ко­заків Га­дяць­ко­го і Чи­гиринсь­ко­го полків, 867 сер­дюків і 96 поль­ських дра­гунів) – усь­ого до 11 тис. осіб. У Верхнь­ому місті бу­ло 11 важ­ких і 53 мен­ших гар­мат, 6 мор­тир, в Нижнь­ому – 15 гар­мат.

Хід події

Укріплен­ня Чи­гири­на бу­ли до­сить по­туж­ни­ми як для сво­го ча­су, місто доб­ре укріпи­ли спо­чат­ку Б. Хмель­ниць­кий, потім П. До­рошен­ко, свою леп­ту вніс і П. Гор­дон пе­ред об­ло­гою, по­буду­вав­ши до­дат­ко­ве укріплен­ня – крон­верк, а та­кож зміцнив­ши «бастіон До­рошен­ка» пле­тени­ми ко­шами із зем­лею, що ма­ли пом’як­ши­ти дію ту­рець­ких ядер. Верхнє місто обо­роня­ли росій­ські пол­ки і сло­божа­ни, Нижнє – ліво­бережні реєстрові ко­заки й сер­дю­ки. Ос­манські вій­ська роз­ра­хову­вали перш за все на свою важ­ку ар­ти­лерію, доб­ре підго­тов­ле­них мінерів та са­перів, а та­кож на ор­ти (ро­ти, хо­руг­ви) відчай­душ­них штур­мо­вих піхо­тинців-сер­денгесті, які заз­ви­чай бу­ли доб­ре бронь­овані, але під Чи­гири­ном ішли в бій ли­ше в своїх тра­дицій­них чер­во­них кап­та­нах, оз­броєні яни­чар­ка­ми й га­ками для стя­гуван­ня обо­ронців з ва­лу.

18 лип­ня си­пахи з’яви­лися під Чи­гири­ном, всту­пив­ши в бій із сер­дю­ками; в бою за­гинув пол­ковник І. Ру­бан. 19 лип­ня тур­ки по­чали об­ло­гу, зай­няв­ши пра­вий бе­рег річки Тяс­мин і зап­ро­пону­вав­ши об­ло­женим капіту­ляцію, яку ті відки­нули. До фор­теці про­било­ся по­пов­нення – 1200 ко­заків Ох­тирсь­ко­го пол­ку і 1000 сер­дюків. Тур­ки спо­руди­ли 5 ба­тарей, роз­по­чав­ши обстріл фор­теці й зак­лавши ме­режу тран­шей. 22 лип­ня гарнізон здій­снив успішну ви­лаз­ку, зав­давши чи­малих втрат яни­чарам. Кіль­ка нас­тупних тижнів ми­нули в жор­стокій бо­ротьбі – тур­ки не­од­но­разо­во ро­били про­ломи у ва­лах Чи­гири­на в ре­зуль­таті ар­тобстрілу та міну­ван­ня (всь­ого бу­ло зак­ла­дено 25 підкопів з по­рохо­вими міна­ми), ко­заки відби­вали всі спро­би увірва­тися в місто. 13 сер­пня під час обстрілу за­гинув Ржевсь­кий, і ко­ман­ди­ром гарнізо­ну став П. Гор­дон. 20 сер­пня гарнізон здій­снив нев­да­лу ви­лаз­ку, а нас­тупно­го дня тур­ки вда­ло підірва­ли міну в мо­мент, ко­ли тіль­ки-но відбу­лася зміна гарнізо­ну фор­теці. Не­досвідчені ко­заки не вит­ри­мали жах­ли­вого ви­буху й ата­ки яни­чарів і по­чали тіка­ти вглиб Нижнь­ого міста. У бою за­гину­ли ко­зацькі пол­ковни­ки Ф. Кри­ниць­кий і Ф. Мов­чан. Гор­до­ну ледь вда­лося на­вес­ти лад у вій­ськах, і бій три­вав аж до ве­чора. Відчай­душні про­хан­ня про до­помо­гу за­лиши­лися не по­чути­ми Ро­мода­новсь­ким, який бо­яв­ся ри­зику­вати. Тоді Гор­дон вирішив уночі ви­вес­ти гарнізон із фор­теці. Уночі з 21 на 22 сер­пня (з 11 на 12 за ста­рим сти­лем) відбу­лося кіль­ка боїв, гарнізон заз­нав но­вих втрат, але за­галом вий­шов із фор­теці, вивізши кіль­ка лег­ких гар­мат. Гор­дон за­лишив Чи­гирин ос­таннім, підпа­лив­ши по­рох у по­рохо­вому пог­ребі. Жах­ли­вий ви­бух стру­сонув і освітлив на мить усе по­ле на кіль­ка миль нав­ко­ло – бра­вий шот­ландець влаш­ту­вав сто­лиці пра­вобе­реж­ної ко­заць­кої дер­жа­ви гідний кінець. 23–28 сер­пня відбу­лася серія боїв між мос­ковсь­ко-ко­заць­ким і ту­рець­ким вій­ська­ми, у ході яких турків вда­лося зу­пини­ти, але й воїни Ро­мода­новсь­ко­го і Са­мой­ло­вича заз­на­ли чи­малих втрат, особ­ли­во від дій си­пахів. Ка­ра Мус­та­фа зро­зумів, що сил для по­ходу на Київ у нь­ого мо­же не вис­та­чити, і не став ри­зику­вати: 30 сер­пня – 1 ве­рес­ня тур­ки гуч­но відсвят­ку­вали взят­тя Чи­гири­на і згор­ну­ли табір, ви­рушив­ши до Мол­давії.

Наслідки події

Втра­ти чи­гиринсь­ко­го гарнізо­ну за час об­ло­ги ста­нови­ли, за да­ними Гор­до­на, 1300 осіб уби­тими та де­що біль­ше по­ране­ними, втра­ти вій­ська Ро­мода­новсь­ко­го в ре­зуль­таті битв із тур­ка­ми на Бу­жинській пе­реп­раві та на Стріль­ни­ковій горі: 3291 осо­ба вби­тими, 5431 осо­ба по­ране­ними, втра­ти вій­ська Са­мой­ло­вича невідомі. Тур­ки втра­тили, за різни­ми да­ними, від 12 до 60 тис. осіб (пер­ша циф­ра, оче­вид­но, ближ­ча до істи­ни). Вис­на­жені вій­ною Ос­мансь­ка імперія і Мос­ковсь­ке царс­тво нев­довзі бу­дуть зму­шені ук­ласти тим­ча­совий Бах­чи­сарай­ський мир (1681 р.), на Пра­вобе­режжі візь­муть вла­ду на ко­рот­кий час ту­рецькі став­ле­ники – Ю. Хмель­ниць­кий, зго­дом Г. Ду­ка, а для ко­заць­кої Ук­раїни за­гибель Чи­гири­на – давньої геть­мансь­кої сто­лиці, у­особ­лення ве­личі дер­жа­ви часів Б. Хмель­ниць­ко­го – ста­не трагічним сим­во­лом апо­фе­озу Руїни.

Істо­рич­на пам’ять

Над­зви­чай­но ре­зонан­сна для сво­го ча­су подія знай­шла відоб­ра­жен­ня в ба­роковій літе­ратурі Ук­раїни та Речі Пос­по­литої, на спо­мин про за­гиб­лих в Ук­раїні та Мос­ковській дер­жаві бу­ло спо­руд­же­но кіль­ка цер­ков. Про обо­рону Чи­гири­на як про ге­роїчний под­виг ук­раїнсь­ко­го ко­зац­тва зга­дува­ли і в ра­дянські ча­си (ро­мани В. Ма­лика, Ю. Муш­ке­тика). Сь­огодні ця подія не над­то відо­ма ши­рокій гро­мадсь­кості в Ук­раїні, помітні спро­би по­пуля­ризації си­лами вій­сько­вих істо­риків, краєзнавців, ор­ганізацій ук­раїнсь­ко­го ко­зац­тва. На честь за­хис­ників міста на Зам­ковій горі вста­нов­ле­но кам’яний хрест, роль пам’ят­ни­ка ви­кону­ють пев­ною мірою і кап­ли­ця Свя­тої Пок­ро­ви (1995 р.) та відбу­дова­ний 2007 р. бастіон До­рошен­ка (час­ти­на національ­но­го істо­рико-куль­тур­но­го за­повідни­ка «Чи­гирин»).