Передання Криму до складу УРСР

Да­та і місце

19 лю­того 1954 р., Мос­ква.

Дій­ові осо­би

Фак­тичний лідер країни – пер­ший сек­ре­тар ЦК КПРС Ми­кита Сергій­ович Хру­щов, го­лова за­коно­дав­чої вла­ди – Кли­мент Єфре­мович Во­роши­лов (1881–1969; со­рат­ник В. Леніна і Й. Сталіна, з 1925 р. нар­комвій­ськмор, у 1934–1940 рр. нар­ком обо­рони СРСР, член Політбю­ро ЦК КПРС, у 1953–1960 рр. го­лова Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди СРСР, один із пер­ших мар­шалів СРСР, співор­ганіза­тор реп­ресій); го­лова ви­конав­чої вла­ди СРСР – Ге­оргій Мак­симіліано­вич Ма­лен­ков (1902–1988; у 1939–1957 рр. член ЦК КПРС, у 1946–1957 рр. член Політбю­ро ЦК КПРС, ку­ратор авіацій­ної про­мис­ло­вості, ра­дянсь­ко­го атом­но­го про­ек­ту, у бе­резні – серпні 1953 р. фак­тичний керівник СРСР, у 1953–1955 рр. го­лова Ра­ди міністрів СРСР, після спро­би усу­нути М. Хру­щова 1957 р. в опалі); Ми­хай­ло Пет­ро­вич Та­расов (1899–1970; у 1947–1951 рр. го­лова Вер­ховної Ра­ди РРФСР, у 1950–1959 рр. го­лова Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди РРФСР, у 1956–1961 рр. кан­ди­дат у чле­ни ЦК КПРС); Олексій Іларіоно­вич Ки­ричен­ко (1908–1975; ге­нерал-май­ор, у 1949–1953 рр. дру­гий сек­ре­тар ЦК КП(б)У, в 1953–1957 рр. пер­ший ук­раїнець на по­саді пер­шо­го сек­ре­таря ЦК КП(б)У, в 1957–1960 рр. сек­ре­тар ЦК КПРС).

Пе­реду­мови події

1921 р. ра­дянсь­кий уряд ство­рив Кримсь­ку АРСР, яка нас­правді не ма­ла національ­но­го ха­рак­те­ру поп­ри чи­малу етнічну стро­катість на­селен­ня Кри­му. 1939 р. росіяни ста­нови­ли 49,6 \% на­селен­ня рес­публіки, кримські та­тари – 19,4 \%, ук­раїнці – 13,7 \%, євреї – 5,8 \%, німці – 4,6 \%. Під час вій­ни за­галь­на чи­сельність на­селен­ня різко ско­роти­лася, а й­ого етнічний склад заз­нав до­корінних змін. Так, 1941 р. ра­дянські ор­га­ни де­пор­ту­вали німців, з при­ходом на­цистів бу­ло зни­щено прак­тично всіх євреїв і крим­чаків, а 1944 р. «за по­соб­ниц­тво гітлерівсь­ким оку­пан­там» бу­ло ви­селе­но до 230 тис. кримсь­ких та­тар, бол­гар, греків та ін. У ре­зуль­таті після закінчен­ня вій­ни на­селен­ня Кри­му скла­дало­ся май­же вик­лючно з росіян (71,4 \%) і ук­раїнців (22,3 \%). 1945 р. Кримсь­ку ав­то­номію бу­ло ска­сова­но, Крим пе­рет­во­рив­ся на об­ласть у складі РРФСР. Де­пор­тації спри­чини­ли ха­ос у сіль­сько­му гос­по­дарстві півос­тро­ва, вкрай за­леж­но­го від во­допос­та­чан­ня з те­риторії УРСР. Аби усу­нути гос­по­дарські нез­ручності та про­демонс­тру­вати не­поруш­не бра­терс­тво ра­дянсь­ких на­родів, виріши­ли пе­реда­ти Крим до скла­ду ге­ог­рафічно ближ­чої УРСР, керівниц­тво якої скла­дало­ся пе­реваж­но з довіре­них ви­суванців М. Хру­щова. Де­які істо­рики не­безпідстав­но пов’язу­ють пе­реда­чу Кри­му з гуч­ним свят­ку­ван­ням 300-річчя Пе­ре­яс­лавсь­кої ра­ди в січні 1954 р. З ініціати­ви Хру­щова ЦК КПРС вже з кінця 1953 р. роз­по­чав про­паган­дистсь­ку кам­панію у зв’яз­ку зі зга­даною річни­цею. 18 січня 1954 р. ювілей бу­ло уро­чис­то відзна­чено, але про­паган­дистсь­ка кам­панія не при­пини­лася. Сво­го піку во­на до­сяг­ла у зв’яз­ку з пе­реда­чею Ук­раїні Кримсь­кої об­ласті.

Хід події

За роз­робле­ним у Москві сце­нарієм пер­ший крок зро­била Пре­зидія Вер­ховної Ра­ди РРФСР. Ма­ючи прин­ци­пову зго­ду Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди УРСР, во­на роз­гля­нула це пи­тан­ня у при­сут­ності пред­став­ників Кримсь­кої об­лра­ди і Се­вас­то­поль­ської місь­кра­ди (Се­вас­то­поль був містом рес­публікансь­ко­го підпо­ряд­ку­ван­ня в РРФСР). Бу­ло ух­ва­лено по­зитив­не рішен­ня, на ко­ристь яко­го ви­сува­лися такі ар­гу­мен­ти: спільність еко­номіки, те­риторіаль­на близькість, тісні гос­по­дарські та куль­турні зв’яз­ки Кри­му й Ук­раїни. Відповідна пос­та­нова надій­шла до Вер­ховної Ра­ди СРСР, а че­рез кіль­ка днів це пи­тан­ня пос­та­вила на по­рядок ден­ний Пре­зидія Вер­ховної Ра­ди УРСР. Акт пе­редачі Кри­му во­на роз­гля­дала як «но­ве яс­кра­ве ви­яв­лення без­межної довіри та щи­рої лю­бові росій­сько­го на­роду, но­ве свідчен­ня не­поруш­ної бра­терсь­кої друж­би між росій­ським і ук­раїнсь­ким на­рода­ми». Пос­та­нова з кло­потан­ням про пе­реда­ван­ня та­кож бу­ла нап­равле­на до Вер­ховної Ра­ди СРСР. 19 лю­того 1954 р. відбу­лося уро­чис­те засідан­ня ви­щого за­коно­дав­чо­го ор­га­ну вла­ди СРСР у період між сесіями Вер­ховної Ра­ди – Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди СРСР за учас­тю керівників за­коно­дав­чих і уря­дових ор­ганів Росії та Ук­раїни, пер­шо­го зас­тупни­ка го­лови ви­кон­ко­му Кримсь­кої об­лра­ди П. Ляліна, а та­кож голів ви­кон­комів Сімфе­рополь­ської і Се­вас­то­поль­ської місь­крад Н. Кат­ко­ва та С. Сос­ниць­ко­го. Пер­шим вис­ту­пив го­лова Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди РРФСР М. Та­расов. Вка­зав­ши на те, що Крим є при­род­ним про­дов­женням півден­них степів Ук­раїни, він зро­бив та­кий вис­но­вок: «З ге­ог­рафічних та еко­номічних мірку­вань пе­реда­ван­ня Кримсь­кої об­ласті до скла­ду братньої Ук­раїнсь­кої рес­публіки доціль­не і відповідає за­галь­ним інте­ресам Ра­дянсь­кої дер­жа­ви». За ним вис­ту­пив го­лова Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди УРСР Д. Ко­рот­ченко та інші чле­ни Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди СРСР. Об­го­ворен­ня підсу­мував го­лова за­коно­дав­чо­го ор­га­ну К. Во­роши­лов. З’яви­лося рішен­ня Пре­зидії, офор­мле­не відповідним ука­зом. У й­ого тексті бук­валь­но пов­то­рюва­лися ар­гу­мен­ти з пос­та­нови Пре­зидії Вер­ховної Ра­ди РРФСР. 26 квітня 1954 р. указ надій­шов на зат­вер­джен­ня сесії Вер­ховної Ра­ди СРСР. Ос­тання прий­ня­ла за­кон, який пе­ред­ба­чав зат­верди­ти указ від 19 лю­того і внес­ти відповідні зміни у статті Кон­сти­туції СРСР. Пе­редан­ня об­ласті відбу­лося з дот­ри­ман­ням пе­ред­ба­чених Кон­сти­туцією СРСР 1936 р. та Кон­сти­туцією УРСР 1937 р. про­цедур.

Наслідки події

За­вер­шився про­цес фор­му­ван­ня те­риторії су­час­ної Ук­раїни. Поп­ри те що рішен­ня про пе­редан­ня Кри­му ма­ло пев­не політич­не за­бар­влен­ня, слід за­ува­жити, що еко­номіка півос­тро­ва вже в період після­воєнної відбу­дови бу­ла тісно пов’яза­на з еко­номікою УРСР. З 1953 до 1963 р. ви­пуск ва­лової про­дукції про­мис­ло­вості Кри­му збіль­шив­ся у 3,4 ра­за. Капітальні вкла­ден­ня в на­род­не гос­по­дарс­тво зрос­ли май­же втричі та ста­нови­ли по­над 1,5 млрд кар­бо­ванців. Бу­ло по­будо­вано 76 ве­ликих про­мис­ло­вих об’єктів. До 1991 р. Кримсь­ка об­ласть пе­ребу­вала у складі УРСР, 1995 р. бу­ла ство­рена Ав­то­ном­на рес­публіка Крим. Вод­но­час на­явність у складі УРСР, а зго­дом не­залеж­ної Ук­раїни ве­лико­го ма­сиву пе­реваж­но росій­сько­мов­но­го на­селен­ня зак­ла­ла підва­лини гос­тро­го «конфлікту іден­тичнос­тей» і спроб се­пара­тиз­му після 1991 р.

Істо­рич­на пам’ять

У су­часній росій­ській публіцис­тиці най­частіше роз­гля­даєть­ся крізь приз­му кон­цепції неп­ра­вомірно­го «царсь­ко­го по­дарун­ка» М. Хру­щова доб­ре знай­омим й­ому осо­бис­то ук­раїнцям. Ук­раїнські ав­то­ри на­голо­шу­ють на істо­рич­них зв’яз­ках Ук­раїни і Кри­му, во­люн­та­ризмі як ос­нові всієї ра­дянсь­кої політи­ки до і після М. Хру­щова (при зовнішнь­ому дот­ри­манні юри­дич­них норм), не­мож­ли­вості пе­ред­ба­чити 1954 р. роз­пад СРСР, а от­же, і аб­сур­дності пос­та­нов­ки пи­тан­ня про якісь особ­ливі «ук­раїнські сим­патії» М. Хру­щова. Річни­ця події нерідко ви­корис­то­вуєть­ся різни­ми політич­ни­ми си­лами в Ук­раїні та Росії для роз­дму­хуван­ня про­тис­то­ян­ня.