Початок масової колективізації і «розкуркулення» в Україні

Да­та і місце

Кінець 1929–1930 рр., вся те­риторія УСРР.

Дій­ові осо­би

Відповідальність не­се осо­бис­то Й­осип Віссаріоно­вич Сталін. Відповідаль­ним за ко­лек­тивізацію був приз­на­чений нар­ком зем­ле­робс­тва СРСР Яків Ар­кадій­ович Яковлєв (Еп­штейн, 1896–1938 рр., у 1920-х рр. на різних партій­них по­садах в Ук­раїні, один з ор­ганіза­торів УСРР, ак­тивний бо­рець із релігією, член ЦК ВКП(б), у 1929–1934 рр. нар­ком зем­ле­робс­тва СРСР, очо­лював комісію Політбю­ро ЦК ВКП(б) з пи­тань ко­лек­тивізації, що роз­ро­била її графік, реп­ре­сова­ний).

В Ук­раїні політи­ку здій­сню­вали пер­ший сек­ре­тар ЦК КПУ Станіслав Косіор (1889–1939; один з ор­ганіза­торів КП(б)У, у 1928–1938 рр. пер­ший сек­ре­тар ЦК КП(б)У, один із го­лов­них ор­ганіза­торів го­лодо­мору і реп­ресій в Ук­раїні, реп­ре­сова­ний), Влас Чу­бар (1891–1939; з 1920 р. го­лова Ук­раїнсь­кої ра­ди на­род­но­го гос­по­дарс­тва, у 1923–1932 рр. го­лова Ра­ди на­род­них комісарів УСРР, один із го­лов­них ор­ганіза­торів го­лодо­мору і реп­ресій в Ук­раїні, з 1932 р. зас­тупник го­лови Рад­нарко­му СРСР, 1937 р. нар­ком фінансів СРСР, реп­ре­сова­ний), без­по­середнь­ою ор­ганізацією реп­ре­сив­них за­ходів про­ти «кур­куль­ства» зай­мав­ся Все­волод Ба­лиць­кий (1892–1937; у 1923–1931 рр. го­лова ДПУ УСРР і од­но­час­но пов­пред ОД­ПУ СРСР, у 1924–1930 рр. нар­ком внутрішніх справ УСРР, один із го­лов­них ор­ганіза­торів ма­сових реп­ресій і го­лодо­мору в Ук­раїні, розстріля­ний у ході сталінсь­ких чис­ток).

Пе­реду­мови події

Після про­валу спроб при­мусо­вої ко­лек­тивізації (ко­ли ма­сово про­вади­лося і роз­курку­лен­ня з роз­поділом ви­луче­них зе­мель або ство­рен­ня на їх ос­нові рад­госпів) у ча­си вій­сько­вого ко­мунізму біль­шо­виць­ка вла­да зро­била пе­рер­ву в цій не­легкій справі. У 1920-х рр. то­чили­ся гострі дис­кусії що­до термінів, форм та ме­тодів ко­лек­тивізації сіль­сько­го гос­по­дарс­тва в СРСР. Після по­чат­ку згор­тання не­пу внаслідок гос­трої кри­зи хлібо­заготівель та по­чат­ку роз­гро­му політич­ної опо­зиції Сталіним си­ту­ація зміни­лася. 7 лис­то­пада 1929 р. у га­зеті «Прав­да» бу­ла опубліко­вана стат­тя Сталіна «Рік Ве­лико­го пе­рело­му», в якій 1929 р. бу­ло ого­лоше­но ро­ком «корінно­го пе­рело­му в роз­витку на­шого зем­ле­робс­тва». Ця стат­тя виз­на­на більшістю істо­риків відправ­ним мо­мен­том «суціль­ної ко­лек­ти­визації». Вис­ту­па­ючи на кон­фе­ренції аг­рарників-мар­ксистів 27 груд­ня 1929 р., Сталін за­явив про те, що не­обхідним для сіль­сько­го гос­по­дарс­тва за­ходом є ма­сове роз­курку­лен­ня та ство­рен­ня ве­ликих ко­лек­тивних гос­по­дарств – кол­госпів і рад­госпів.

Хід події

Лис­то­падо­вий (1929) пле­нум ЦК ВКП(б) Ух­ва­лив пос­та­нову «Про підсум­ки і по­дальші зав­дання кол­гос­пно­го будівниц­тва», в яко­му бу­ло пос­тавле­но зав­дання в ос­новно­му за­вер­ши­ти ко­лек­тивізацію до кінця п’ятирічки (1932 р.). Бу­ло ух­ва­лено рішен­ня нап­ра­вити в кол­госпи на постій­ну ро­боту 25 тис. місь­ких робітників для керівниц­тва но­вос­тво­рени­ми кол­госпа­ми і рад­госпа­ми (фак­тично їх кількість зго­дом зрос­ла до 73 тис.) 30 січня 1930 р. бу­ло ух­ва­лено пос­та­нову ЦК ВКП(б) «Про за­ходи що­до ліквідації кур­куль­ських гос­по­дарств у рай­онах суціль­ної ко­лек­тивізації» (ку­ди вхо­дила і Ук­раїна), що поділи­ло кур­кулів на три ка­тегорії і до­пус­ка­ло для пер­шої, що найбільш ак­тивно про­тидіяла ко­лек­тивізації, не ли­ше ви­селен­ня до Сибіру, але й розстріл. Ви­селен­ню у відда­лені місця з конфіскацією май­на підля­гали кур­кулі дру­гої ка­тегорії і навіть так звані «підкур­куль­ни­ки», тоб­то се­ред­ня­ки і бідня­ки, що не підтри­мува­ли кол­госпів (у ре­зуль­таті в ок­ре­мих се­лах час­тка роз­курку­лених сяг­ну­ла 15 і біль­ше відсотків). Ви­селе­них на спец­по­селен­ня, як пра­вило, ки­дали нап­ризво­ляще без будь-якої до­помо­ги. Кур­кулі, відне­сені до третьої ка­тегорії, як пра­вило, пе­ресе­ляли­ся все­редині об­ласті або краю.

1 лю­того 1930 р. РНК СРСР і ЦВК СРСР ви­дали пос­та­нову «Про за­ходи що­до зміцнен­ня соціалістич­но­го пе­рев­лашту­ван­ня сіль­сько­го гос­по­дарс­тва в рай­онах суціль­ної ко­лек­тивізації і що­до бо­роть­би з кур­куль­ством», яка ска­сову­вала пра­во на орен­ду землі і ви­корис­тання най­ма­ної праці в од­но­осібних се­лянсь­ких гос­по­дарс­твах. 4 лю­того 1930 р. бу­ла ви­дана сек­ретна інструкція Пре­зидії ЦВК СРСР «Про ви­селен­ня і роз­се­лен­ня кур­куль­ських гос­по­дарств», і згідно з на­казом ОД­ПУ № 44. 21 від 6 лю­того 1930 р. по­чала­ся опе­рація з «ви­лучен­ня» 60 тис. кур­кулів «пер­шої ка­тегорії». На­решті спіль­ною пос­та­новою РНК СРСР № 90 і ЦВК СРСР № 40 від 13 лис­то­пада 1930 р. «Про не­допу­щен­ня кур­кулів і поз­бавленців у ко­опе­рацію» бу­ло за­боро­нено будь-яку ко­опе­рацію, вклю­ча­ючи членс­тво в кол­госпах, для осіб, що ма­ють ста­тус кур­ку­ля. Для про­веден­ня роз­курку­лен­ня за­луча­лися «соціаль­но близькі бідня­ки», зацікав­лені в роз­поділі май­на роз­курку­лених.

Наслідки події

У бе­резні 1930 р. до­сяг­ну­тий та­кими за­хода­ми рівень ко­лек­тивізації був ого­лоше­ний як 50 \% по країні. Безліч кол­госпів роз­ва­люва­лися відра­зу ж після ство­рен­ня, приз­во­дячи до ма­сової за­гибелі ху­доби. Не­бажан­ня всту­пати в кол­госпи та­кож спри­чиня­ло ма­совий забій ху­доби, при­хову­ван­ня зер­на, ско­рочен­ня посівів. Пос­та­чан­ня про­доволь­ства в міста ка­тас­трофічно впа­ло. На­силь­ницькі хлібо­заготівлі, що суп­ро­вод­жу­вали­ся ма­сови­ми ареш­та­ми і ро­зорен­ням гос­по­дарств, приз­ве­ли до не­баче­ної з 1921 р. хвилі вис­тупів се­лян. У 1930 р. в СРСР бу­ло за­реєстро­вано 1642 ма­сових се­лянсь­ких вис­ту­пи, в яких взя­ли участь до 800 тис. осіб. В Ук­раїні в цей час хви­люван­ня­ми бу­ла охоп­ле­на більш ніж ти­сяча на­селе­них пунктів. Відділ цен­траль­ної реєстра­тури ОД­ПУ у довідці про ви­селен­ня кур­кулів з по­чат­ку 1930 р. до 30 ве­рес­ня 1931 р. виз­на­чав чис­ло «спец­пе­ресе­ленців» – 517 665 сімей, 2 437 062 осо­би, з них з Ук­раїни ви­везе­но не менш ніж 100 тис. ро­дин (до 600 тис. осіб), ви­селе­но в рам­ках рес­публіки ще 100 тис. ро­дин. Ре­зуль­та­том ста­ла де­зор­ганізація сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ниц­тва в рес­публіці та країні. У бе­резні 1930 р. Сталін був зму­шений опубліку­вати прог­рамну стат­тю «За­памо­рочен­ня від успіхів», у якій за­суд­жу­лося по­рушен­ня прин­ци­пу доб­ровіль­ності при вступі до кол­госпів і по­яс­ню­вало­ся, що «ліві за­гини» до­пус­ка­ють­ся місце­вими керівни­ками. На місця бу­ла нап­равле­на уря­дова ди­рек­ти­ва про пом’як­шення кур­су на ко­лек­тивізацію. Але ці «за­суд­ження пе­регинів» бу­ли ли­ше шир­мою про­паган­ди.

Істо­рич­на пам’ять

Чу­дово відо­ма на всь­ому ко­лишнь­ому пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі трагічна подія, кот­ра за­чепи­ла міль­йони лю­дей і, зок­ре­ма, на­зав­жди зміни­ла об­личчя ук­раїнсь­ко­го се­ла. Жер­твам ко­лек­тивізації та роз­курку­лен­ня вста­нов­ле­но низ­ку пам’ят­них знаків, річниці події суп­ро­вод­жу­ють­ся гос­три­ми дис­кусіями в ЗМІ, Інтер­неті з пред­став­ни­ками сталіністсь­ко­го нап­рямку в гро­мадській думці Ук­раїни.