Створення Української Гельсінської групи

Да­та і місце

9 лис­то­пада 1976 р., Київ – Мос­ква.

Дій­ові осо­би

Го­лова гру­пи – Ми­кола Ру­ден­ко (1920–2004; пись­мен­ник, філо­соф, 1977 р. за­ареш­то­ваний, 1988 р. звіль­не­ний, емігру­вав, пра­цював на радіос­танціях «Сво­бода» і «Го­лос Аме­рики», 1990 р. по­вер­нувся в Ук­раїну), чле­ни-співзас­новни­ки: ко­лишній ге­нерал-май­ор Пет­ро Гри­горен­ко (1907–1987; пра­воза­хис­ник, 1964 р. ство­рив Спілку бо­роть­би за відрод­ження ленінізму, 1964 р. роз­жа­лува­ний у ря­дові, до 1971 р. не­од­но­разо­во пе­ресліду­вав­ся, при­мусо­во ліку­вав­ся в психлікар­нях, 1977 р. вис­ла­ний за кор­дон і поз­бавле­ний ра­дянсь­ко­го гро­мадянс­тва), пись­мен­ник Олесь Бер­дник (1926–2003; пись­мен­ник-фан­таст, у 1979–1984 рр. в ув’яз­ненні, 1989 р. об­ра­ний провідни­ком гу­маністич­но­го об’єднан­ня «Ук­раїнсь­ка Ду­хов­на Рес­публіка»), юрист Іван Кан­ди­ба (1930–2002; 1961 р. за­суд­же­ний до 15 років та­борів за участь в Ук­раїнській робітни­чо-се­лянській спілці, звіль­не­ний 1976 р., 1981 р. от­ри­мав 10 років та­борів, по­милу­ваний 1988 р. на про­хан­ня Р. Рей­га­на, 1992 р. член О­УН, у 1996–2001 рр. го­лова О­УН в Ук­раїні), юрист Лев­ко Лук’янен­ко (нар. 1928; 1961 р. за­ареш­то­ваний у справі Ук­раїнсь­кої робітни­чо-се­лянсь­кої спілки, за­суд­же­ний до розстрілу, заміне­ного 15 ро­ками та­борів, вів ак­тивну пра­воза­хис­ну діяльність у та­борах, 1976 р. всту­пив до УГГ, 1977 р. зно­ву за­ареш­то­ваний, 1988 р. по­милу­ваний, 1990 р. став на чолі Ук­раїнсь­кої Гель­синсь­кої спілки та Ук­раїнсь­кої рес­публікансь­кої партії, ав­тор Ак­ту про не­залежність Ук­раїни, ба­лоту­вав­ся у пре­зиден­ти на ви­борах 1991 р., у 1990–2007 рр. нар­деп, по­сол до Ка­нади), біолог Ок­са­на Меш­ко (1905–1991; у 1947–1954 рр. у та­борах, 1979 р. по суті го­лова УГГ, 1980 р. при­мусо­во об­сте­жува­лася у психлікарні, у 1981–1985 рр. у та­борах і на зас­ланні), істо­рик Ми­кола Ма­тусе­вич (нар. 1946; у 1977–1988 рр. у та­борах і на зас­ланні), публіцист, бо­гос­лов і релігієзна­вець Ми­рос­лав Ма­рино­вич (нар. 1949; у 1977–1987 рр. у та­борах та на зас­ланні, у 1990-х ак­тивний діяч «Міжна­род­ної амністії» в Ук­раїні, з 2010 р. го­лова Ук­раїнсь­ко­го відділен­ня міжна­род­но­го ПЕН-клу­бу, віце-рек­тор УКУ), мікробіолог Ніна Стро­ката-Ка­равансь­ка (1926–1998; 1971 р. за­суд­же­на до 4 років та­борів, 1979 р. ра­зом з О. Меш­ко ак­тивно вис­ту­пила на за­хист за­ареш­то­ваних ди­сидентів, емігру­вала до США), публіцист Олек­са Ти­хий (1927–1984; пра­цював учи­телем, 1977 р. ра­зом із М. Ру­ден­ком став жер­твою ра­дянсь­кої про­вокації, зас­ла­ний до та­борів, по­мер у тю­ремній лікарні).

Зго­дом до гру­пи увій­шли В’ячес­лав Чор­новіл (1937–1999; ви­дат­ний ук­раїнсь­кий ди­сидент, пра­воза­хис­ник, жур­наліст, пись­мен­ник, кри­тик, один із най­яс­кравіших лідерів шістде­сят­ників, ви­давав «Ук­раїнсь­кий вісник», не­од­но­разо­во за­ареш­то­вував­ся і за­силав­ся до та­борів, 1988 р. відно­вив діяльність УГС, з 1989 р. член, з 1992 р. го­лова На­род­но­го Ру­ху Ук­раїни, нар­деп, у 1990–1992 рр. го­лова Львівсь­кої об­лра­ди, ба­лоту­вав­ся у пре­зиден­ти Ук­раїни 1991 р., за­гинув в ав­то­катас­трофі), ви­дат­ний по­ет, пе­рек­ла­дач, кри­тик Ва­силь Стус (1938–1985; один із най­яс­кравіших по­етів-шістде­сят­ників, ди­сидент, у 1972–1977, 1980–1985 рр. у та­борах, де і по­мер, 2005 р. Ге­рой Ук­раїни, пос­мер­тно), найвідоміший ук­раїнсь­кий релігій­ний ди­сидент-бап­тист Пет­ро Вінс (нар. 1956; ви­дат­ний діяч ЄХБ, з 1979 р. в еміграції, сь­огодні бізнес­мен, меш­кає в Києві) то­що.

Пе­реду­мови події

Підста­вою для ут­во­рен­ня УГГ бу­ли пос­та­нови про пра­ва лю­дини Зак­лючно­го ак­ту На­ради у спра­вах без­пе­ки й співпраці в Європі у Гельсінкі 1975 р., які підпи­сав СРСР. У ре­зуль­таті в Москві ви­ник­ла пер­ша ра­дянсь­ка гру­па спри­ян­ню ви­конан­ню Гельсінсь­кої уго­ди. Подібні гру­пи по­чали ви­ника­ти і в рес­публіках СРСР. Так бу­ло пок­ла­дено по­чаток аб­со­лют­но ле­галь­но­го пра­воза­хис­но­го ру­ху в СРСР.

Хід події

9 лис­то­пада 1976 р. після кон­суль­тацій з 9 інши­ми пра­воза­хис­ни­ками М. Ру­ден­ко провів на квар­тирі А. Д. Са­харо­ва в Москві прес-кон­фе­ренцію для іно­зем­них жур­налістів, де ого­лосив про ство­рен­ня УГГ. Най­ак­тивніше діяла в Києві. Ос­но­ва діяль­ності – ра­дянсь­ке за­коно­давс­тво і прин­ци­пи Гельсінсь­кої уго­ди, з яки­ми ма­ли знай­оми­ти гро­мадян СРСР її чле­ни. Чле­ни УГГ до­бива­лися від вла­ди здій­снен­ня пра­ва на віль­ний обмін інфор­мацією та іде­ями, ак­ре­диту­ван­ня в Ук­раїні пред­став­ників за­кор­донної пре­си, ут­во­рен­ня не­залеж­них прес-агентств. Для ви­конан­ня цих зав­дань УГГ вста­нови­ла зв’язок зі своїми ко­рес­понден­та­ми та співробітни­ками у різних час­ти­нах Ук­раїни, а та­кож з інши­ми гельсінсь­ки­ми гру­пами (вірменсь­кою, гру­зинсь­кою, ли­товсь­кою, росій­ською), зібра­ла сотні до­кументів, які свідчать про по­рушен­ня ор­га­нами вла­ди людсь­ких та національ­них прав, й у своїх дек­ла­раціях, ме­моран­ду­мах, звер­неннях, про­тес­тах до­вела їх до відо­ма різних міжна­род­них кіл, а та­кож ор­ганів вла­ди СРСР.

Наслідки події

Після тим­ча­сово­го когнітив­но­го ди­сонан­су, ко­ли ди­сиден­ти вис­ту­пили в ролі доб­ровіль­них помічників уря­ду, КДБ огов­тався і всерй­оз взяв­ся за членів гру­пи. Вже нас­тупно­го ро­ку більшість із них бу­ла за­ареш­то­вана під різни­ми при­вода­ми, зок­ре­ма став­ши жер­тва­ми кіль­кох пря­мих про­вокацій. Після 1979 р. діяльність гру­пи бу­ла пос­лабле­на че­рез реп­ресії. Про­те на­весні 1979 р. у мор­довсь­ких та­борах політич­них в’язнів ство­рено Гру­пу спри­ян­ня ви­конан­ню Гельсінсь­ких угод у місцях поз­бавлен­ня волі, до якої увій­шли де­які чле­ни УГГ. З 1980 р. ви­давав­ся «Вісник політич­них реп­ресій в Ук­раїні». 1988 р. ор­ганізація віднов­ле­на у виг­ляді Ук­раїнсь­кої Гельсінсь­кої спілки.

Істо­рич­на пам’ять

Не­пога­но відо­ма в Ук­раїні зав­дя­ки підруч­ни­кам і пресі подія. На честь П. Гри­горен­ка наз­ва­на пло­ща у Ль­вові, прос­пект у Києві, в Сімфе­рополі відкри­то пам’ят­ник. У Горлівці існує му­зей В. Сту­са, вру­чаєть­ся літе­ратур­на премія й­ого імені.