Перехід І. Мазепи на бік Карла XII

Да­та і місце

9 лис­то­пада 1708 р., се­ло Гор­ки (нині – Нов­го­род-Сіверсь­кий рай­он, Чернігівсь­ка об­ласть).

Дій­ові осо­би

Геть­ман Ліво­береж­ної Ук­раїни Іван Ма­зепа; й­ого племінник Андрій Вой­на­ровсь­кий (1680–1740; блис­ку­чий арис­тократ, по­тенцій­ний спад­коємець бу­лави за жит­тя дядь­ка, вик­ра­дений росій­ськи­ми аген­та­ми і зас­ла­ний до Якутії, де й по­мер); ге­нераль­ний пи­сар Пи­лип Ор­лик (1672–1742; з 1702 р. ге­нераль­ний пи­сар Ліво­береж­ної Ук­раїні, геть­ман в еміграції з 1710 р., ви­дат­ний дип­ло­мат, політич­ний діяч, по­ет).

Пар­тне­рами Ма­зепи на пе­рего­ворах бу­ли ко­роль Швеції Карл XII (1682–1718; ко­роль з 1697 р., при­хиль­ник аб­со­лютиз­му, відчай­душ­ний, бру­таль­ний і на­бож­ний про­тес­тант, геніаль­ний пол­ко­водець, не­од­но­разо­вий пе­ремо­жець росій­ських, сак­сонсь­ких, поль­ських, дансь­ких вій­ськ у ході Північної вій­ни, яка ста­ла фа­таль­ною для й­ого не­вели­кої імперії) і прош­ведсь­кий ко­роль Речі Пос­по­литої Станіслав Ле­щинсь­кий (1677–1766; у 1704–1709 рр. ко­роль Речі Пос­по­литої під шведсь­кою про­текцією, про­голо­шував­ся ко­ролем у 1733–1734 рр., тесть ко­роля Франції Лю­довіка XV, ос­танній гер­цог ло­таринзь­кий).

Пе­реду­мови події

Зміни в до­сить стійкій зовнішнь­ополітичній орієнтації геть­ма­на Ма­зепи роз­по­чали­ся після по­чат­ку не­вигідної для ко­заць­кої Ук­раїни Північної вій­ни (1700 р.). 1706–1707 рр. да­ту­ють­ся перші обе­режні спро­би пе­рего­ворів зі Станісла­вом Ле­щинсь­ким та, й­мовірно, Кар­лом XII че­рез по­серед­ників з ме­тою от­ри­ман­ня га­рантій для ко­заць­кої Ук­раїни у ви­пад­ку пе­ремо­ги шведів у Північній війні. Оригінал таємної уго­ди зраз­ка 1708 р. не зберігся, там мог­ло й­ти­ся про мож­ли­ву про­текцію Швеції і/або Речі Пос­по­литої над Геть­ман­щи­ною. Нап­рикінці літа 1707 р. став­ся відо­мий до­нос В. Ко­чубея та І. Іскри на Ма­зепу, що закінчив­ся стра­тою обох до­нощиків. Пе­рего­вори Ма­зепи і Кар­ла пож­ва­вили­ся після всту­пу шведсь­кої армії на те­риторію ко­заць­кої Ук­раїни нап­рикінці ве­рес­ня 1708 р. (чо­го Ма­зепа не пла­нував і не ба­жав). Шве­ди швид­ко ру­хали­ся те­риторією Сівер­щи­ни на південь, а па­ралель­но з ни­ми, але де­що східніше поспіша­ло в Ук­раїну росій­ське вій­сько, яке ма­ло на­каз від Пет­ра I не всту­пати в ге­нераль­ну бит­ву з Кар­лом, вис­на­жу­ючи во­рога так­ти­кою «спа­леної землі» та рей­до­вою вій­ною. У ре­зуль­таті найбіль­ше страж­да­ла та те­риторія, де то­чили­ся бой­ові дії. Геть­ман Ма­зепа встиг зро­бити до­сить ба­гато за той не­дов­гий час, який за­лишав­ся й­ому для підго­тов­ки до вис­ту­пу. Він зо­сере­див чи­мало ар­ти­лерій­ських при­пасів у Ба­турині, тран­спортні за­соби, провіант та одяг – у пол­ко­вих цен­трах Ліво­береж­жя. Про­те на­селен­ня Ук­раїни за­лиша­лося в ціло­му не­поінфор­мо­ваним про пла­ни сво­го геть­ма­на – це був зво­рот­ний бік зна­мени­того Ма­зепи­ного мис­тец­тва конспірації.

Геть­ман Ма­зепа гос­тро відчу­вав не­без­пе­ку бу­ти вик­ри­тим. Нерідко істо­рики, по­сила­ючись на лис­ти Пет­ра I, вва­жа­ють, що для ца­ря зміна Ма­зепою зовнішнь­ополітич­но­го кур­су ста­ла цілко­витою нес­подіван­кою. Про­те чут­ки про кон­такти ук­раїнсь­ко­го геть­ма­на з Ле­щинсь­ким хо­дили і в Польщі, і се­ред іно­зем­них дип­ло­матів у Москві. 12 жов­тня 1708 р. до рук росіян пот­ра­пив шлях­тич Якуб Ула­шин, що віз до геть­ма­на Ма­зепи лист від Станісла­ва Ле­щинсь­ко­го. Лист пот­ра­пив до росій­сько­го кан­цле­ра Го­ловкіна, і той пи­сав Ма­зепі про чер­го­ву спро­бу очор­ни­ти й­ого в очах росій­сько­го уря­ду.

Спо­чат­ку геть­ман Ма­зепа, ба­чачи, що вже не уник­ну­ти ро­зорен­ня Ук­раїни внаслідок бой­ових дій, вирішив об­ме­жити їхній те­атр Сівер­щи­ною. До шведсь­ко­го ко­роля бу­ло пос­ла­но ро­дича геть­ма­на, Іва­на Бис­триць­ко­го, з по­лоне­ним ліфлян­дцем-пе­рек­ла­дачем з лис­та­ми до ко­роля та й­ого пер­шо­го міністра гра­фа Піпе­ра, в яких Ма­зепа про­пону­вав Кар­лу прий­ня­ти Ук­раїну під свій за­хист і зай­ня­ти своїми вій­ська­ми Сівер­щи­ну (Бис­триць­кий по­бачив­ся з Кар­лом у та­борі поб­ли­зу се­ла По­нурівка 29 жов­тня і швид­ко по­вер­нувся до Ма­зепи з по­зитив­ною відповіддю від шведсь­ко­го ко­роля). Ме­тою ць­ого бу­ло відсікти Ук­раїну від ос­новних сил росій­ської армії, виг­равши час і си­ли. Цей план про­валив­ся че­рез над­то повільні дії шведсь­ко­го ге­нера­ла Ла­гер­кру­ни та не­виз­на­ченість по­зиції пол­ковни­ка Ско­ропадсь­ко­го. Росій­ські гарнізо­ни зай­ня­ли Ста­родуб, Нов­го­род-Сіверсь­кий, По­гар, По­чеп то­що. Фак­тично це оз­на­чало втра­ту для шведів мож­ли­вості нас­ту­пу на Мос­кву Брянсь­ким шля­хом. Карл ру­шив далі на південь, а геть­ман Ма­зепа зро­зумів, що далі зволіка­ти не мож­на. Цар вже декіль­ка разів над­си­лав до Ба­тури­на лис­ти із ви­мога­ми до Ма­зепи й­ти в похід з усіма на­яв­ни­ми ко­заць­ки­ми си­лами, вод­но­час ве­дучи пар­ти­зансь­ку вій­ну про­ти шведів. Геть­ман відповідав на зак­ли­ки Пет­ра I своїми маніфес­та­ми до ук­раїнців, у яких ішло­ся про не­обхідність во­юва­ти про­ти шведів, але сам не й­шов з північно­го Ліво­береж­жя – са­ме тут, у рай­оні між се­лом Сал­ти­кова Діви­ця та Ба­тури­ном, бу­ли зо­серед­жені ос­новні за­паси провіан­ту та боєпри­пасів. 27 жов­тня Ма­зепа дав ос­танню а­удієнцію царсь­ким пос­ланцям Фе­одосію Ду­рову та Ми­хай­лу Вто­рову, на­голо­сив­ши на своєму по­гано­му стані здо­ров’я.

Але окрім шведів в Ук­раїну й­шли й декіль­ка росій­ських армій – з північно­го схо­ду нас­ту­пали го­ловні си­ли під ко­ман­ду­ван­ням Бо­риса Ше­реметєва, до яких поспішав приєдна­тися сам цар, із за­ходу підхо­дили пол­ки Неп­люєва, з північно­го за­ходу до­рогу шве­дам на Ба­турин заг­ро­жува­ли пе­реріза­ти дра­гунські пол­ки Мен­ши­кова. Мен­ши­ков мав царсь­кий на­каз об’єдна­ти свої си­ли з геть­ма­ном, яко­го слід бу­ло зап­ро­сити на на­раду до росій­сько­го та­бору. Ма­зепа відчув не­без­пе­ку – ад­же са­ме так ко­лись бу­ло за­ареш­то­вано в росій­сько-ук­раїнсь­ко­му та­борі Са­мой­ло­вича. Іван Сте­пано­вич вдру­ге по­силає до Кар­ла вірно­го Бис­триць­ко­го, але 4 лис­то­пада до геть­мансь­ко­го та­бору під Бор­зною нес­подіва­но прим­чав Андрій Вой­на­ровсь­кий, що по­пере­див дядь­ка про наб­ли­жен­ня кінно­ти Мен­ши­кова. Нас­тупні дії ста­рого хво­рого геть­ма­на вра­жа­ють блис­ка­вичністю – то­го ж дня він уже в Ба­турині, віддає ос­танні роз­по­ряд­ження що­до обо­рони міста про­ти росій­ських вій­ськ.

Хід події

Вранці 5 лис­то­пада Ма­зепа за­лишив свою сто­лицю, взяв­ши з со­бою до та­бору Кар­ла XII всю ге­нераль­ну стар­ши­ну, трь­ох пол­ковників, час­ти­ну скар­бниці та точ­но не відо­му кількість ко­заків зі скла­ду трь­ох реєстро­вих та п’ять­ох най­ма­них полків (від 3 до 5 тис. ко­заків). Реш­та вій­ська ма­ла за­хища­ти Ба­турин до по­вер­нення геть­ма­на ра­зом із шве­дами. 9 лис­то­пада (28 жов­тня за ста­рим сти­лем) Ма­зепа пе­рей­шов Дес­ну і, схо­же, ви­голо­сив пе­ред вій­ськом про­мову, в якій по­яс­нив при­чини та­кого нес­подіва­ного кро­ку.

До та­бору шведів, роз­та­шова­ного поб­ли­зу се­ла Гор­ки, Ма­зепа при­був над­вечір 9 лис­то­пада 1708 р. То­го ж дня відбу­лася пер­ша осо­бис­та зустріч ук­раїнсь­ко­го геть­ма­на і шведсь­ко­го ко­роля. Під час цієї зустрічі не бу­ло ук­ла­дено жод­них угод, що свідчить про на­явність серй­оз­них по­передніх ук­раїнсь­ко-шведсь­ких до­мов­ле­нос­тей (нас­тупний до­кумент сто­рони підпи­сали аж у травні 1709 р., після пе­рехо­ду на бік геть­ма­на і ко­роля за­порожців). Мож­ли­во, Карл XII і був де­що роз­ча­рова­ний що­до кіль­кості вій­ськ, які привів із со­бою Ма­зепа, але він од­ра­зу зро­зумів, що прид­бав цінно­го по­рад­ни­ка в політич­них спра­вах. Відгу­ки шведсь­ких дже­рел про осо­бу ук­раїнсь­ко­го геть­ма­на та й­ого вій­сько цілком по­зитивні – обидві сто­рони сподіва­лися на май­бут­ню плідну співпра­цю.

Наслідки події

Учи­нок Ма­зепи спри­чинив реп­ресії про­ти й­ого при­хиль­ників з бо­ку Пет­ра I (зни­щен­ня Ба­тури­на, ма­сові стра­ти «ма­зепинців» і за­порожців), зав­дя­ки геть­ма­ну шве­ди зуміли пе­режи­ти важ­ку зимівлю 1708–1709 рр., але нас­тупно­го ро­ку заз­на­ли вирішаль­ної по­раз­ки під Пол­та­вою, що пос­та­вило хрест на політич­них пла­нах Ма­зепи і вкрай ус­клад­ни­ло жит­тя Геть­ман­щи­ни на нас­тупні де­сятиліття. Про­те, вра­хову­ючи ре­фор­ма­торські пла­ни ца­ря, мож­ли­во, вчи­нок Ма­зепи вря­тував ко­заць­ку ав­то­номію від швид­кою ліквідації (те­пер ць­ому пе­реш­коджа­ла на­явність ук­раїнсь­кої політеміграції, що дов­го зму­шува­ла ца­ря бу­ти де­що обе­режнішим у «ко­заць­ко­му пи­танні»).

Істо­рич­на пам’ять

Бар­виста біог­рафія І. Ма­зепи по­роди­ла як мінімум кіль­ка по­туж­них об­разів-міфів ць­ого не­ор­ди­нар­но­го політи­ка (трагіко-ро­ман­тичний ге­рой у тво­рах В. Гю­го, Дж. Бай­ро­на, К. Рилєєва, Е. Де­лак­руа, Т. Жеріко, Ф. Ліста та ін., ро­ман­тичний зло­чинець – у росій­ській кла­сиці О. Пушкіна, Ф. Бул­гаріна, П. Чай­ковсь­ко­го, ук­раїнсь­кий патріот і бо­рець за сво­боду – у Ю. Сло­ваць­ко­го, В. Со­сюри, Б. Леп­ко­го, Ю. Іллєнка та ін.). На сь­огодні са­ме зав­дя­ки зга­даній події це один із найвідоміших і най­су­переч­ливіших пер­со­нажів ук­раїнсь­кої та росій­ської історії, ге­рой со­тень на­уко­вих, публіцис­тичних, ху­дожніх творів, 5 кінофільмів, на честь геть­ма­на наз­ва­но все­ук­раїнсь­кий фес­ти­валь.