Жалувана грамота Катерини II дворянству

Да­та і місце

21 квітня 1785 р., місто Санкт-Пе­тер­бург.

Дій­ові осо­би

Імпе­рат­ри­ця Ка­тери­на II (1729–1796; імпе­рат­ри­ця Росій­ської імперії в 1762–1796 рр.).

Пе­реду­мови події

Дво­рянс­тво в Мос­ковсь­ко­му царстві ніко­ли не ма­ло тих прав і привілеїв, які існу­вали у дво­рян у Західній Європі та Речі Пос­по­литій, знач­но біль­ше за­лежа­чи від пра­вите­ля. У рам­ках мо­дернізації, про­веде­ної Пет­ром I, дво­рянс­тво урівня­ли з вот­чинни­ками, й­ому бу­ло да­рова­но цілу низ­ку прав та привілеїв, во­но ли­шало­ся єди­ним ста­ном, що мав пра­во во­лодіти зем­лею; за «Та­белем про ран­ги» 1721 р. дво­рянс­тво мож­на бу­ло вис­лу­жити, от­ри­мав­ши 8-й ранг вій­сько­вої або чи­нов­ної служ­би, дво­ряни звіль­ня­лися від по­душ­ної по­даті, ма­ли пра­во віль­но роз­по­ряд­жа­тися маєтка­ми, але обов’яз­ко­во слу­жити і відда­вати дітей нав­ча­тися. За часів Пет­ра III за «Маніфес­том про воль­ності дво­рянс­тва» 1762 р. дво­рянс­тво от­ри­мало пра­во вза­галі не слу­жити дер­жаві, без пе­реш­код виїжджа­ти за межі імперії то­що. По суті, в Росії скла­лися пе­реду­мови для ос­та­точ­но­го офор­млен­ня дво­рянсь­ко­го ста­ну як єди­ної по-справжнь­ому привілей­ова­ної верс­тви суспіль­ства, крім то­го, тре­ба бу­ло юри­дич­но офор­ми­ти пра­ва еліт но­вих те­риторій, що ос­та­точ­но увій­шли до скла­ду імперії, втра­тив­ши ав­то­номію (нап­риклад, ук­раїнсь­ких ко­заць­ких зе­мель). Пе­релом­ним у ході юри­дич­но­го відме­жуван­ня ко­заць­кої стар­ши­ни від реш­ти суспіль­ства став 1767 p., ко­ли ко­заць­ка еліта от­ри­мала пра­во оби­рати пред­во­дителів, де­путатів у За­коно­дав­чу комісію та бра­ти участь у її ро­боті на тих же підста­вах, що й росій­ські дво­ряни. З ць­ого ча­су ук­раїнсь­ка стар­ши­на мог­ла по­сила­ти своїх дітей до ка­детсь­ко­го кор­пу­су і то­варис­тва шля­хет­них дівчат.

Хід події

21 квітня 1785 р. імпе­рат­ри­ця ви­дала два до­кумен­ти: «Гра­моту на пра­ва, воль­ності і привілеї бла­город­но­го дво­рянс­тва» і «Жа­лува­ну гра­моту містам». У гра­моті дво­рянс­тву (яке те­пер от­ри­мува­ло офіцій­ну наз­ву «бла­город­не дво­рянс­тво») підтвер­джу­вали­ся всі до то­го да­ровані пра­ва (зок­ре­ма, екс­клю­зив­не во­лодіння зем­лею), дво­ряни звіль­ня­лися від пос­тоїв вій­ськ, тілес­них по­карань, їх су­дили тіль­ки дво­рянські су­ди, дво­рянс­тво мож­на бу­ло втра­тити ли­ше за га­небні зло­чини, про­те маєток зло­чин­ця не міг бу­ти конфіско­ваний дер­жа­вою, а пе­рехо­див спад­коємцям. Термін дав­ності зло­чину вва­жав­ся 10 років. Дво­рянин міг ко­рис­ту­вати­ся по­ложен­ня­ми місь­ко­го пра­ва (але не нав­па­ки), зай­ма­тися підприємниц­твом, торгівлею, екс­плу­ату­вати земні над­ра в ме­жах сво­го маєтку, віль­но за­лиша­ти імперію і ста­вати на служ­бу до інших мо­нархів. У разі шлю­бу з пред­став­ни­ком іншої верс­тви дво­рян­ка не втра­чала сво­го ста­тусу, але не пе­реда­вала й­ого чо­ловікові й дітям. Дво­ряни от­ри­мува­ли пра­во ма­ти свої ста­нові пред­став­ницькі ор­га­ни (зібран­ня) на рівні гу­берній і повітів, оби­ра­ючи своїх пред­во­дителів і су­дових засіда­телів, ут­ри­му­ючи бу­динок дво­рянсь­ких зібрань, архів, каз­ну.

Наслідки події

У Росій­ській імперії дво­рянс­тво от­ри­мало ве­личез­ний об­сяг прав, став­ши по суті єди­ним віль­ним ста­ном (щоп­равда, як­що не бра­ти до ува­ги пев­ну прив’язаність поміщи­ка до маєтку і не­обхідність опіку­вати­ся кріпос­ни­ми се­ляна­ми і гос­по­дарс­твом). Дія гра­моти бу­ла по­шире­на на нові ка­тегорії на­селен­ня – ук­раїнсь­ку ко­заць­ку стар­ши­ну, поль­ську шлях­ту, біло­русь­ких, смо­ленсь­ких поміщиків та ін., що, на дум­ку уря­ду імпе­рат­риці, ма­ло спри­яти і ре­аль­но знач­но пос­при­яло легшій інтег­рації імперсь­ко­го «при­кор­доння». Де­які пун­кти гра­моти (мо­нополь­не во­лодіння зем­лею, нап­риклад) бу­ли ска­совані в ході ре­форм Олек­сан­дра II 1861 р., про­те ос­новні по­ложен­ня в ціло­му діяли до Лют­не­вої ре­волюції 1917 р., виз­на­ча­ючи прак­тично всі як сильні (по­силен­ня по­чут­тя влас­ної гідності, збіль­шен­ня кіль­кості віль­но­го ча­су у дво­рян), так і слабкі сто­рони політич­но­го, еко­номічно­го, куль­тур­но­го жит­тя са­модер­жавної дво­рянсь­кої імперії.

Істо­рич­на пам’ять

Не­пога­но відо­ма в су­часній Ук­раїні з підруч­ників подія, яка за умов не­залеж­ності аж ніяк не є пред­ме­том дер­жавно­го піару, що й зро­зуміло. Про­те за­ува­жимо – істо­рич­на пам’ять про не­од­нознач­ну, але ко­лорит­ну пос­тать са­мої імпе­рат­риці, її успішні вій­ни та осо­бис­те жит­тя прак­тично за­лишає для неісто­риків у тіні пам’ять про її внутрішню політи­ку, вкрай важ­ли­ву для по­даль­шо­го існу­ван­ня Росій­ської імперії. Ка­терині II прис­вя­чено ве­личез­ну кількість ху­дожніх творів, фільмів, вста­нов­ле­но пам’ят­ни­ки (в Ук­раїні – в Одесі), про­те рідко де імпе­рат­ри­ця фігу­рує са­ме як ав­торка «Гра­моти», кот­ру во­на са­ма вва­жала вінцем своєї політич­ної діяль­ності.