Битва під Зборовом і Зборівський мир 1649 року

Да­та і місце

15–16 сер­пня 1649 р., на бе­регах річки Стри­па (ліва при­тока Дністра) біля міста Зборів (нині рай­центр Тер­нопіль­ської об­ласті).

Дій­ові осо­би

Ко­заць­ким вій­ськом ко­ман­ду­вали геть­ман Б. Хмель­ниць­кий, ге­нераль­ний пи­сар І. Ви­говсь­кий, га­дяць­кий пол­ковник Кіндрат Бур­ляй (? – після 1655; ста­рий досвідче­ний ко­лишній реєстро­вець, ге­рой морсь­ких по­ходів за­порожців у 1620–1630-х рр.), каль­ниць­кий і па­волоць­кий – Іван Бо­гун (Фе­дорен­ко, бл. 1618–1664; відзна­чив­ся в бо­ях під Вінни­цею на по­чат­ку 1651 р., під Бе­рес­течком то­го ж ро­ку в ранзі на­каз­но­го геть­ма­на вивів вій­сько з ото­чен­ня, учас­ник битв під Ба­тогом, під Фінтою, Жва­нець­кої кам­панії, бит­ви під Ох­ма­товом 1655 р.), брац­лавсь­кий – Да­нило Не­чай (бл. 1612–1651; ра­зом із Кри­воно­сом один із най­ха­риз­ма­тичніших, най­та­лано­витіших і най­без­жальніших вождів ко­зац­тва та по­коза­чених у 1648–1651 рр.), пол­тавсь­кий – Мар­тин Пуш­кар (бл. 1600–1658; досвідче­ний за­поро­жець, пре­тен­ду­вав на бу­лаву після смерті Б. Хмель­ниць­ко­го, 1658 р. підняв за­колот про­ти І. Ви­говсь­ко­го, вби­тий у бою під Пол­та­вою) та ін. Та­тара­ми ке­рував хан Іслам-Гірей III (1604–1654; хан у 1644–1654 рр., успішний пра­витель і пол­ко­водець); у та­тарсь­ко­му вій­ську бу­ли та­кож Ту­гай-бей, Су­лей­ман-ага, ве­ликий візир Се­фер-казі та ін. Річпос­по­литсь­ке вій­сько очо­лював ко­роль Ян-Ка­зимир II Ва­за (1609–1672; ко­роль Речі Пос­по­литої в 1648–1668 рр., зі шведсь­кої ди­настії Ва­за, не най­кра­щий пра­витель і по­середній воєна­чаль­ник); «ге­нераліси­мусом» армії вва­жав­ся ве­ликий ко­рон­ний кан­цлер Єжі Ос­солінсь­кий (1595–1650; з 1643 р. ве­ликий кан­цлер ко­рон­ний, один із най­ви­датніших політиків поль­ської історії); важ­ли­вою фігу­рою в штабі вій­ська був ге­нерал ар­ти­лерії Кшиш­тоф Ар­ци­шевсь­кий (1592–1656; бо­ронив зна­мени­ту гол­ландсь­ку фор­те­цю Бре­да, здо­бував Ла-Ро­шель під пра­пора­ми кар­ди­нала Рішельє, здо­був зван­ня ге­нера­ла та адміра­ла, 1648 р. по­вер­нувся на батьківщи­ну, ре­ор­ганізу­вав ар­ти­лерію). Своїми кон­тинген­та­ми ко­ман­ду­вали декіль­ка ук­раїнсь­ких князів і поль­ських маг­натів (С. К. Ко­рець­кий, П. По­тоць­кий, А. Кисіль, З. Ден­хоф, Є. Лю­бомирсь­кий, К. Л. Сапіга). Німець­кою піхо­тою ко­ман­ду­вав ге­нерал-май­ор Хрис­то­фор Ху­вальт (інші на­писан­ня – Ху­бальд, Убальт, 1602–1663; ве­теран Трид­ця­тирічної вій­ни, зго­дом відзна­чив­ся під Бе­рес­течком).

Пе­реду­мови події

Ко­роль Ян-Ка­зимир зібрав чи­мале вій­сько на до­помо­гу об­ло­женій фор­теці Зба­раж, де з ос­танніх сил три­мало­ся річпос­по­литсь­ке вій­сько на чолі з А. Фірлеєм та Є. Виш­не­вець­ким. За­галом кількість про­фесій­них во­яків (без пос­по­лито­го ру­шен­ня і слуг) ко­ролівсь­ко­го вій­ська мог­ла ста­нови­ти до 20 тис., із дво­ма ос­танніми ка­тегоріями – до 30–40 тис.

Хмель­ниць­кий привів під Зборів ли­ше час­ти­ну вій­ська, що об­ля­гало Зба­раж. Невідо­мий ав­тор «Що­ден­ни­ка, скла­дено­го в та­борі під Збо­ровом літа Бо­жого 1649» повідом­ляє про 40 тис. кінних ко­заків і по­над 10 тис. та­тар, що би­лися під Збо­ровом (мож­ли­во, та­тар бу­ло навіть де­що біль­ше – до 30 тис.). Кількість гар­мат невідо­ма, але во­ни бу­ли ак­тивно зас­то­совані ко­зака­ми. Нав­ряд чи Хмель­ниць­кий взяв із со­бою під Зборів ве­лику кількість но­воб­ранців, які, швид­ше за все, здебіль­шо­го за­лиши­лися об­ля­гати Зба­раж. Ве­лике мо­раль­не зна­чен­ня ма­ла на­явність знач­ної кіль­кості та­тарсь­кої кінно­ти, ко­рис­ної в про­веденні флан­го­вих атак, об­ходів, пе­ресліду­ванні роз­би­того во­рога. Як зав­жди, Хмель­ниць­кий вів ак­тивні розвіду­вальні дії, ма­ючи дос­товірну інфор­мацію про пе­ресу­ван­ня во­рожих сил. Й­ого план роз­би­ти Яна-Ка­зими­ра, не зніма­ючи об­ло­ги Зба­ража, був сміли­вим, але при то­му доб­ре про­дума­ним і та­лано­вито ви­кона­ним.

Хід події

13 сер­пня Ян ІІ Ка­зимир з вій­ськом зу­пинив­ся у та­борі під Зборівсь­ким зам­ком на пра­вому бе­резі річки Стри­па і по­чав го­тува­тись до пе­реп­ра­ви. Ос­танніми дня­ми пе­ред тим прой­шли зли­ви, річка роз­ли­лася і поз­ри­вала мос­ти, внаслідок чо­го пе­реп­ра­ва вій­ськ відбу­вала­ся повіль­но і в нез­ручних умо­вах. Пе­реп­ра­ва по­чала­ся 15 сер­пня, ко­ли Хмель­ниць­кий уже був зовсім близь­ко і вис­лав та­тар на пе­рехоп­лення во­рога. Пер­ши­ми на лівий бе­рег Стри­пи успішно пе­реп­ра­вили­ся ко­ролівсь­ка гвардія, німець­ка піхо­та і гар­ма­ти, в поль­сько­му та­борі за­лиши­лися час­ти­на кінних хо­ругов маг­натів і пос­по­лите ру­шен­ня, і тут зад­зво­нили дзво­ни цер­кви у Збо­рові, слідом за чим по­чалась ата­ка та­тарсь­кої кінно­ти (та­тари вночі пе­рей­шли Стри­пу ви­ще від Збо­рова). Ата­ки воїнів Іслам-Гірея на табір на пра­вому бе­резі бу­ли до­сить успішні, там по­ляг­ло пос­по­лите ру­шен­ня, чи­мало слуг і во­яків із маг­натсь­ких хо­ругов, і ли­ше зу­сил­ля­ми ли­товсь­ко­го підкан­цле­ра Сапіги зу­пини­ли во­рога після серії ха­отич­них су­тичок. На пра­вому бе­резі поль­ське вій­сько ви­шику­вало­ся в бой­овий по­рядок – князь Ко­рець­кий і Є. Лю­бомирсь­кий на ліво­му фланзі, Ос­солінсь­кий, Ден­хоф і П. По­тоць­кий – на пра­вому, німець­ка піхо­та Ху­валь­та і Воль­фа – в центрі. Кінни­ми кон­тра­така­ми, муш­кетним вог­нем та спи­сами ко­ронні жовніри відби­ли та­тарські нас­ко­ки. Бій то­чив­ся до ве­чора, ко­рон­не вій­сько (особ­ли­во й­ого лівий фланг) ледь всто­яло, ко­роль осо­бис­то об’їжджав ря­ди, підбадь­орю­ючи во­яків. Над­вечір з-під Зба­ража при­були пол­ки Хмель­ниць­ко­го й ос­новні си­ли та­тар на чолі з ха­ном. Уночі річпос­по­литсь­ке керівниц­тво, на­ляка­не хо­дом боїв, спро­бува­ло до­мови­тися з ха­ном, зап­ро­пону­вав­ши й­ому ве­ликі «упо­мин­ки» – фак­тично да­нину. Про­те Іслам-Гірей не поспішав відповіда­ти на ко­ролівсь­кий лист. Поль­ським вій­ськом ши­рила­ся паніка, і як­би не зу­сил­ля ко­роля та воєна­чаль­ників, мог­ли б пов­то­рити­ся Пи­лявці.

На ра­нок 16 сер­пня ко­заки взя­ли Зборів, пос­та­вили біля цер­кви кіль­ка гар­мат і по­чали обстрілю­вати во­рожий табір і пе­реп­ра­ву. Хмель­ниць­кий ви­шику­вав вій­сько трь­ома ве­лики­ми за­гона­ми і по­чав бій. Двічі ко­заки ври­вали­ся на ва­ли поль­сько­го та­бору на ліво­му бе­резі Стри­пи, але їх відби­вали німці та оз­броєна че­лядь. У другій по­ловині дня бій бу­ло при­пине­но, по­чали­ся пе­рего­вори, що скінчи­лися 17 сер­пня ук­ла­ден­ням Зборівсь­кої уго­ди, вип­ла­тою спо­минків та­тарам і відсту­пом ко­ролівсь­ко­го вій­ська до Гли­нян. Ко­заки здо­були пов­ну юрис­дикцію в 3 воєводс­твах (Київсь­ко­му, Брац­лавсь­ко­му і Чернігівсь­ко­му), 40-ти­сяч­ний реєстр, пов­ну амністію для учас­ників пов­стан­ня, на те­риторії ко­заць­ких воєводств не мог­ло квар­ти­рува­ти ко­рон­не вій­сько, се­лити­ся іудеї та єзуїти, київсь­кий мит­ро­полит от­ри­мував місце в річпос­по­литсь­ко­му се­наті (нас­правді до­пуще­ний не був). Місто Чи­гирин ого­лошу­вало­ся осо­бис­тим во­лодінням Б. Хмель­ниць­ко­го.

Наслідки події

Ре­зуль­та­ти бит­ви істо­рики оцінють по-різно­му – від не­пов­ної (чи навіть пов­ної) пе­ремо­ги ук­раїнсь­ко-та­тарсь­ко­го вій­ська до… ка­тас­трофічної стра­тегічної по­раз­ки, яка не да­ла змо­ги по­буду­вати ок­ре­му дер­жа­ву для всь­ого ук­раїнсь­ко­го на­селен­ня, а не ли­ше вигідну для ко­заків і стар­ши­ни ав­то­номію (М. Гру­шевсь­кий). Так са­мо по-різно­му роз­гля­да­ють при­чини рап­то­вого по­чат­ку пе­рего­ворів – від ба­жан­ня перш за все са­мого Хмель­ниць­ко­го «збе­рег­ти об­личчя» ко­роля для пе­рего­ворів про ста­тус ко­заць­кої Ук­раїни в складі Речі Пос­по­литої до підлої зра­ди ха­ном сво­го со­юз­ни­ка, який був зму­шений піти на ці пе­рего­вори. У будь-яко­му разі в су­то вій­сько­вому плані Хмель­ниць­кий пе­рекон­ли­во виг­рав кам­панію 1649 р., до то­го ж упер­ше закріпив­ши її помітним політич­ним ре­зуль­та­том – Зборівсь­кою уго­дою, яка офор­ми­ла те­риторіаль­ну ав­то­номію ко­заць­кої Ук­раїни і ста­ла пев­ним зраз­ком для всіх май­бутніх подібних угод ко­заць­ких геть­манів і мо­нархів.

Істо­рич­на пам’ять

Доб­ре відо­ма в Ук­раїні бит­ва, яка най­частіше змаль­овуєть­ся як чер­го­ва блис­ку­ча пе­ремо­га Хмель­ниць­ко­го (і є час­то при­водом до кри­тики й­ого та­тарсь­ких со­юз­ників, роль кот­рих у ху­дожній, на­уко­во-по­пулярній літе­ратурі, підруч­ни­ках іноді вза­галі зво­дить­ся до мініму­му або змаль­овуєть­ся як су­то не­гатив­на че­рез взят­тя яси­ру). У Збо­рові з 1993 р. ак­тивно діє му­зей бит­ви, пла­нуєть­ся ство­рен­ня за­повідни­ка «По­ле Зборівсь­кої бит­ви», у 2002–2005 рр. бу­ло про­веде­но роз­копки по­ля Зборівсь­кої бит­ви.