Вихід альманаху «Русалка Дністрова»

Да­та і місце

По­чаток груд­ня 1836 р. (з да­тою 1837 р. на об­кла­динці), Бу­да (нині час­ти­на Бу­дапеш­та, Угор­щи­на).

Дій­ові осо­би

Маркіян Се­мено­вич Шаш­ке­вич (псев­донім Рус­лан, 1811–1843; гре­ко-ка­толиць­кий свя­щеник, по­ет, пе­рек­ла­дач і фоль­кло­рист, гро­мадсь­кий діяч, лідер «Русь­кої трійці»); Іван Ми­колай­ович Ва­гиле­вич (псев­донім Далібор, 1811–1866; гре­ко-ка­толиць­кий свя­щеник, зго­дом поз­бавле­ний са­ну, лю­тера­нин, фоль­кло­рист, по­ет, гро­мадсь­кий діяч, 1848 р. ак­тивний діяч по­лонофіль­сько­го нап­рямку, ре­дак­тор га­зети «Днев­ник русь­кий»); Яків Фе­доро­вич Го­ловаць­кий (псев­доніми Ярос­лав, Гав­ри­ло Ру­син, 1814–1888; гре­ко-ка­толиць­кий свя­щеник, після пе­реїзду до Росії 1868 р. прий­няв пра­вос­лав’я, по­ет, пе­рек­ла­дач, на­уко­вець, за­моло­ду бо­рець за пра­ва і са­мобутність га­лиць­ких ру­синів, нап­рикінці жит­тя мос­квофіл і бо­рець про­ти вжи­ван­ня ук­раїнсь­кої мо­ви в літе­ратурі та на­уці).

Пе­реду­мови події

У першій тре­тині XIX ст. у Західній Ук­раїні між поль­ськи­ми та ук­раїнсь­ки­ми діяча­ми то­чили­ся гострі су­переч­ки що­до ста­тусу місце­вого ук­раїнсь­ко­го на­селен­ня сто­сов­но по­ляків (ок­ре­мий на­род чи ет­нографічна гру­па), не бу­ло єдності і в ук­раїнсь­ко­му се­редо­вищі що­до то­го, якою бу­ти ук­раїнській літе­ратурній мові (на ос­нові цер­ковнос­лов’янсь­кої чи на ос­нові роз­мовної ук­раїнсь­кої), пи­сем­ності (ки­рили­ця чи ла­тини­ця). Все це свідчить про за­род­ко­ву, так зва­ну «ли­чин­ко­ву» (Е. Хоб­сба­ум) стадію роз­витку ук­раїнсь­кої нації на західних зем­лях. Яс­кра­вою оз­на­кою націот­во­рен­ня ста­ла по­ява гур­тка мо­лодих семіна­ристів (зго­дом сту­дентів філо­софсь­ко­го фа­куль­те­ту Львівсь­ко­го універ­си­тету) – «Русь­кої трійці» (ліде­ри М. Шаш­ке­вич, І. Ва­гиле­вич, Я. Го­ловаць­кий, до яких приєдна­лися ще кіль­ка осіб). Це вже дру­ге по­коління (до пер­шо­го на­лежа­ли такі західно­ук­раїнські діячі-просвіти­телі, як Д. Зуб­риць­кий, І. Мо­гиль­ниць­кий, І. Снігурсь­кий) ук­раїнсь­ких гро­мадсь­ких діячів рішу­че вис­ту­пило за єдність ду­хов­ної і світсь­кої інтелігенції з на­родом, за ви­корис­тання давньої слов’янсь­кої та се­реднь­овічної ук­раїнсь­кої куль­тур­ної спад­щи­ни, за ак­тивізацію куль­тур­них зв’язків з Наддніпрян­щи­ною, ки­рилич­ну пи­семність і роз­мовну ук­раїнсь­ку мо­ву, чим по суті про­демонс­тру­вало єдність но­вона­род­же­ної мо­дер­ної ук­раїнсь­кої нації по обид­ва бо­ки Збру­ча. Без­по­середнім при­водом до підго­тов­ки аль­ма­наху став вихід 1832 р. поль­сько­го по­етич­но­го аль­ма­наху «Га­лича­нин». Відповіддю на нь­ого мав ста­ти ук­раїнсь­кий аль­ма­нах «Зо­ря» (й­мовірно, вже пе­рероб­ле­ний, ад­же по­чат­ко­вий варіант звав­ся «Син Русі»), який бу­ло по­дано віденсь­ко­му цен­зо­рові Є. Копіта­ру. Од­нак ос­танній, по­радив­шись зі своїм обе­реж­ним львівсь­ким ко­легою – гре­ко-ка­толиць­ким ієрар­хом В. Ле­виць­ким, доз­во­лу на друк аль­ма­наху не дав. Тоді «трій­ця» спро­бува­ла щас­тя в Буді, до­оп­ра­цював­ши й пе­рей­ме­нував­ши аль­ма­нах.

Хід події

Ос­новну час­ти­ну гро­шей на ви­дан­ня аль­ма­наху (1 тис. примірників) дав ди­рек­тор Ко­ломий­ської гімназії Ми­кола Ве­рещинсь­кий, реш­ту – М. Шаш­ке­вич та ще кіль­ка діячів (М. Іль­ке­вич, І. Білінсь­кий та ін.). Аль­ма­нах скла­дав­ся з ма­лень­кої пе­ред­мо­ви (на­писав Шаш­ке­вич, заз­на­чив­ши тут, зок­ре­ма, пра­вила пра­вопи­су – зас­то­суван­ня ки­рилиці, з фо­нетич­ним прин­ци­пом «пи­ши як чуєш, а чи­тай як пи­шеш», до­пов­не­ної однією сербсь­кою та однією ру­мунсь­кою літе­рами, і зга­дав­ши доб­рим сло­вом про наддніпрянсь­ких по­перед­ників «Ру­сал­ки Дністро­вої») та чо­тирь­ох розділів: 1) «Пісні на­родні» (із пе­ред­мо­вою у виг­ляді фраг­мента ет­нографічної статті І. Ва­гиле­вича, містить 20 наддніпрянсь­ких та західно­ук­раїнсь­ких на­род­них пісень на ліричні та істо­ричні те­ми, се­ред яких відомі пісні про Дов­бу­ша, Мо­розен­ка то­що, 31 об­ря­дову пісню – зібрані чле­нами «Трійці» та Іва­ном Бірець­ким лемківські ко­ляд­ки, вес­нянки-гагілки, лад­кання), 2) «Скла­даня» (10 по­етич­них і про­зових творів М. Шаш­ке­вича, І. Ва­гиле­вича і Я. Го­ловаць­ко­го, се­ред яких істо­рич­на по­ема Ва­гиле­вича «Ма­дей», й­ого ж віршо­вана каз­ка «Жу­лин і Ка­лина», каз­ко­ве оповідан­ня Шаш­ке­вича «Оле­на», сен­ти­мен­таль­ний вірш-роз­дум про неп­росту до­лю слов’янс­тва «Гад­ка» і один із пер­ших со­нетів ук­раїнсь­кою мо­вою «Сум­рак ве­чер­ний»); 3) «Пе­рево­ди» (8 пе­рек­ладів ав­тентич­них сербсь­ких на­род­них пісень, здебіль­шо­го лю­бов­них, а та­кож 4 вірші з та­лано­витої підроб­ки чесь­ких просвітників – «Кра­лед­ворсь­ко­го ру­копи­су»); 4) «Ста­рина» (містить ко­заць­ку ду­му невідо­мого ча­су, кіль­ка се­реднь­овічних до­кументів, зок­ре­ма спи­сок кни­жок львівсь­ко­го ва­силіансь­ко­го мо­нас­ти­ря св. Онуфрія, а та­кож од­ну ре­цензію М. Шаш­ке­вича). До­ля «Ру­сал­ки Дністро­вої» скла­лася вкрай неп­росто – прой­шов­ши бу­дай­сько­го цен­зо­ра, близь­ко 800 ек­зем­плярів пот­ра­пили до Відня, де їх зат­ри­мала там­тешня цен­зу­ра. Ко­ли ж про цілком не­вин­ний ук­раїнсь­кий аль­ма­нах довідав­ся Ве­недикт Ле­виць­кий у Ль­вові, він вза­галі за­явив, що подібне, на­писа­не до то­го ж людь­ми з язич­ниць­ки­ми псев­до (Ярос­лав, Далібор і Рус­лан), чи­тати мож­на тіль­ки з доз­во­лу уря­ду і поліції, ад­же це тек­сти, які підри­ва­ють ос­но­ви мо­ралі й дер­жавної вла­ди (!). «Ру­сал­ку Дністро­ву» ви­лучи­ли і зни­щили (за­лиши­лося близь­ко 100 примірників, що до Відня не пот­ра­пили; сь­огодні це пер­ше ви­дан­ня є бібліог­рафічною рідкістю).

Наслідки події

Аль­ма­нах став пер­шою збіркою, на­писа­ною і ви­даною західно­ук­раїнсь­ки­ми ав­то­рами, що тво­рили роз­мовною ук­раїнсь­кою мо­вою. Су­час­ни­ки здебіль­шо­го прос­то не зро­зуміли зна­чен­ня події: більшість інтелігенції вва­жала на­род­ну мо­ву неп­ри­дат­ною для літе­ратур­них цілей, до то­го ж ля­кала за­боро­на поліції на її по­ширен­ня (діяла до ре­волюції 1848 р.), се­ляни ж бу­ли пе­реваж­но не­пись­мен­ни­ми. Про­те пер­ший па­рос­ток національ­но­го відрод­ження в Західній Ук­раїні ду­же швид­ко дав чи­малі пло­ди в твор­чості І. Фран­ка, О. Федь­ко­вича, О. Ко­билянсь­кої та ін.

Істо­рич­на пам’ять

«Ру­сал­ка Дністро­ва» бу­ла пе­реви­дана кіль­ка разів: 1910 р. (Тер­нопіль), 1950 р. (Київ) та 1961 р. (Філа­дельфія). Про неї не­од­но­разо­во зга­дува­ли кла­сики ук­раїнсь­кої літе­рату­ри, як «ре­волюцій­ну пра­цю» по­зитив­но оціню­вали за ра­дянсь­ких часів, з 1987 р. у Ль­вові в дзвіниці зруй­но­ваної цер­кви при гре­ко-ка­толицькій семінарії, де вчи­лися її ав­то­ри, пра­цює спеціаль­ний «Му­зей Ру­сал­ки Дністро­вої», по­ряд вста­нов­ле­но пам’ят­ник Шаш­ке­вичу, а ім’я «Маркіян» досі по­пуляр­не в се­редо­вищі західно­ук­раїнсь­кої інтелігенції.