Ліквідація гетьманства в Україні

Да­та і місце

21 лис­то­пада 1764 р., місто Санкт-Пе­тер­бург.

Дій­ові осо­би

Ка­тери­на II (Софія-Ав­густа-Фре­деріка фон Ан­гальт-Цербст-Дор­нбурґ, у пра­вос­лав’ї Ка­тери­на Олексіївна, 1729–1796; імпе­рат­ри­ця Росій­ської імперії в 1762–1796 рр., прий­шла до вла­ди в ре­зуль­таті пе­рево­роту; до­волі своєрідна пред­став­ни­ця євро­пей­ських пра­вителів епо­хи «освіче­ного аб­со­лютиз­му», за­галом успішний політик і ре­фор­ма­тор своєї дер­жа­ви, виг­ра­ла низ­ку воєн); геть­ман Ліво­береж­ної Ук­раїни Ки­рило Ро­зумовсь­кий (Ро­зум, 1728–1803; мо­лод­ший брат мор­га­натич­но­го чо­ловіка імпе­рат­риці Єли­заве­ти Петрівни Олексія Ро­зумовсь­ко­го, граф Росій­ської імперії, ге­нерал-фель­дмар­шал, геть­ман Ліво­береж­ної Ук­раїни в 1750–1764 рр., провів по­дат­ко­ву, вій­сько­ву ре­фор­му, ре­фор­му су­дочинс­тва, з 1746 р. пре­зидент Імпе­раторсь­кої ака­демії на­ук); на дум­ку су­час­ників подій, чи­малу роль у ліквідації геть­манс­тва відіграв ви­хова­тель і друг юності Ро­зумовсь­ко­го «підступ­ник» Гри­горій Ми­колай­ович Теп­лов (1712 або 1717–1779; за ро­дин­ною ле­ген­дою, по­заш­любний син Ф. Про­копо­вича, з 1746 р. відігра­вав важ­ли­ву роль у керівництві Імпе­раторсь­кою ака­демією на­ук, брав участь у пе­рево­роті про­ти Пет­ра III, після 1762 р. наб­ли­жений Ка­тери­ни II, уп­ра­витель маєтнос­тя­ми геть­ма­на Ро­зумовсь­ко­го, таємний рад­ник, се­натор, не­пога­ний му­зикант і ком­по­зитор, та­лано­витий чи­нов­ник і бру­таль­ний ко­рум­по­ваний прой­дисвіт); но­вий ор­ган для уп­равління Ліво­береж­жям – Дру­гу Ма­лоросій­ську ко­легію – очо­лив граф Пет­ро Рум’ян­цев (1725–1796; імовірно, не­закон­ний син імпе­рато­ра Пет­ра I, ус­ла­вив­ся в ході Се­мирічної вій­ни, успішний ко­ман­ду­вач росій­ських вій­ськ у росій­сько-ту­рецькій війні 1768–1774 рр., от­ри­мав ти­тул «За­дунай­ський», у 1765–1782 рр. го­лова Дру­гої Ма­лоросій­ської ко­легії).

Пе­реду­мови події

Прий­шов­ши до вла­ди 1750 р., геть­ман Ки­рило Ро­зумовсь­кий провів низ­ку ре­форм у ко­зацькій Ук­раїні (по­дат­ко­ву, су­дову, вій­сько­ву). Во­ни об’єктив­но спри­яли мо­дернізації Геть­ман­щи­ни, всту­па­ючи в конфлікт з політич­ною лінією но­вої росій­ської імпе­рат­риці. Ви­хова­на під впли­вом ідей ка­мералізму, просвітниц­тва і кон­цепції доб­ре ре­гуль­ова­ної поліцей­ської дер­жа­ви, імпе­рат­ри­ця Ка­тери­на II з са­мого по­чат­ку сво­го правління про­демонс­тру­вала праг­нення по­сили­ти кон­троль над провінціями, «раціоналізу­вати» їхній устрій, збіль­ши­ти по­дат­кові над­ходжен­ня до імперсь­кої каз­ни. Національні відмінності виз­на­вали­ся, але вва­жали­ся нез­на­чущи­ми – імпе­рат­ри­ця віри­ла, що з адміністра­тив­ною інтег­рацією і більш од­норідним її роз­витком ці відмінності зник­нуть. За­ради до­сяг­нення та­кої од­норідності Ка­тери­на II про­тис­тавля­ла но­вий раціональ­ний по­рядок давнім «фе­одаль­ним» привіле­ям ок­ре­мих істо­рич­них регіонів, які бу­ли для неї релікта­ми, котрі пе­реш­коджа­ли ство­рен­ню унітар­ної, доб­ре вре­гуль­ова­ної дер­жа­ви. Про­те яс­но, що без­по­середнім при­водом для вже за­дума­ного рад­ни­ками Ка­тери­ни II і, мож­ли­во, нею са­мою ліквідації ук­раїнсь­ко­го геть­манс­тва пос­лу­жили геть­манські чо­лобитні 1763 р. з про­хан­ням доз­во­лити відкри­ти в Ба­турині універ­си­тет, вод­но­час ре­фор­му­вав­ши на тих же за­садах Києво-Мо­гилянсь­ку ака­демію, і го­лов­не – про виз­нання спад­ко­вості по­сади геть­ма­на за й­ого на­щад­ка­ми. До­тепер спірним є пи­тан­ня, чи підки­нув геть­ма­ну цю ідею про­вока­тор Теп­лов, чи ви­суну­ла її ко­заць­ка стар­ши­на – ди­настійні про­ек­ти для ко­заць­кої Ук­раїни не бу­ли рідкістю, зга­дай­мо Хмель­ниць­ко­го, Ма­зепу та ін. Го­лов­не, що той же Теп­лов, який з 1762 р. став статс-сек­ре­тарем імпе­рат­риці, якусь ро­боту все ж про­вес­ти встиг. Вінцем й­ого зу­силь ста­ла до­повідна за­пис­ка-до­нос «О не­поряд­ках в Ма­лорос­сии», в якій док­ладно змаль­ову­вались усі ва­ди ко­заць­ко­го ус­трою і ви­яв­ля­лась ли­цемірна «тур­бо­та» про ук­раїнців, які, мов­ляв, самі хо­чуть нап­ря­му пе­рей­ти під вла­ду спра­вед­ли­вої імпе­рат­риці, що прос­то му­сить ліквіду­вати зас­тарілий і шкідли­вий для її імперії геть­ма­нат на чолі з «на­хабою» Ро­зумовсь­ким, який уже бу­дує якісь ди­настійні пла­ни.

Хід події

Мож­ли­во, існу­вав і ра­дикальніший про­ект ліквідації геть­ма­нату – зі зви­нува­чен­ням Ро­зумовсь­ко­го в «ма­зепинстві» і су­дом над ним (про це є згад­ки у су­час­ників тих подій), про­те обе­реж­на імпе­рат­ри­ця виріши­ла «на­тис­ну­ти» на геть­ма­на силь­но, навіть бру­таль­но, «чтоб и имя гет­ма­нов ис­чезло, не ток­мо бы пер­со­на ка­кая бы­ла про­из­ве­дена в оное дос­то­инс­тво», але все ж без скан­да­лу на всю Євро­пу. У лю­тому 1764 р. Ро­зумовсь­ко­го вик­ли­кали в Санкт-Пе­тер­бург, де прий­ня­ли ду­же хо­лод­но. Обій­няв геть­ма­на при зустрічі ли­ше один Теп­лов, на що навіть нед­руг Ро­зумовсь­ко­го Гри­горій Ор­лов процідив зна­мени­ту біблій­ну фра­зу: «Й­ого цілує, й­ого ж і зра­дить». Після неп­ростих «пе­рего­ворів» геть­ман по­годив­ся зрек­ти­ся бу­лави, за­лишив­шись при всіх маєтках, по­життєвій пенсії 50 тис. кар­бо­ванців і ще купі різних маєтнос­тей і па­лаців включ­но з цілим містом Га­дячем та от­ри­мав­ши чин росій­сько­го ге­нерал-фель­дмар­ша­ла. 10 лис­то­пада 1764 р. з’явив­ся імпе­раторсь­кий указ про ліквідацію геть­манс­тва і приз­на­чен­ня для керівниц­тва ко­лишнь­ою Геть­ман­щи­ною но­вої Ма­лоросій­ської ко­легії на чолі з Рум’ян­це­вим.

Наслідки події

Вже 1764 р. ко­легією бу­ло пог­ли­нуто ви­щий ви­конав­чий ор­ган при геть­мансь­ко­му правлінні – Ге­нераль­ну вій­сько­ву кан­це­лярію, 1765 р. підпо­ряд­ко­вано Ге­нераль­ний вій­сько­вий суд, за два ро­ки по то­му на ко­легіальні де­пар­та­мен­ти бу­ло пе­рет­во­рено Ге­нераль­ну лічиль­ну комісію, Кан­це­лярію ма­лоросій­сько­го скар­бу, Кан­це­лярію ге­нераль­ної ар­ти­лерії то­що. У січні 1782 p. землі Ліво­береж­ної Ук­раїни – Київсь­ке, Чернігівсь­ке та Нов­го­род-Сіверсь­ке намісниц­тва – бу­ло вклю­чено до скла­ду імперії, ко­зацькі пол­ки пе­рет­во­рено на ре­гулярні. 1783 р. на Ліво­бережжі зап­ро­вад­же­но кріпос­не пра­во. Всі оз­на­ки ко­заць­кої дер­жавності тут бу­ло ліквідо­вано.

Істо­рич­на пам’ять

Доб­ре відо­ма сь­огодні подія, що най­частіше се­ред ук­раїнців (крім при­хиль­ників ідеї «рус­ско­го ми­ра») вик­ли­кає стій­ку не­гатив­ну асоціацію. Ос­танній ук­раїнсь­кий геть­ман XVIII ст. зас­лу­жив нап­ро­чуд зва­жене став­лення до се­бе в росій­ській, ра­дянській і су­часній ук­раїнській історіог­рафії (ос­тання ви­яв­ляє помітний інте­рес до й­ого осо­би). Не­пога­но відоб­ра­жена до­ля геть­ма­на і й­ого дер­жа­ви в ху­дожній літе­ратурі (по­ему про Ро­зумовсь­ко­го пла­нував на­писа­ти Т. Шев­ченко, геть­ма­ну прис­вя­чений ро­ман М. Ла­зорсь­ко­го).