Морські походи під проводом П. Сагайдачного

Да­та і місце

1606–1618 рр., ак­ва­торія Чор­но­го мо­ря і річок Дніпро, Дон, Ду­най, Вар­на, міста Кілія, Акер­ман (Білго­род-Дністровсь­кий), Ізмаїл, Очаків, Кінбурн, Ка­фа, Си­ноп, Тра­пезунд, Сам­сун, Стам­бул то­що.

Дій­ові осо­би

Пет­ро Ко­наше­вич-Са­гай­дач­ний (1570-ті – 1622; один із най­та­лано­витіших ук­раїнсь­ких ко­заць­ких пол­ко­водців та політиків усіх часів, ре­ор­ганіза­тор ко­заць­ко­го вій­ська, ор­ганіза­тор і лідер чис­ленних успішних морсь­ких по­ходів за­порожців на при­морські міста Ос­мансь­кої імперії та по­ходу 1618 р. на Мос­кву); Дмит­ро Ба­рабаш (? – після 1617; геть­ман не­реєстро­вих ко­заків, ва­тажок у по­ході 1617 р.); Ва­силь Стрілковсь­кий (? – після 1616; на­весні 1616 р. очо­лював по­ходи не­реєстро­вих ко­заків); Оліфер Го­луб (?–1628; очо­лював ко­заків 1615 р., спад­коємець Са­гай­дач­но­го на геть­манстві, ор­ганіза­тор і керівник морсь­ких по­ходів 1620-х рр., су­хопут­них – на до­помо­гу кримсь­ко­му ха­ну Мех­мед-Гірею і калзі Шагін-Гірею, за­гинув у бою в Кри­му ра­зом із М. До­рошен­ком); Гри­горій Іза­пович (?–?; був геть­ма­ном нерєстровців во­сени 1606 р.).

Пе­реду­мови події

По­чаток XVII ст. став для ук­раїнсь­ко­го ко­зац­тва до­бою про­дов­ження бо­роть­би за свої ста­нові інте­реси, кот­ра в ціло­му збіга­лася з праг­нення­ми знач­ної час­ти­ни на­селен­ня ук­раїнсь­ких зе­мель от­ри­мати за­хист від аг­ресії з бо­ку Кри­му і Ос­мансь­кої імперії (з іншо­го бо­ку, за пра­во са­мим вес­ти та­ку при­бут­ко­ву аг­ресію). Ще однією при­чиною втя­гуван­ня ко­заків у морські по­ходи ста­ла ак­тивна співпра­ця Січі з ка­толиць­кою Євро­пою, де бу­ла сфор­мо­вана ан­ти­турець­ка Ліга хрис­ти­янсь­кої міліції (про­цес по­чав­ся ще в 90-х рр. XVI ст.), а та­кож праг­нення три­мати в нап­ру­женні свою дер­жа­ву – Річ Пос­по­литу, пот­ре­ба кот­рої в де­шевих най­ман­цях-ко­заках бу­ла суттєвою тіль­ки за умо­ви заг­ро­зи або ре­аль­но­го по­чат­ку вій­ни з сусідніми країна­ми (Кри­мом, Ос­мансь­кою імперією, Мос­ковією). У разі вій­сько­вої заг­ро­зи Річ Пос­по­лита ста­вала пос­тупливіша що­до ко­заць­ких ви­мог, як по­каза­ли події про­тис­то­ян­ня зі Швецією та Во­лощи­ною в перші ро­ки XVII ст. Уміння вес­ти да­лекі морські по­ходи не мог­ло з’яви­тися на по­рожнь­ому місці – су­час­ни­ки тих подій пря­мо вка­зува­ли на співпра­цю ко­заків із му­суль­мансь­ким «піратсь­ким інтер­націона­лом» Чор­но­го та Мар­му­рово­го морів, а та­кож на до­помо­гу втікачів із ту­рець­ко­го по­лону – «по­тур­наків». Ос­мансь­ка ж імперія, про­голо­сив­ши се­бе во­лодар­кою Се­ред­земно­го і Чор­но­го морів, дав­но не зустріча­ла на Чор­но­му морі гідно­го суп­ро­тив­ни­ка, що приз­ве­ло до фа­таль­ної не­до­оцінки суп­ро­тив­ни­ка, за­нед­бання ста­ну укріплень, верфів то­що за на­яв­ності ве­личез­них ба­гатств у пор­то­вих містах – цен­трах зви­чай­ної та ра­боторгівлі. Кри­за кінця XVI ст. ста­ла в Ос­манській імперії сис­темною, прес­тол посіда­ли ма­лолітні сул­та­ни, що по­мира­ли мо­лоди­ми, еко­номічна кри­за і бо­роть­ба уг­ру­повань по­хит­ну­ли стан вій­сько­вої ма­шини та бю­рок­ра­тич­но­го апа­рату імперії. Усе це особ­ли­во вда­рило по не­пере­мож­но­му ко­лись фло­ту, най­боєздатніша час­ти­на яко­го діяла на Се­ред­земно­му (а не на Мар­му­рово­му чи Чор­но­му) морі. Про­те вар­то відзна­чити – ко­закам все ж про­тис­то­яла найбіль­ша армія і один із найбіль­ших флотів то­гочас­но­го західно­го світу.

Хід події

Пер­шою ве­ликою ко­заць­кою морсь­кою ек­спе­дицією XVII ст., з якою нерідко пов’язу­ють ім’я Са­гай­дач­но­го, став похід на Вар­ну 1606 р. (місто в те­перішній Бол­гарії). Од­нак не­має жод­но­го підтвер­джен­ня то­го, що він уже був геть­ма­ном то­го ж 1606 р., ко­ли ко­заки бра­ли Вар­ну – не прос­то ба­гате і доб­ре укріпле­не ту­рець­ке місто, але й доб­ре зна­не всій Європі місце давньої пе­ремо­ги турків над поль­сько-угорсь­кою армією си­на Вла­дис­ла­ва Ягай­ла, Вла­дис­ла­ва III (він же ко­роль Угор­щи­ни Лас­ло V), яку ос­ма­ни здо­були 10 лис­то­пада 1444 р. Те, що ко­лись не вда­лося поль­сько­му ко­ролю, який поліг під му­рами Вар­ни, вда­лось ук­раїнсь­ким ко­закам. Улітку 1606 р. во­ни ата­кува­ли Вар­ну з мо­ря, ви­сади­ли де­сант, який за­володів містом-фор­те­цею. Ту­рець­кий гарнізон бу­ло зни­щено, місто роз­гра­бова­но, невіль­ників звіль­не­но, ко­закам діста­лась ко­лосаль­на здо­бич – 180 тис. зло­тих, у морі і в пор­ту на­пад­ни­ки за­хопи­ли 10 га­лер із то­варом і щас­ли­во по­вер­ну­лись до­дому. Цілком мож­ли­во, що на­род­на пісня про Вар­ну бу­ла скла­дена са­ме про цей вда­лий похід. Але хто ко­ман­ду­вав ко­зака­ми в нап­ро­чуд вда­лому морсь­ко­му по­ході 1606 р.? Най­частіше цю честь відда­ють Пет­ру Ко­наше­вичу-Са­гай­дач­но­му (до речі, ав­тор зна­мени­тої віршо­ваної епітафії Са­гай­дач­но­му Касіян Са­кович зга­дує ли­ше про Ка­фу і та­тарські міста, не за­був­ши про служ­бу покій­но­го в Мол­давії та Ліфляндії, а про ус­лавле­не взят­тя Вар­ни – жод­но­го сло­ва). Про­те ми знаємо, що нап­рикінці 1606 р. геть­ма­ном ни­зовиків бу­ла інша лю­дина – Гри­горій Іза­пович (?–?). Мож­ли­во, са­ме він і во­див за­порожців на Вар­ну. Роль Са­гай­дач­но­го в ор­ганізації по­ходів, імовірно, по­ляга­ла в на­лагод­женні жорс­ткої дис­ципліни та пос­та­чан­ня, ор­ганізації дип­ло­матич­но­го за­без­пе­чен­ня по­ходів (пе­рего­вори з Габ­сбур­га­ми, персь­ким ша­хом, річпос­по­литсь­ки­ми мож­новлад­ця­ми), а та­кож у без­по­середнь­ому пла­нуванні на стра­тегічно­му і так­тично­му рівнях по­ходів, кількість яких спірна.

1607 р. за­порожці про­вели ве­ликий похід на Кримсь­ке ханс­тво, під час яко­го за­хопи­ли і спа­лили Пе­рекоп та Очаків. 1608 – на по­чат­ку 1609 р. Са­гай­дач­ний ор­ганізу­вав морсь­кий похід на 16 чай­ках у гир­ло Ду­наю, під час яко­го бу­ло здій­сне­но на­пад на Кілію, Білго­род та Ізмаїл (імовірно, бу­ло зни­щено пе­редмістя фор­тець). У серпні 1614 р. до 2 тис. ко­заків під про­водом Са­гай­дач­но­го здій­сни­ли не­бува­лий за дальністю і відва­гою похід че­рез Чор­не мо­ре, вночі на­пали на Си­ноп і взя­ли фор­те­цю. Спа­лив­ши ци­тадель і місто, а та­кож набіль­шу в Малій Азії верф, ко­заки зав­да­ли Ос­манській імперії збитків на 40 млн зло­тих, за­хопи­ли ве­личез­ну здо­бич і звіль­ни­ли ба­гато по­лоне­них. У ць­ому по­ході ко­закам до­пома­гали ко­лишні по­лонені-«по­тур­на­ки». Під час по­вер­нення на Січ ту­рець­ка га­лер­на ес­кадра і кіль­ка ти­сяч яни­чарів пе­репи­нили ко­заків у гирлі Дніпра і по­шар­па­ли їх, за­хопив­ши, од­нак, усь­ого два де­сят­ки по­лоне­них ко­заків і відбив­ши час­ти­ну по­лоне­них у Си­нопі турків. 17 жов­тня 1614 р. не­задо­воле­ний сул­тан Ах­мед I на­казав стра­тити ве­лико­го візи­ра Ге­мюль­джю­нелі На­сух-па­шу, кот­рий спро­бував об­ду­рити сул­та­на, зоб­ра­зив­ши свої дії як ве­лику пе­ремо­гу над ко­зака­ми (для чо­го до по­лоне­них бу­ло до­дано кіль­ка со­тень пе­ре­одяг­ну­тих рабів). На­весні 1615 р. ко­заки (й­мовірно, під про­водом Са­гай­дач­но­го) на­важи­лися на­пас­ти на Стам­бул. Во­ни ви­сади­лися біля ос­мансь­кої сто­лиці, спа­лив­ши і пог­ра­бував­ши чи­мало ба­гатих бу­динків, складів та крам­ниць у пе­редмісті Ор­такь­ой (грец. Архіокі). На­лякав­ши Стам­бул та за­хопив­ши кіль­ка га­лер, ко­заки з тріум­фом відпли­ли до­дому, але біля гир­ла Ду­наю во­ни зустріли­ся з ту­рець­кою ес­кадрою. До­чекав­шись ночі, за­порожці здій­сни­ли абор­даж, узяв­ши кіль­ка но­вих ту­рець­ких тро­феїв та за­хопив­ши в по­лон ту­рець­ко­го ко­ман­ду­вача (дані про те, що це був сам ка­пудан-па­ша, тоб­то ко­ман­ду­вач ту­рець­ко­го вій­сько­во-морсь­ко­го фло­ту, неп­равдиві).

Своєрідним піком морсь­ких по­ходів за­порожців став 1616 р. На­весні ко­заки під про­водом В. Стрілковсь­ко­го успішно на­пада­ли на пе­редмістя Вар­ни, а влітку зно­ву об­ра­ний геть­ма­ном Са­гай­дач­ний спла­нував і здій­снив мас­штаб­ний і успішний похід на го­лов­не ту­рець­ке місто в Кри­му – Ке­фе (Ка­фу). У липні Са­гай­дач­ний ра­зом із 6 тис. ко­заків на 120–150 чай­ках і мен­ших суд­нах ви­рушив у морсь­кий похід. На ви­ході з Дніпра, в Дніпровсь­ко-Бузь­ко­му ли­мані, ко­заки зустріли ес­кадру ос­мансь­ких га­лер. Ко­заки роз­гро­мили ту­рець­ку фло­тилію та за­хопи­ли час­ти­ну її су­ден. Аби ввес­ти турків в ома­ну що­до своїх по­даль­ших дій, Са­гай­дач­ний на­казав час­тині вій­ська де­монс­тра­тив­но по­вер­ну­тися на Січ із за­хоп­ле­ною здо­бич­чю. З реш­тою вій­ська Са­гай­дач­ний близь­ко тиж­ня пе­рехо­вув­ся поб­ли­зу Оча­кова. Прис­павши пильність турків, ко­заки про­дов­жи­ли свій похід.

22 лип­ня 1616 р. Са­гай­дач­ний ра­зом із 4 тис. ко­заків при­був до міста. Вночі ко­заки ви­сади­лися на бе­рег і підій­шли до воріт Ка­фи. Час­ти­на за­порожців, що во­лоділи ту­рець­кою мо­вою, відвер­ну­ли ува­гу вар­то­вих, ска­зав­ши, що во­ни ту­рець­кий підрозділ, який пря­мує на вій­ну з Персією. Тим ча­сом реш­та пе­реки­нула дра­бини на му­ри фор­теці. Пе­реб­равшись че­рез стіну, ко­заки виріза­ли вар­то­вих і відкри­ли во­рота. Ко­заки рап­то­вим на­падом за­хопи­ли місь­ку ци­тадель і взя­лися гра­бува­ти місто та звіль­ня­ти хрис­ти­янсь­ких невіль­ників. Аби взя­ти чимбіль­ше бранців на свої чай­ки, ко­заки ви­кину­ли чи­малу час­ти­ну за­хоп­ле­ного доб­ра. У ре­зуль­таті опе­рації бу­ло виз­во­лено кіль­ка ти­сяч невіль­ників, яких ви­вез­ли на Дніпро.

Па­ралель­но то­го ж лип­ня 1616 р. до 2 тис. за­порозь­ких і донсь­ких ко­заків на 65 чай­ках і стру­гах здій­сни­ли похід на Тра­пезунд, успішно взя­ли і роз­гра­бува­ли місто, роз­бивши надісла­ну про­ти них ес­кадру з 10 га­лер і кіль­кох мен­ших су­ден під ко­ман­ду­ван­ням Ціколі-за­де Мех­ме­да-паші (на абор­даж бу­ло взя­то 2 ве­ликі га­лери). Спро­ба Ібрагіма-паші пе­рехо­пити ко­заків у гирлі Дніпра бу­ла бе­зуспішною.

У 1617–1618 рр. за­порожці й донці тур­бу­вали ту­рецькі по­селен­ня не­подалік Бос­фо­ру.

Наслідки події

Цілес­пря­мова­на й при­голом­шли­ва серія морсь­ких по­ходів ко­заків про­ти ос­мансь­ких міст у перші два де­сятиліття XVII ст. ста­ла по­чат­ком мас­штаб­ної і дов­гої вій­ни на морі, яке ос­ма­ни вже не мог­ли вва­жати своїм «внутрішнім озе­ром». Морські по­ходи вис­на­жува­ли Ос­мансь­ку імперію, зму­шува­ли її вда­вати­ся до мас­штаб­них і до­рогих будівель­них про­ектів (зміцнен­ня Си­нопа в 1620-х рр., по­будо­ва но­вих фор­тець на Бос­форі то­що), про­те і це не да­вало пов­ної без­пе­ки від ко­заків, що про­дов­жу­вали морські по­ходи про­тягом усь­ого XVII ст. Ко­зацькі по­ходи че­рез свою рап­товість і не­без­печність відволіка­ли неп­ро­порцій­но ве­ликі ос­манські си­ли, чим за­порожці й донці ро­били знач­ний вне­сок у спра­ву бо­роть­би євро­пей­ських ан­ти­турець­ких ко­аліцій з ос­мансь­кою заг­ро­зою.

Істо­рич­на пам’ять

Морські по­ходи за­порожців знай­шли відоб­ра­жен­ня в ук­раїнсь­ко­му фоль­клорі. У су­часній Ук­раїні вста­нов­ле­но кіль­ка пам’ят­ників Са­гай­дач­но­му, ви­пуще­но ювілейні мар­ку і мо­нету, де він фігу­рує са­ме як ор­ганіза­тор і керівник морсь­ких по­ходів, на честь геть­ма­на наз­ва­но Ака­демію су­хопут­них вій­ськ і фре­гат – флаг­ман ук­раїнсь­ко­го ВМФ. Подіям прис­вя­чено кіль­ка ху­дожніх творів XIX–XX ст., пам’ять про них ак­ту­алізо­вана зав­дя­ки пресі та публіцис­тиці. Події зро­били ко­заків над­зви­чай­но відо­мими і в Ос­манській імперії – там­тешні хроністи не шко­дува­ли лай­ки на ад­ре­су «невірних псів», що ки­нули вик­лик сул­та­ну, про­те в май­бутнь­ому ко­заки нерідко зга­дува­лися ти­ми ж ту­рець­ки­ми ав­то­рами з по­дивом і по­вагою, особ­ли­во в ча­си со­юзів з ос­ма­нами і Кри­мом.