Операція «Вісла»

Да­та і місце

28 квітня – 12 сер­пня 1947 р., За­кер­зоння (Лемківщи­на, Підляш­шя, Ряшівщи­на, По­сян­ня, Хол­мщи­на).

Дій­ові осо­би

Рішен­ня прий­ня­ло партій­не керівниц­тво Польщі на чолі з ге­нераль­ним сек­ре­тарем ПРП Вла­дис­ла­вом Го­мул­кою (1905–1982; на по­чат­ку кар’єри – ак­тивний сталініст, ге­нераль­ний сек­ре­тар ПРП у 1943–1948 рр., 1948 р. звіль­не­ний з по­сади, у 1956–1970 рр. зно­ву на чолі дер­жа­ви, ор­ганіза­тор ан­ти­семітсь­кої кам­панії, усу­нутий в ре­зуль­таті вис­тупів робітників). Провідну роль у про­веденні опе­рації відіграв міністр обо­рони Польщі мар­шал Міхал Ро­ля-Жи­мерсь­кий (Лижвінсь­кий, 1890–1989; суп­ро­тив­ник Ю. Пілсудсь­ко­го, всту­пив до Ком­партії, 1938 р. емігру­вав, 1944 р. очо­лив про­радянсь­ку Армію лю­дову, зго­дом Вій­сько Поль­ське, у 1946–1949 рр. міністр обо­рони, 1953 р. за­ареш­то­ваний, звіль­не­ний, у 1955–1967 р. віце-пре­зидент Поль­сько­го на­род­но­го бан­ку, член ЦК ПРП), акцією на чолі опе­ратив­ної гру­пи «Вісла» ке­рував дивізій­ний ге­нерал Сте­фан Мос­сор (1896–1957; один із творців пла­ну обо­рони Польщі 1939 р., у 1939–1945 рр. у німець­ко­му по­лоні, у 1946–1949 рр. зас­тупник на­чаль­ни­ка шта­бу Вій­ська Поль­сько­го, 1951 р. за­ареш­то­ваний за сфаль­шо­ваним зви­нува­чен­ням, 1956 р. ре­абіліто­ваний), Ка­роль Свер­чевсь­кий (1897–1947; во­ював за чер­во­них у 1917–1920 рр., з 1922 р. гро­мадя­нин СРСР, брав участь у гро­мадянській війні в Іспанії, з 1943 р. один з ор­ганіза­торів Армії лю­дової, зас­тупник її ко­ман­ду­вача, з 1946 р. зас­тупник міністра обо­рони, дип­ло­мат, зай­мав­ся ви­селен­ням німців 1947 р., вби­тий у бою з УПА). Сот­нею «Удар­ник-5», яка вби­ла Свер­чевсь­ко­го, що й ста­ло при­водом до по­чат­ку опе­рації, ко­ман­ду­вав май­ор УПА Хрін (Сте­пан Сте­бель­ский, 1914–1949; один із зас­новників інже­нер­них час­тин УПА, провів близь­ко 100 боїв, 1947 р. ко­ман­ду­вав 24-м так­тичним відтин­ком «Маківка», ав­тор ме­му­арів, за­гинув у бою в Чехії).

Пе­реду­мови події

1944 р. між уря­дами УРСР і Польщі бу­ло ук­ла­дено «Уго­ду про взаємний обмін на­селен­ням у при­кор­донних рай­онах». У ході «доб­ровіль­но­го пе­ресе­лен­ня», яке здій­сню­вало­ся нерідко при­мусо­вими за­хода­ми, до УРСР про­тягом 1944–1946 рр. пе­ресе­лили 482 тис. осіб. Опір, який чи­нили не­чис­ленні (до 2,4 тис. осіб) час­ти­ни УПА в За­кер­зонні, настіль­ки бен­те­жив поль­ських вій­сько­вих, що во­ни виріши­ли пос­та­вити крап­ку в «ук­раїнській проб­лемі» шля­хом но­вого ма­сово­го пе­ресе­лен­ня. Го­лов­ний удар був спря­мова­ний про­ти лемків та бойків – етнічних груп ук­раїнців За­кер­зоння. План, роз­робле­ний С. Мос­со­ром на ос­нові повідом­лень поль­ської адміністрації з місць, пе­ред­ба­чав ма­сове ви­селен­ня ук­раїнців на захід Польщі і роз­се­лен­ня їх ма­лими гру­пами з ме­тою як­най­швид­шої асиміляції. На­томість За­кер­зоння ма­ли за­сели­ти поль­ські пе­ресе­ленці. У лис­то­паді 1946 р. план роз­гля­нув В. Го­мул­ка. У січні 1947 р. на те­риторії Ряшівсь­ко­го (Же­шувсь­ко­го) воєводс­тва про­вели пе­репис ук­раїнців. Рішен­ня про пе­ресе­лен­ня бу­ло ух­ва­лено на таємно­му засіданні ЦК ПОРП спіль­но з ра­дянсь­ки­ми ко­лега­ми (ак­тивно до­пома­гали по­лякам у роз­робці пла­ну опе­рації Г. Ма­лен­ков та Л. Берія, а та­кож М. Хру­щов та О. Корній­чук від УРСР). Для про­веден­ня опе­рації бу­ла ство­рена Опе­ратив­на гру­па «Вісла» (4 піхотні дивізії, 1 дивізія МВС і три до­дат­ко­вих пол­ки) на чолі з Мос­со­ром. Без­по­середнім про­паган­дистсь­ким при­водом для по­чат­ку опе­рації ста­ла за­гибель 28 бе­рез­ня за за­гад­ко­вих об­ста­вин (офіцій­на версія – в бою з УПА, й­мовірна про­вокація з бо­ку поль­ських пов­станців) К. Свер­чевсь­ко­го. То­го ж дня політбю­ро ПРП ух­ва­лило рішен­ня про по­чаток опе­рації.

Хід події

22 квітня в Са­ноку бу­ло ство­рено Вій­сько­вий суд Опе­ратив­ної гру­пи «Вісла». Про­тягом трь­ох місяців він ух­ва­лив ви­рок сто­сов­но 400 ук­раїнців, з яких 173 за­судив до стра­ти. 23 квітня ство­рено кон­цтабір в Явож­но, де ма­ли бу­ти ізоль­овані особ­ли­во не­покірні се­ляни, гре­ко-ка­толицькі свя­щени­ки й інтелігенція. 28 квітня 1947 р. о 4-й ран­ку поль­ські вій­ська ото­чили ук­раїнські се­ла, відділи НКВС і че­хос­ло­вацькі при­кор­донни­ки заб­ло­кува­ли кор­до­ни Польщі на сході і півночі. Лю­дям да­вали дві го­дини на те, щоб зібра­тися, і вез­ли їх до залізнич­них станцій. Ви­ганя­ли з бу­динків усі ук­раїнські і навіть змішані сім’ї. На по­чат­ку сер­пня бу­ло ви­дано на­каз про ство­рен­ня «кон­троль­них груп», які прочісу­вали спус­то­шені ук­раїнські се­ла. Ук­раїнські сім’ї на но­вому місці (у західних воєводс­твах, звідки уряд Польщі тіль­ки-но ви­селив німців) роз­се­ляли по декіль­ка сімей у кож­не поль­ське се­ло, щоб прис­ко­рити асиміляцію. Де­пор­то­ваних на­зива­ли не ук­раїнця­ми, а по­селен­ця­ми, ук­раїнські прізви­ща за­пису­вали на поль­ський лад. Тих, хто са­мочин­но по­вер­тався в рідні місця – ло­вили і відправ­ля­ли в кон­цтабір Явож­но.

Наслідки події

На 31 лип­ня 1947 р., за поль­ськи­ми да­ними, бу­ло пе­ресе­лено 140 575 осіб, ув’яз­не­но в кон­цта­борі Явож­но 3800 осіб, уби­то 655 осіб, за­ареш­то­вано 1466 членів ук­раїнсь­ко­го ру­ху опо­ру. Бу­ло зруй­но­вано куль­ту­ру ук­раїнсь­ких лемків і час­ти­ни бойків, що мож­на кваліфіку­вати як ет­но­цид. Лемківщи­на на­дов­го ста­ла не­засе­леним зга­рищем – по­ляки не­охо­че об­жи­вали по­кинуті се­ла. Бу­ло покінче­но з підтрим­кою УПА на За­кер­зонні.

Істо­рич­на пам’ять

Подія виз­на­на зло­чином у су­часній Польщі та Ук­раїні. На честь жертв опе­рації в До­лині, Сам­борі, Явож­но, се­лах Лемківщи­ни вста­нов­ле­но пам’ят­ни­ки. 2007 р. у Польщі та Ук­раїні вша­нова­но пам’ять жертв опе­рації на дер­жавно­му рівні.