Галицька битва 1914 року

Да­та і місце

18 сер­пня – 26 ве­рес­ня 1914 р., Східна Га­личи­на та Північна Бу­кови­на.

Дій­ові осо­би

Ко­ман­ду­вач Півден­но-Західно­го фрон­ту Ми­кола Юдо­вич Іва­нов (1851–1919, ге­нерал від ар­ти­лерії, зго­дом прог­рав Гор­лиць­ку бит­ву, 1917 р. ко­ман­ду­вав Пет­роградсь­ким гарнізо­ном, не зумів при­души­ти Лют­не­ву ре­волюцію, 1918 р. ко­ман­ду­вав Півден­ною армією, учас­ник Біло­го ру­ху); ко­ман­ду­вач 4-ї армії ба­рон Ан­тон фон Заль­ца (1843–1916; ве­теран росій­сько-ту­рець­кої вій­ни 1877–1878 рр., у серпні 1914 р. заз­нав по­раз­ки під Крас­ни­ком, зня­тий з по­сади); ко­ман­ду­вач 4-ї армії з 22 сер­пня Олексій Єрмо­лай­ович Еверт (1857–1926; відзна­чив­ся в Росій­сько-японській війні, в 1915–1917 рр. го­лов­но­коман­ду­вач армій Західно­го фрон­ту, підтри­мав зре­чен­ня Ми­коли II, з 1917 р. у відставці); ко­ман­ду­вач 5-ї армії Пав­ло Ада­мович Пле­ве (1850–1916; ге­нерал від ка­валерії, у 1915–1916 рр. ко­ман­ду­вач Північно­го фрон­ту, ініціатор ство­рен­ня в імперській армії «ба­таль­йонів смерті» – особ­ли­вих удар­них груп); ко­ман­ду­вач 3-ї армії Ми­кола Во­лоди­миро­вич Рузсь­кий (1854–1918; ге­нерал від інфан­терії, го­лов­ний ге­рой Га­лиць­кої бит­ви, у 1914–1915, 1916–1917 рр. го­лов­но­коман­ду­вач Північно­го фрон­ту, відіграв провідну роль у зре­ченні Ми­коли II, уби­тий чер­во­ними); ко­ман­ду­вач 8-ї армії Олексій Олексій­ович Бру­силов (1853–1926; відзна­чив­ся у війні 1877–1878 рр., з 1912 р. ге­нерал від ка­валерії, відзна­чив­ся в Га­лицькій битві 1914 р. та під час відсту­пу росій­ських вій­ськ 1915 р., з бе­рез­ня 1916 р. ко­ман­ду­вач Півден­но-Західно­го фрон­ту, 1917 р. при­хиль­ник зре­чен­ня Ми­коли II, у травні–червні 1917 р. го­лов­но­коман­ду­вач росій­ської армії, з 1920 р. у Чер­воній армії, у 1923–1924 рр. інспек­тор ка­валерії).

Го­лов­но­коман­ду­вачем австрій­ських зброй­них сил, що ко­ман­ду­вав обо­роною Га­личи­ни, був фель­дмар­шал ер­цгер­цог Фрідріх Австрій­ський фон Габ­сбург, гер­цог Те­шенсь­кий (1856–1936; 1916 р. зня­тий з по­сади но­вим імпе­рато­ром Кар­лом I); на­чаль­ни­ком Ген­шта­бу авс­тро-угорсь­кої армії був ге­нерал-пол­ковник граф Франц Кон­рад фон Хет­цендорф (1852–1925; з 1906 р. на чолі Ген­шта­бу, вис­ту­пав за аг­ресію про­ти Сербії, один із ви­нуватців по­чат­ку Пер­шої світо­вої вій­ни, ав­тор пла­ну пе­ремож­ної для Авс­тро-Угор­щи­ни та Німеч­чи­ни Гор­лиць­кої опе­рації 1915 р., після Бру­силовсь­ко­го про­риву во­сени 1916 р. от­ри­мав зван­ня ге­нерал-фель­дмар­ша­ла, 1918 р. зня­тий з по­сади). Арміями ко­ман­ду­вали: 1-ю – ге­нерал ка­валерії Віктор граф Данкль фон Краснік (1854–1941; най­успішніший австрій­ський ко­ман­ду­вач у Га­лицькій битві, 1916 р. обо­роняв Ти­роль, з пе­ремінним успіхом во­ював про­ти Італії); 3-ю – ге­нерал ка­валерії Ру­дольф фон Бру­дер­ман (1851–1941; й­ого нічим не ви­дат­на вій­сько­ва кар’єра ур­ва­лася після Га­лиць­кої бит­ви); 4-ю – ге­нерал піхо­ти ба­рон Моріц А­уф­фенберг фон Ко­маров (1852–1928; у 1911–1912 рр. міністр обо­рони Авс­тро-Угор­щи­ни, зня­тий після Га­лиць­кої бит­ви, 1915 р. за­ареш­то­ваний, звіль­не­ний з армії); у ході бит­ви ве­лику роль відіграв ко­ман­ду­вач спішно пе­реки­нутої в Га­личи­ну гру­пи вій­ськ ге­нерал Гер­ман Ке­веш фон Ке­веш­ха­за (1854–1924; 1914 р. во­ював у Кар­па­тах та Польщі на чолі 12-го кор­пу­су, 1915 р. на Бал­ка­нах, узяв Бел­град, оку­пував Ал­банію, 1916 р. на чолі 3-ї армії на сході, влітку 1917 р. взяв Чернівці та ви­бив росіян з Бу­кови­ни, ос­танній го­лов­но­коман­ду­вач вій­ськ Авс­тро-Угор­щи­ни після зре­чен­ня імпе­рато­ра Кар­ла I в лис­то­паді 1918 р.).

Пе­реду­мови події

Пла­ни дій росій­сько­го Півден­но-Західно­го фрон­ту з ото­чен­ня австрійців у Га­личині уда­ром з двох боків си­лами чо­тирь­ох армій ґрун­ту­вали­ся на розвідда­них про й­мовірну дис­ло­кацію австрій­ських вій­ськ, от­ри­маних у 1909–1912 рр. Дані ви­яви­лися зас­таріли­ми – австрійці роз­горну­ли вій­ська знач­но західніше за по­чат­ко­ву лінію. Австрій­ське ко­ман­ду­ван­ня пе­ред­ба­чало зав­да­ти го­лов­но­го уда­ру си­лами своїх 1-ї та 4-ї армій між Віслою і Бу­гом у північно­му нап­рямку, 3-тя армія прик­ри­вала рай­он Ль­во­ва. Росій­ські вій­ська налічу­вали по­над 1 млн осіб (іноді вка­зуєть­ся циф­ра 1,2 млн), австрій­ські вій­ська налічу­вали від 800 тис. до 1 млн осіб (з угорсь­ки­ми підкріплен­ня­ми, що підій­шли в ході бит­ви).

Хід події

Австрійці та­кож не зовсім пра­виль­но роз­ра­хува­ли го­лов­ний нап­рям росій­сько­го уда­ру. У ході бит­ви росій­ський пра­вий фланг (4-та і 5-та армії) провів важ­ку Люблінсь­ко-Холмсь­ку опе­рацію (23 сер­пня – 2 ве­рес­ня). Замість успішно­го нас­ту­пу на Львів з півночі росій­ські вій­ська тут під на­тис­ком австрій­ської армії ста­ли відхо­дити від міст Краснік і То­машув на північ. Лівоф­лангові армії: 3-тя армія під ко­ман­ду­ван­ням ге­нера­ла Рузсь­ко­го (з рай­ону Дуб­на) і 8-ма під ко­ман­ду­ван­ням ге­нера­ла Бру­сило­ва (з рай­ону Прос­ку­рова), про­водя­чи Га­лич-Львівсь­ку опе­рацію, 19 сер­пня роз­горну­ли успішний нас­туп у нап­рямку Ль­во­ва і Га­лича. На при­токах Дністра річках Зо­лота Ли­па (26–28 сер­пня) і Гни­ла Ли­па (29–31 сер­пня) бу­ло по­дола­но опір австрій­ських вій­ськ, і во­ни ста­ли відсту­пати. Час­ти­ни авс­тро-угорсь­кої армії, скла­дені з угорців, по­чали ма­сово ки­дати фронт. Спро­би кон­тру­дарів, ор­ганізо­ваних фон Хет­цендор­фом і Бру­дер­ма­ном, успіху не ма­ли. 3 ве­рес­ня росій­ські вій­ська зай­ня­ли Львів, 4 ве­рес­ня – Га­лич. 2–4 ве­рес­ня Іва­нов на­дав своїй північній групі ве­ликі підкріплен­ня і ско­ман­ду­вав за­галь­ний нас­туп з ме­тою при­тис­ну­ти австрійців до річку Сян. Ос­таннь­ою спро­бою Хет­цендор­фа пе­рела­мати си­ту­ацію став відчай­душ­ний нас­туп 10–11 ве­рес­ня під Ра­ва-Русь­кою, який зах­ли­нув­ся поп­ри ство­рену австрій­ським фель­дмар­ша­лом опе­ратив­ну пе­рева­гу в си­лах. Після про­валу ра­ва-русь­ко­го нас­ту­пу австрійці відве­ли вій­ська за Сян, росіяни зай­ня­ли май­же всю Східну Га­личи­ну, Бу­кови­ну і по­чали дов­гу об­ло­гу по­туж­ної фор­теці Пе­ремишль. У лис­то­паді росій­ські вій­ська пе­рей­шли в кіль­кох місцях Кар­па­ти, зай­няв­ши кіль­ка міст Сло­вач­чи­ни. Тіль­ки зав­дя­ки терміновій до­помозі з бо­ку Німеч­чи­ни і пе­реки­дан­ню вій­ськ з інших фронтів Авс­тро-Угор­щи­на уник­ла біль­шо­го роз­гро­му.

Наслідки події

Австрій­ські вій­ська заз­на­ли ве­ликої по­раз­ки, втра­тив­ши до 325 тис. уби­тих і по­ране­них, 130 тис. по­лоне­них. Втра­ти росіян бу­ли помітно мен­ши­ми – 225 тис. уби­тих і по­ране­них, 40 тис. по­лоне­них. На фоні важ­кої по­раз­ки під Тан­ненбер­гом пе­ремо­га в Га­личині бу­ла вкрай важ­ли­ва для Росій­ської імперії, кот­ра ви­кона­ла свій со­юз­ниць­кий обов’язок пе­ред Ан­тантою (зок­ре­ма, на який­сь час вря­тува­ла Сербію). Для Га­личи­ни бит­ва оз­на­чала по­чаток кіль­кох місяців росій­ської оку­пації і гонінь на все ук­раїнсь­ке. За роз­по­ряд­ження­ми ге­нерал-гу­бер­на­тора «звіль­не­ної» Га­личи­ни гра­фа Г. О. Боб­ринсь­ко­го зак­ри­вались ук­раїнські шко­ли, га­зети, дру­карні, відбу­вались ма­сові ареш­ти і де­пор­тації ук­раїнсь­кої інтелігенції уг­либ Росії. Ці дії росій­ський політик Пав­ло Мілю­ков, вис­ту­па­ючи в Дер­жавній Думі, слуш­но наз­вав «євро­пей­ським скан­да­лом».

Істо­рич­на пам’ять

Пер­ший ве­ликий успіх росій­ської імперсь­кої зброї в прог­раній зреш­тою війні був сво­го ча­су над­зви­чай­но по­пуляр­ним (статті в пресі, кар­ти­ни М. Са­моки­ша, особ­ливі на­горо­ди для ко­ман­ду­вачів то­що). Зго­дом ма­жор­на то­нальність зміни­лася мінор­ною – кра­щим пам’ят­ни­ком за­гиб­лим став по­пуляр­ний ро­манс невідо­мого ав­то­ра «Бра­ла рус­ская бри­гада га­лиций­ские по­ля…». Де­що при­забу­та сь­огодні в Ук­раїні і навіть у Росії подія (у Росії помітна пев­на ак­ту­алізація пам’яті під гас­лом бо­роть­би з «га­лиць­ким ук­раїнофіль­ством»).