Голодомор 1932–1933 рр.

Да­та і місце

Лис­то­пад 1932 – літо 1933 рр., вся те­риторія тодішньої УСРР.

Дій­ові осо­би

Ор­ганіза­тора­ми Го­лодо­мору на сь­огодні офіцій­но виз­на­но ге­нераль­но­го сек­ре­таря ЦК ВКП(б) Й­оси­па Віссаріоно­вича Сталіна, го­лову Рад­нарко­ма СРСР і комісії з ви­конан­ня хлібо­заготівель в Ук­раїні В’ячес­ла­ва Ми­хай­ло­вича Мо­лото­ва (Скрябіна, 1890–1986; у 1920–1921 рр. пер­ший сек­ре­тар ЦК КП(б)У, го­лова Рад­нарко­му СРСР у 1930–1941 рр., нар­ком і міністр за­кор­донних справ у 1939–1949, 1953–1956 рр., один із го­лов­них со­рат­ників Сталіна й ор­ганіза­торів го­лодо­мору, реп­ресій, ук­ла­ден­ня пак­ту з Німеч­чи­ною 1939 р., після смерті Сталіна – один із лідерів опо­зиції М. Хру­щову, зня­тий з по­сад, 1961 р. вик­лю­чений з партії), Ла­заря Мой­сей­ови­ча Ка­гано­вича (1893–1991; в 1925–1928 рр. ге­нераль­ний сек­ре­тар ЦК КП(б)У, 1933 р. на чолі Сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­го відділу ЦК ВКП(б), близь­кий со­рат­ник Сталіна, у 1930-х рр. був нар­ко­мом шляхів спо­лучен­ня, важ­кої про­мис­ло­вості, па­лив­ної про­мис­ло­вості, сто­яв на чолі комісії з ви­конан­ня хлібо­заготівель на Північно­му Кав­казі, діяв і в Ук­раїні, осо­бис­то зат­вер­джу­вав «кво­ти» на реп­ре­сова­них, 1947 р. пер­ший сек­ре­тар ЦК КП(б)У, 1957 р. в опо­зиції до М. Хру­щова, зня­тий з по­сад), Пав­ла Пет­ро­вича Пос­ти­шева (1887–1939; у 1933–1934 рр. пер­ший сек­ре­тар Харківсь­ко­го об­ко­му КП(б)У, у 1933–1937 рр. дру­гий сек­ре­тар ЦК КП(б)У та пер­ший сек­ре­тар Київсь­ко­го об­ко­му, про­паган­дист і публіцист, один із го­лов­них ор­ганіза­торів та ініціаторів реп­ресій, розстріля­ний у ході «чис­ток», ре­абіліто­ваний 1956 р.), керівників УСРР Станісла­ва Косіора, Вла­са Чу­баря та Мен­де­ля Ха­таєви­ча (1893–1937; з 1925 р. член Цен­траль­ної ревізій­ної комісії ВКП(б), з 1930 р. член ЦК ВКП(б), у 1932–1937 рр. член Політбю­ро КП(б)У, в жовтні 1932 р. відповідаль­ний за ви­конан­ня хлібо­заготівель у Харківській об­ласті, 1933 р. пер­ший сек­ре­тар Дніпро­пет­ровсь­ко­го об­ко­му, 1937 р. дру­гий сек­ре­тар ЦК КП(б)У, розстріля­ний у ході «чис­ток», ре­абіліто­ваний 1956 р.). Відзна­чимо та­кож важ­ли­ву роль голів ДПУ УСРР Станісла­ва Ре­ден­са (1892–1938; у 1917–1921 рр. на чолі Одесь­кої, Кримсь­кої ЧК, го­лова ДПУ УСРР у 1931–1933 рр., 1933 р. на­чаль­ник УНКВС, розстріля­ний 1938 р.) і упов­но­важе­ного ОД­ПУ в Ук­раїні (з лис­то­пада 1932 р.) Все­воло­да Ба­лиць­ко­го.

Пе­реду­мови події

7 сер­пня 1932 р. з’яви­лася пос­та­нова ВЦВК і РНК СРСР «Про охо­рону май­на дер­жавних підприємств, кол­госпів і ко­опе­ративів та про зміцнен­ня суспіль­ної (соціалістич­ної) влас­ності», відо­ма під наз­вою «За­кон про п’ять ко­лосків». Роз­кра­дан­ня май­на кол­госпів ка­рало­ся розстрілом, за на­яв­ності пом’як­шу­ючих об­ста­вин – поз­бавлен­ням волі на термін не менш ніж 10 років. 11 сер­пня 1932 р. Сталін у листі до Ка­гано­вича пря­мо го­ворив про не­без­пе­ку «втра­тити Ук­раїну» і про не­обхідність зро­бити з УСРР зраз­ко­ву ра­дянсь­ку рес­публіку. Для «уми­рот­во­рен­ня» не­покірних ук­раїнсь­ких се­лян, які відмов­ля­лися зда­вати зер­но дер­жаві, бу­ло виріше­но зас­то­сува­ти те­рор го­лодом. Подібні ж ме­тоди (в де­що мен­ших мас­шта­бах) бу­ли ви­корис­тані і в інших хлібо­робсь­ких рай­онах СРСР.

Хід події

25 жов­тня бу­ло ух­ва­лено пос­та­нову Політбю­ро ЦК КП(б)У «Про не­обхідність по­долан­ня відста­ван­ня країни у ви­конанні пла­ну хлібо­заготівель». Жов­тне­вий пле­нум ЦК КП(б)У зо­бов’язав партійні ор­ганізації до­мог­ти­ся не­гай­но­го пе­рело­му хлібо­заготівель, опе­ратив­но­го керівниц­тва хлібо­заготівля­ми, ор­ганізу­вати «бо­роть­бу за хліб», зро­бити ос­танні дні жов­тня та лис­то­пад вирішаль­ни­ми що­до ви­конан­ня пла­ну хлібо­заготівель, у 10 разів підви­щити тем­пи ви­конан­ня річно­го пла­ну до 15-ї річниці Жов­тне­вої ре­волюції. Вже в лис­то­паді 1932 р. комісією Мо­лото­ва бу­ло зап­ро­вад­же­но сис­те­му спеціаль­них бри­гад з до­буван­ня зер­на («чер­воні вал­ки»). За­галом до та­ких бри­гад вхо­дило по­над 110 тис. доб­ро­вольців, наб­ра­них з-поміж се­лян, які та­ким чи­ном на­мага­лися вря­тува­тися від го­лод­ної смерті, одер­жу­ючи пев­ний відсо­ток від ви­луче­ного зер­на і харчів.

1 лис­то­пада РНК УСРР виз­на­ло не­задовіль­ним ви­конан­ня річно­го пла­ну хлібо­заготівель по Ук­раїні та вста­нови­ло ос­та­точ­ний план хлібо­заготівель по сек­то­рах, об­ластях та куль­ту­рах у розмірі 282 млн пудів. 18 лис­то­пада 1932 р. вий­шла пос­та­нова ЦК КП(б)У про за­ходи що­до по­силен­ня хлібо­заготівель, згідно з якою ок­ремі гос­по­дарс­тва за не­вико­нан­ня планів хлібо­заготівель ка­рали­ся на­тураль­ни­ми штра­фами (пе­релік «штраф­них» то­варів роз­ши­рював­ся і на­самкінець вклю­чав по суті всі ви­ди про­доволь­ства), Ре­ден­су і Косіору бу­ло до­руче­но зай­ня­тися роз­гро­мом «конт­рре­волюцій­них ку­бел» у рес­публіці. У грудні в 82 рай­онах УСРР бу­ло за­боро­нено торгівлю хар­ча­ми, сю­ди при­пини­лися пос­тавки про­мис­ло­вих то­варів. Пік го­лоду при­пав на по­чаток 1933 р., ко­ли бу­ло з’їде­но реш­тки по­переднь­ого вро­жаю. Від до­помо­ги За­ходу СРСР ка­тего­рич­но відмо­вив­ся, за­явив­ши, що в країні го­лоду не­має. 22 січня 1933 р. бу­ло прий­ня­то Ди­рек­ти­ву ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про за­побіган­ня ма­сово­му виїзду се­лян, які го­лоду­ють», якою за­боро­няв­ся виїзд за межі те­риторії Ра­дянсь­кої Ук­раїни та Ку­бані. В квітні 1933 р. у ході за­галь­ної пас­порти­зації се­лянам бу­ло за­боро­нено ви­дава­ти пас­порти. В УСРР ма­ли місце чис­ленні фак­ти го­лод­них бунтів, канібалізму і тру­поїдства. Ли­ше на­весні 1933 р. вла­да по­деку­ди по­чала ор­ганізо­вува­ти хар­чу­вальні пун­кти на поль­ових ста­нах, для чо­го бу­ло виділе­но час­ти­ну раніше відібра­ного зер­на. З ме­тою на­лагод­ження жит­тя в ура­жено­му го­лодо­мором селі бу­ли ор­ганізо­вані над­зви­чайні ор­га­ни ком­партій­ної дик­та­тури – політвідділи МТС і рад­госпів. З но­вим не­пога­ним вро­жаєм 1933 р. тиск на се­лян знач­но пос­ла­бив­ся.

Наслідки події

Циф­ри втрат на­селен­ня УСРР від го­лодо­мору вкрай дис­кусійні (від 3,9 до 6–8 млн) Найбіль­ши­ми бу­ли втра­ти в сто­личній Харківській та Київській об­ластях, най­мен­ши­ми – в До­нецькій. Го­лодо­мор зруй­ну­вав тра­дицій­не ук­раїнсь­ке се­ло, яке зберіга­ло тра­диції ук­раїнсь­кої ро­дини. Був зруй­но­ваний і вже ніко­ли не віднов­ле­ний ви­сокий шлюб­ний по­тенціал ук­раїнсь­ко­го се­ла. Те­рор го­лодом призвів до важ­ких, ча­сом не­поп­равних еко­номічних та ет­нопси­хологічних наслідків для нас­тупних по­колінь ук­раїнців, особ­ли­во се­лян.

Істо­рич­на пам’ять

Після за­мов­чу­ван­ня за ра­дянсь­ких часів подія виз­на­на в Ук­раїні ак­том ге­ноци­ду (2006 р.), 24 країни офіцій­но виз­на­ли го­лодо­мор ге­ноци­дом ук­раїнсь­ко­го на­роду, 2008 р. Євро­пар­ла­мент виз­нав подію зло­чином про­ти людс­тва, про­те в се­редо­вищі як ук­раїнсь­ких, так і росій­ських та західних істо­риків до­тепер ідуть дис­кусії що­до національ­но­го чи соціаль­но­го ха­рак­те­ру те­рору (ге­ноцид чи соціоцид), навіть штуч­ності й­ого при­роди (Г. Кась­янов), у суспіль­стві про­дов­жуєть­ся по­леміка з при­хиль­ни­ками ста­рої ра­дянсь­кої версії про «тим­ча­сові про­довольчі труд­нощі». 2000 р. ука­зом пре­зиден­та Ук­раїни че­вер­ту су­боту лис­то­пада про­голо­шено Днем пам’яті жертв го­лодо­мору та політич­них реп­ресій. У 2005–2009 рр. істо­рич­на пам’ять про подію бу­ла над­зви­чай­но ак­ту­алізо­вана, про­вади­лися сотні за­ходів зі вша­нуван­ня пам’яті жертв, ство­рено му­зеї та ме­моріали го­лодо­мору, вста­нов­ле­но де­сят­ки пам’ят­ників і пам’ят­них знаків на честь жертв події в Ук­раїні та за кор­до­ном. 2010 р. су­довим роз­гля­дом за­вер­ши­лася криміналь­на спра­ва за фак­том здій­снен­ня зло­чину ге­ноци­ду. Вин­ни­ми суд виз­нав сім ви­щих керівників СРСР та УСРР. Події прис­вя­чені ро­мани У. Сам­чу­ка «Марія», В. Бар­ки «Жов­тий князь», низ­ка по­етич­них та му­зич­них творів, кінофільмів. У су­часній Ук­раїні офіцій­на вла­да де­далі частіше де­монс­трує свою бай­дужість до те­ми.