Переяславська рада і Березневі статті

Да­та і місце

Ра­да – 18 січня 1654 р., місто Пе­ре­яс­лав, статті підго­тов­ле­но ук­раїнсь­кою сто­роною – 27 лю­того, місто Чи­гирин, статті ви­дано ко­заць­ко­му по­соль­ству з царсь­ки­ми ре­золюціями – 31 бе­рез­ня, місто Мос­ква.

Дій­ові осо­би

З ко­заць­ко­го бо­ку: геть­ман Б. Хмель­ниць­кий, ге­нераль­ний пи­сар Іван Ви­говсь­кий, ко­зацькі пос­ли пол­ковник Пав­ло Мор­жковсь­кий-Те­теря (бл. 1620–1670; шлях­тич, з 1653 р. пе­ре­яс­лавсь­кий пол­ковник, зять Б. Хмель­ниць­ко­го, в 1663–1665 рр. геть­ман Пра­вобе­реж­ної Ук­раїни) і ге­нераль­ний суд­дя Самій­ло За­руд­ний (? – після 1664; очо­лював ко­зацькі по­соль­ства до Вар­ша­ви, Мос­кви, Стам­бу­ла, ук­ла­дав Га­дяць­ку уго­ду).

З мос­ковсь­ко­го бо­ку: цар Олексій Ми­хай­ло­вич (1629–1676; дру­гий цар з ди­настії Ро­мано­вих, у 1648–1654 рр. провів вій­сько­ву ре­фор­му, в 1666–1667 рр. ра­зом із патріар­хом Ни­коном спро­воку­вав роз­кол у росій­сько­му пра­вос­лав’ї, вів вій­ни з Річчю Пос­по­литою, Швецією, при­душив Со­ляний і Мідний бун­ти); го­лова по­соль­ства бо­ярин Ва­силь Ва­силь­ович Бу­турлін (?–1656; з 1640 р. околь­ни­чий, з 1652 р. бо­ярин, 1655 р. виг­рав бит­ву під Слоніград­ком, ра­зом із Хмель­ниць­ким заз­нав по­раз­ки під Озер­ною); чле­ни по­соль­ства околь­ни­чий Іван Ва­силь­ович Ал­фер’єв (?–1700; дво­рянин, 1638 р. стрілець­кий го­лова в Риль­ську, брав участь у Земсь­ко­му со­борі 1653 р., війні з Річчю Пос­по­литою після 1654 р.) та столь­ник Гри­горій Гри­горо­вич Ро­мода­новсь­кий (?–1682; з 1658 р. воєво­да Бєлго­родсь­ко­го пол­ку, з 1665 р. бо­ярин, не­од­но­разо­во ке­рував мос­ковсь­ким вій­ськом в Ук­раїні, брав участь у Ко­нотопській битві, підтри­мував І. Брю­ховець­ко­го, брав участь у бо­ях під Глу­ховом 1653 р., при­душенні пов­стан­ня С. Разіна, Чи­гиринсь­ких по­ходах 1677–1678 рр., уби­тий пов­ста­лими стріль­ця­ми). У роз­робці ос­та­точ­ної ре­дакції Бе­рез­не­вих ста­тей у Москві го­лов­ну роль відіграв дум­ний дяк Ал­маз Іва­нов (?–1669; вів пе­рего­вори з Поль­щею і Швецією, вхо­див до скла­ду комісії, що зви­нува­тила патріар­ха Ни­кона).

Пе­реду­мови події

Пе­рего­вори з Мос­квою Б. Хмель­ниць­кий роз­по­чав дав­но (1648 р. з ме­тою за­без­пе­чити ней­тральність Мос­кви у війні ко­заків з Річчю Пос­по­литою, зго­дом – з ме­тою втяг­ну­ти ца­ря в конфлікт на боці ко­заків; па­ралель­но подібні пе­рего­вори про­води­лися з Трансіль­ванією, Ос­мансь­кою імперією). Про­те до 1653 р., стадії «обопіль­но­го вис­на­жен­ня» ко­заків і Речі Пос­по­литої, цар не да­вав од­нознач­ної відповіді, об­ме­жу­ючись еко­номічною співпра­цею. 19 жов­тня 1653 р. Земсь­кий со­бор у Москві на­решті по­годив­ся взя­ти ко­заків «під ви­соку царсь­ку ру­ку», 2 лис­то­пада бу­ло ого­лоше­но вій­ну Речі Пос­по­литій, до Ук­раїни ви­руши­ло ве­лике по­соль­ство на чолі з бо­яри­ном В. Бу­турліним. Місцем про­веден­ня ге­нераль­ної вій­сько­вої ра­ди об­ра­ли Пе­ре­яс­лав, ку­ди по­соль­ство при­було 10 січня 1654 р. Б. Хмель­ниць­кий ра­зом із ге­нераль­ною стар­ши­ною при­був на пе­рего­вори 16 січня 1654 р. (геть­ман хо­вав си­на Ти­моша і був не в найліпшо­му стані для пе­рего­ворів, крім то­го, на Дніпрі ніяк не твер­дла кри­га).

Хід події

8 (18) січня 1654 р. у Пе­ре­яс­лаві відбу­лася стар­шинсь­ка ра­да, а зго­дом – ге­нераль­на вій­сько­ва ра­да, у якій взя­ли участь пред­став­ни­ки ко­зац­тва Київсь­ко­го, Чернігівсь­ко­го та Брац­лавсь­ко­го полків, жи­телі Пе­ре­яс­ла­ва. Не бу­ло пред­став­ників від се­лян, міщан (крім Пе­ре­яс­ла­ва) та духівниц­тва.

Після за­читу­ван­ня царсь­кої гра­моти геть­ма­ном стар­ши­на та пос­ли пішли до Ус­пенсь­ко­го со­бору, де духівниц­тво ма­ло при­вес­ти їх до при­сяги. Од­нак Б. Хмель­ниць­кий за­жадав, щоб пос­ли пер­ши­ми при­нес­ли при­сягу від імені ца­ря, що ма­ло б за­без­пе­чити Ук­раїні збе­режен­ня її прав, а та­кож бу­ло б ствер­джен­ням со­юзу між обо­ма дер­жа­вами. Бо­ярин В. Бу­турлін рішу­че відмо­вив­ся склас­ти при­сягу, у зв’яз­ку із чим геть­ман і стар­ши­ни пішли на на­раду, яка три­вала декіль­ка го­дин. У ході на­ради пол­ковни­ки пе­ре­яс­лавсь­кий П. Те­теря та мир­го­родсь­кий Г. Лісниць­кий при­ходи­ли і про­сили Бу­турліна склас­ти при­сягу, але бе­зуспішно. Бу­турлін відмо­вив­ся при­сяга­ти від імені ца­ря, по­сила­ючись на те, що цар не при­сягає своїм підда­ним. Жод­но­го пись­мо­вого до­гово­ру в Пе­ре­яс­лаві ук­ла­дено не бу­ло. Після три­валої на­ради і вра­хову­ючи сло­ва Бу­турліна, які геть­ман і стар­ши­на тлу­мачи­ли як рівноз­начні при­сязі («вірі») ца­ря, ук­раїнсь­ка сто­рона скла­ла при­сягу. Від імені ца­ря геть­ма­ну бу­ло вру­чено гра­моту та зна­ки геть­мансь­кої вла­ди: вій­сько­вий пра­пор (хо­руг­ву), бу­лаву та шап­ку. Після Пе­ре­яс­лавсь­кої ра­ди пред­став­ни­ки мос­ковсь­ко­го по­соль­ства по­бува­ли у 117 містах і містеч­ках Ук­раїни для прий­нят­тя при­сяги від на­селен­ня на вірність ца­реві. За їхніми да­ними, при­сягу скла­ли 122 542 осо­би чо­ловічої статі (й­мовірно, циф­ра за­вище­на; бу­ло чи­мало ви­падків відмо­ви при­сяга­ти, зок­ре­ма се­ред стар­ши­ни і ви­щого духівниц­тва, що вик­ли­кало не­задо­волен­ня Хмель­ниць­ко­го).

Нас­тупним пун­ктом пе­рего­ворів став про­ект до­гово­ру у формі пе­тиції до ца­ря з 23 пунктів, який в се­редині бе­рез­ня 1654 р. при­вез­ли до Мос­кви пе­ре­яс­лавсь­кий пол­ковник П. Те­теря і вій­сько­вий суд­дя Самій­ло За­руд­ний. Оригінал уго­ди не зберігся, відомі кіль­ка мос­ковсь­ких чер­не­ток. Час­ти­на пунктів бу­ла об’єдна­на, і в ре­зуль­таті цар ух­ва­лив 11 пунктів. За ни­ми ко­заць­ка Ук­раїна в ме­жах 3 воєводств, об­ме­жених Зборівсь­ким ми­ром, пе­рехо­дила «під ви­соку царсь­ку ру­ку», зберіга­ючи всі особ­ли­вості сво­го ус­трою, вста­нов­лю­вав­ся реєстр 60 тис. ко­заків, геть­ман (який віль­но оби­рав­ся ко­зака­ми без царсь­ко­го втру­чан­ня) мав пра­во вес­ти будь-які зовнішнь­ополітичні зно­сини (з ко­ролем і слу­таном – з відо­ма ца­ря), по­дат­ки на ко­ристь ца­ря в Ук­раїні ма­ла зби­рати ук­раїнсь­ка адміністрація (нас­правді по­дат­ки ца­рю не пе­реси­лали­ся до часів Брю­ховець­ко­го), підтвер­джу­вали­ся пра­ва духівниц­тва і міщан (на що до­дат­ко­во бу­ли ви­дані жа­лувані гра­моти), приз­на­чала­ся плат­ня ко­зацькій стар­шині, ук­ла­дав­ся вій­сько­вий со­юз із Мос­квою про­ти Речі Пос­по­литої і в разі пот­ре­би про­ти Кримсь­ко­го ханс­тва, цар до­пома­гав із за­без­пе­чен­ням боєпри­паса­ми і провіан­том фор­теці Ко­дак і За­порозь­кої Січі.

Наслідки події

Варіан­ти оцінок уго­ди: не­пов­на інкор­по­рація, пер­со­наль­на унія, ре­аль­на унія, ва­саль­на за­лежність або про­тек­то­рат, вій­сько­вий со­юз, «возз’єднан­ня братніх на­родів». Імовірно, ста­лося ве­лике юри­дич­не не­поро­зуміння – для Хмель­ниць­ко­го і ко­заків з їхнь­ою річпос­по­литсь­кою політич­ною куль­ту­рою уго­да і фор­му­ла про прий­ом «під ви­соку царсь­ку ру­ку» оз­на­чав од­не, а для ца­ря – зовсім інше. Ре­зуль­та­том став по­чаток важ­ко­го, зі швид­ки­ми про­рива­ми й серй­оз­ни­ми відсту­пами про­цесу інкор­по­рації ко­заць­кої Ук­раїни Мос­ковсь­кою дер­жа­вою, який за­вер­шився за часів Ка­тери­ни II ліквідацією в Ук­раїні ко­заць­кої дер­жавності як та­кої.

Істо­рич­на пам’ять

Зна­кова подія для ко­заць­кої свідо­мості (варіант «пе­ре­яс­лавсь­ко­го міфу» про доб­ровіль­не вход­ження «на­роду не­завой­ова­ного» до сфе­ри впли­ву Мос­кви – ко­зацькі літо­писи, «Історія Русів», «Роз­мо­ва Ве­лико­росії з Ма­лоросією», тво­ри Т. Шев­ченка то­що), росій­ської імперсь­кої свідо­мості (ідея «зби­ран­ня зе­мель Русі»), ук­раїнсь­ко­го фе­дералізму XIX – по­чат­ку XX ст. (тво­ри М. Гру­шевсь­ко­го, М. Міхновсь­ко­го та ін.), ра­дянсь­ко­го варіан­та «Пе­ре­яс­лавсь­ко­го міфу» (гуч­не свят­ку­ван­ня 300-річчя ра­ди 1954 р., роз­робка офіцій­ної кон­цепції, му­зичні тво­ри, кон­церти, кар­ти­ни і пам’ят­ни­ки в Пе­ре­яс­лаві та Києві то­що). У су­часній Ук­раїні – не­од­нознач­ний сим­вол ук­раїнсь­ко-росій­ських відно­син, у Росії – часті ре­циди­ви ра­дянсь­ко­го варіан­та сприй­нят­тя.