Оборона Севастополя

Да­та і місце

30 жов­тня 1941 (по­чаток боїв на да­леких ру­бежах) – 4 лип­ня 1942 р., Се­вас­то­поль, місто дер­жавно­го зна­чен­ня, Ук­раїна.

Дій­ові осо­би

На по­чат­ку обо­рони нею ке­рував Гордій Іва­нович Лев­ченко (1897–1981; ак­тивний біль­шо­виць­кий діяч часів Гро­мадянсь­кої вій­ни, 1940 р. віце-адмірал, у жовтні – лис­то­паді 1941 р. на чолі обо­рони Кри­му, зня­тий з по­сади че­рез по­раз­ки, роз­жа­лува­ний у капіта­ни 1-го ран­гу, 1944 р. адмірал, у 1944–1956 р. зас­тупник нар­ко­ма ВМФ), Чор­но­морсь­ким фло­том ко­ман­ду­вав віце-адмірал Пи­лип Сергій­ович Ок­тябрсь­кий (Іва­нов, 1899–1969; 1938 р. ко­ман­ду­вав Амурсь­кою фло­тилією, з 1939 р. Чор­но­морсь­ким фло­том, 1944 р. адмірал, у 1948–1951 рр. був пер­шим зас­тупни­ком го­лов­ко­му Вій­сько­во-морсь­ких сил СРСР), При­морсь­кою армією з жов­тня 1941 р. ко­ман­ду­вав ге­нерал-май­ор Іван Юхи­мович Пет­ров (1896–1958; у 1920-х рр. бо­ров­ся з бас­ма­чами, обо­роняв Оде­су і Се­вас­то­поль, з сер­пня 1942 р. ко­ман­ду­вав 44-ю армією на Кав­казі, з бе­рез­ня 1943 до бе­рез­ня 1944 р. ко­ман­ду­вач Північно­кав­казь­ко­го фрон­ту, провів низ­ку успішних опе­рацій, ге­нерал армії, з квітня 1944 р. на чолі 2-го Біло­русь­ко­го, з лип­ня – 4-го Ук­раїнсь­ко­го фрон­ту, звіль­няв За­кар­паття).

Німець­ки­ми вій­ська­ми в Кри­му (11-ю армією) з 17 ве­рес­ня 1941 р. ко­ман­ду­вав най­об­да­рованіший стра­тег вер­махту ге­нерал-пол­ковник Еріх фон Ман­штейн (Левінскі, 1887–1973; ак­тивний учас­ник Поль­ської та Фран­цузь­кої кам­паній, ав­тор пла­ну втор­гнен­ня до Франції, 1941 р. ко­ман­ду­вав 56-м мо­тори­зова­ним кор­пу­сом гру­пи армій «Північ», з ве­рес­ня 1941 р. до лип­ня 1942 р. во­ював на чолі 11-ї армії в Кри­му, роз­гро­мив ра­дянські вій­ська під Кер­чю та Фе­одосією, взяв Се­вас­то­поль, за що от­ри­мав зван­ня ге­нерал-фель­дмар­ша­ла, нап­рикінці 1942 р. ко­ман­ду­вав гру­пою армій «Дон», не зумів деб­ло­кува­ти 6-ту армію під Сталінгра­дом, з лю­того 1943 р. до бе­рез­ня 1944 р. на чолі гру­пи армій «Південь», з квітня 1944 р. у за­пасі, зго­дом вій­сько­вий рад­ник уря­ду ФРН, ав­тор відо­мих ме­му­арів), на чолі ру­мунсь­ко­го Гірсь­ко­го кор­пу­су сто­яв ге­нерал-лей­те­нант Ге­ор­ге Ав­ра­мес­ку (1884–1945; у 1944–1945 рр. на чолі 4-ї армії, за­ареш­то­ваний ра­дянсь­ки­ми спец­служ­ба­ми і вби­тий за нез’ясо­ваних об­ста­вин 1945 р.).

Пе­реду­мови події

Кримсь­кий півострів і го­лов­на ба­за Чор­но­морсь­ко­го фло­ту Се­вас­то­поль ма­ли особ­ли­ве стра­тегічне зна­чен­ня для хо­ду бой­ових дій во­сени 1941 р. на південній ділянці ра­дянсь­ко-німець­ко­го фрон­ту. Крим був плац­дармом на шля­ху німців до кав­казь­кої наф­ти, а та­кож «не­потоп­лю­ваним авіанос­цем» для повітря­них опе­рацій від Ру­мунії до кав­казь­ко­го уз­бе­реж­жя. Після ви­ходу до Пе­рекопсь­ко­го пе­реший­ку 11-ї армії ге­нерал-пол­ковни­ка Е. фон Ман­штей­на бу­ло до­руче­но за ко­рот­кий термін за­володіти півос­тро­вом, кот­рий обо­роня­ла 51-ша ок­ре­ма ра­дянсь­ка армія. Поп­ри нес­при­ят­ли­ве для се­бе співвідно­шен­ня сил (6–7 німець­ких піхот­них дивізій і 2 ру­мунські бри­гади в складі гірсь­ко­го кор­пу­су про­ти 12 піхот­них і 4 ка­валерій­ських ра­дянсь­ких дивізій) Ман­штейн зумів після важ­ких боїв 24–26 ве­рес­ня відтісни­ти ра­дянські вій­ська від Ту­рець­ко­го ва­лу на Ішунські по­зиції, котрі бу­ли прор­вані німця­ми 28 жов­тня. Реш­тки ра­дянсь­кої 51-ї армії бу­ли ви­ведені з Кри­му на Кав­каз, а гарнізон Се­вас­то­поля ще 16 жов­тня по­сили­ла При­морсь­ка армія ге­нера­ла Є. Пет­ро­ва, пе­реки­нута із за­лише­ної Оде­си. Гарнізон міста за ра­дянсь­ки­ми да­ними скла­дав до 55 тис. осіб, за німець­ки­ми – біль­ше 80 тис. Мо­рем до міста про­тягом об­ло­ги при­бува­ли підкріплен­ня, боєпри­паси і про­доволь­ство, то­му співвідно­шен­ня сил на різних ета­пах обо­рони бу­ло різним – нап­риклад, на чер­вень 1942 р. до 120 тис. обо­ронців, до 204 тис. німець­ких і ру­мунсь­ких во­яків.

Хід події

2 лис­то­пада по­чали­ся бої на зовнішнь­ому пе­риметрі Се­вас­то­поль­сько­го укріпле­ного рай­ону (зміцне­ного мінни­ми по­лями, лініями укріплень, де­сят­ка­ми ар­тба­тарей, з них ве­личез­ну роль зігра­ли 2 два­над­ця­тидюй­мові – ББ-30 і ББ-35), 9–11 лис­то­пада місто бу­ло повністю бло­кова­не Ман­штей­ном з су­ходо­лу. Про­тягом нас­тупних 10 днів німці не змог­ли всерй­оз потісни­ти за­хис­ників міста, і нас­та­ла опе­ратив­на пе­рер­ва. 17–31 груд­ня дру­гий за­галь­ний штурм Се­вас­то­поля зно­ву був відби­тий за­хис­ни­ками міста за до­помо­гою ко­рабель­ної ар­ти­лерії ко­раблів Чор­но­морсь­ко­го фло­ту. Відзна­чимо – німцям все ж вда­лося на де­яких ділян­ках про­суну­тися впе­ред, зву­зив­ши пе­риметр обо­рони міста. Нас­тупне серй­оз­не за­гос­трен­ня опе­ратив­ної об­ста­нов­ки тра­пило­ся в грудні 1941 р., ко­ли ра­дянські вій­ська про­вели ве­лику Кер­ченсь­ко-Фе­одосій­ську де­сан­тну опе­рацію, аби спро­бува­ти зня­ти об­ло­гу з міста. Про­те Ман­штей­ну вда­лося стабілізу­вати фронт і навіть зав­да­ти в січні – бе­резні 1942 р. серію кон­тру­дарів. Ра­дянські спро­би нас­ту­пу з Кер­ченсь­ко­го півос­тро­ва про­вали­лися, так са­мо як і спро­ба ви­сад­ки двох де­сантів (Євпа­торій­сько­го і Су­даксь­ко­го). 8–18 трав­ня німці в Кри­му про­вели опе­рацію «По­люван­ня на дрохв», у ході якої армія Ман­штей­на, от­ри­мав­ши дов­го­очіку­вану тан­ко­ву дивізію і ве­лику підтрим­ку з повітря, роз­гро­мила ра­дянські вій­ська на Кер­ченсь­ко­му півос­трові.

Після ць­ого німці й ру­муни підго­тува­ли і про­вели третій штурм Се­вас­то­поля. Артпідго­тов­ка про­тягом пер­шо­го тиж­ня чер­вня 1942 р. вклю­чала в се­бе обстріл СО­Ра з важ­ких і над­важких гар­мат (зок­ре­ма унікаль­ної 800-мілімет­ро­вої гар­ма­ти «Важ­кий Гус­тав», 600-мілімет­ро­вих мор­тир «Одін» і «Тор»), у ре­зуль­таті чо­го вда­лося серй­оз­но пош­ко­дити ра­дянські укріплен­ня. Вирішаль­ний штурм по­чав­ся 7 чер­вня, пе­релом у ході боїв нас­тав 17 чер­вня, ко­ли німцям вда­лося за­хопи­ти ба­тарею ББ-30 і вий­ти до ос­таннь­ого кіль­ця обо­рони – підніжжя Са­пун-го­ри. Після ць­ого підве­зен­ня підкріплень і боєпри­пасів до міста мо­рем ста­ло для ра­дянсь­кої сто­рони не­мож­ли­вим, і Ок­тябрсь­кий по­чав вес­ти роз­мо­ву про ева­ку­ацію ко­ман­дно­го скла­ду армії і фло­ту на Кав­каз. Рап­то­вий нічний штурм 28–29 чер­вня призвів до но­вого про­риву німців, 30 чер­вня во­ни зай­ня­ли Ма­лахів кур­ган. Ра­дянсь­ке керівниц­тво чи­сельністю 700 осіб бу­ло ви­везе­не підвод­ни­ми чов­на­ми, ще до 1 тис. осіб вря­тува­лося на чов­нах, ка­терах то­що. Ге­роїчний гарнізон фор­теці бу­ло по суті ки­нуто нап­ризво­ляще – ок­ремі гру­пи бійців чи­нили за­пек­лий опір або зда­вали­ся в по­лон на мисі Хер­со­нес до 13 лип­ня.

Наслідки події

Ра­дянсь­ка історіог­рафія впер­то при­хову­вала мас­шта­би тра­гедії Се­вас­то­поль­ської обо­рони, на­поля­га­ючи на ве­личез­них (до 300 тис.) втра­тах з німець­ко-ру­мунсь­ко­го бо­ку (офіційні німецькі та ру­мунські дані – до 36 тис. за­галь­них втрат, з них уби­тими і про­пали­ми безвісти – 7,6 тис. осіб), ра­дянські втра­ти – до 95 тис. по­лоне­них, не менш ніж 18 тис. за­гиб­лих. Ге­роїчна обо­рона Се­вас­то­поля відволікла значні си­ли німець­кої піхо­ти та авіації на го­лов­них нап­рямках ударів, що бе­зумов­но спри­яло за­гальній ра­дянській пе­ремозі у війні. Про­те вип­равдан­ня по­ведінці ра­дянсь­ко­го ко­ман­дно­го скла­ду, кот­рий ки­нув своїх підлег­лих у страшній скруті, шу­кати годі.

Істо­рич­на пам’ять

На честь події бу­ло ви­пуще­но ра­дянсь­ку ме­даль, німець­кий на­рукав­ний щит (так зва­ний «Кримсь­кий»), відцен­зу­рова­на версія подій ста­ла над­зви­чай­но по­шире­ним сю­жетом ра­дянсь­кої про­паган­ди, де­сятків ху­дожніх творів, вис­та­вок, му­зей­них ек­спо­зицій, кінофільмів, пам’ят­ників. Сь­огодні – доб­ре відо­ма подія істо­рич­но­го ми­нуло­го Кри­му, Ук­раїни, Росії, інте­рес до кот­рої не вга­сає в се­редо­вищі істо­риків-про­фесіоналів та ама­торів.