Початок першої п’ятирічки в УСРР

Да­та і місце

1 жов­тня 1928 р., УСРР, об­го­ворю­вав­ся на XVI кон­фе­ренції ВКП(б) у квітні, зат­вер­дже­ний у травні 1929 р. на V з’їзді Рад у Москві.

Дій­ові осо­би

Ге­нераль­ний сек­ре­тар ЦК ВКП(б) Й­осип Сталін, Гліб Кржи­жановсь­кий (1872–1959; со­рат­ник Леніна, один з ав­торів пла­ну ГО­ЕЛ­РО, у 1921–1923, 1925–1930 рр. на чолі Держ­пла­ну, один з го­лов­них ав­торів п’ятирічки, в 1929–1939 рр. віце-пре­зидент АН СРСР), Ва­леріан Куй­би­шев (1888–1935; у 1926–1930 рр. го­лова Ви­щої ра­ди на­род­но­го гос­по­дарс­тва, у 1930–1934 рр. на чолі Держ­пла­ну, у 1927–1935 рр. член політбю­ро ЦК ВКП(б), один з ав­торів пла­ну ГО­ЕЛ­РО і п’ятирічних планів, відда­ний сталініст), Станіслав Струмілін (1877–1974; ви­дат­ний ра­дянсь­кий еко­номіст, вик­ла­дач), пер­ший сек­ре­тар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, го­лова Рад­нарко­му УСРР Влас Чу­бар.

Пе­реду­мови події

У 1920-х рр. ра­дянсь­ка еко­номіка пе­режи­вала підй­ом, пов’яза­ний із роз­витком не­пу. 1926 р. бу­ло ви­суну­то гас­ло «дог­на­ти і пе­рег­на­ти капіталістич­ний світ» за тем­па­ми роз­витку про­мис­ло­вості, що ма­ло на меті по­силен­ня обо­роноз­датності країни у суціль­но­му «во­рожо­му ото­ченні». 1927 р. на XV з’їзді партії бу­ло ух­ва­лено курс на ство­рен­ня дос­татньо гар­моній­но­го пер­спек­тивно­го п’ятирічно­го пла­ну, що пе­ред­ба­чав про­порцій­ний роз­ви­ток важ­кої, лег­кої про­мис­ло­вості і сіль­сько­го гос­по­дарс­тва. Про­те успіхи капіталізму, навіть по­час­ти ре­гуль­ова­ного дер­жа­вою, не мог­ли не три­вожи­ти час­ти­ну ра­дянсь­ких лідерів, які вис­ту­пали за пов­ну кон­цен­трацію вла­ди над еко­номікою країни в од­них ру­ках і по­будо­ву «пла­нової», «без­кри­зової» еко­номіки. Го­лов­ним при­хиль­ни­ком збе­режен­ня непівсь­ких прин­ципів у цей час вис­ту­пив Ми­кола Бу­харін, го­лов­ним суп­ро­тив­ни­ком і при­хиль­ни­ком не­гай­ної індустріалізації – Лев Троць­кий. Після роз­гро­му троцькістів і усу­нен­ня Троць­ко­го від вла­ди 1927 р. Сталін, кот­рий раніше сто­яв на по­зиціях, близь­ких до бу­харінсь­ких, ра­дикаль­но змінив свою точ­ку зо­ру. Пе­рехід до фор­со­ваної індустріалізації відбу­вав­ся в умо­вах жор­сто­кої бо­роть­би за вла­ду між «гру­пою Сталіна» та «гру­пою Бу­харіна» («пра­вою опо­зицією»). Пе­ремо­га пер­шої, знят­тя Бу­харіна і й­ого при­хиль­ників 1929 р. з клю­чових постів оз­на­чала кінець не­пу в про­мис­ло­вості.

Хід події

Но­вий гос­по­дарсь­кий рік по­чав­ся 1 жов­тня 1928 р., про­те роз­робка пер­шо­го в історії СРСР п’ятирічно­го пла­ну (який мав прий­ти на зміну річним кон­троль­ним циф­рам) три­вала. Бу­ло ство­рено два про­ек­ти (відправ­ний і оп­ти­маль­ний), пер­ший з яких ґрун­ту­вав­ся на пос­та­новах XV з’їзду, а дру­гий (й­ого ав­то­рами бу­ли діячі зі сталінсь­ко­го ото­чен­ня) пе­ред­ба­чав різке зрос­тання капіта­лов­кла­день у важ­ку про­мис­ловість. План, на відміну від нас­тупних, спо­чат­ку ґрун­ту­вавcя на прин­ци­пах не­пу, що пе­ред­ба­чали гос­проз­ра­хунок і т. ін. План бу­ло зат­вер­дже­но (в й­ого «оп­ти­маль­но­му» варіанті) на V з’їзді Рад у травні 1929 р. Особ­ли­вості п’ятирічно­го пла­ну для УСРР по­ляга­ли в особ­ли­вому місці рес­публіки в сталінській індустріалізації: УСРР от­ри­мала по­над 20 \% капіта­лов­кла­день, тут по­чала фор­му­вати­ся но­ва про­мис­ло­ва ба­за СРСР, перш за все на ос­нові важ­кої про­мис­ло­вості схо­ду і по­час­ти півдня рес­публіки. З 35 го­лов­них но­вобу­дов і мас­штаб­них ре­конс­трукцій підприємств по СРСР в ро­ки пер­шої п’ятирічки 12 роз­та­шову­вали­ся в Ук­раїні (такі про­ек­ти ГО­ЕЛ­РО, як Дніпро­гес, а та­кож по­тужні но­вобу­дови 1930–1931 рр. – ХТЗ, За­поріжсталь, Кри­воріжсталь, Азов­сталь). Вод­но­час будівниц­тво в Ук­раїні не оз­на­чало за­непа­ду ста­рої ме­талургій­ної ба­зи країни на Уралі – з 1930 р. там по­будо­вано кіль­ка по­туж­них підприємств. Спо­чат­ку п’ятирічка не пе­ред­ба­чала прис­ко­реної ко­лек­тивізації, над­форсо­ваних темпів про­мис­ло­вого роз­витку. Про­те в ході її ви­конан­ня успіхи пер­шо­го ро­ку приз­ве­ли до «за­памо­рочен­ня» ра­дянсь­ко­го керівниц­тва і осо­бис­то Сталіна, який по­чав підга­няти еко­номіку ди­рек­ти­вами. Гас­ло «п’ятирічка за 4 ро­ки», удар­ниць­кий рух, «корінний пе­релом» у справі ко­лек­тивізації – все це приз­ве­ло до вкрай не­од­нознач­них наслідків пер­шо­го в історії СРСР п’ятирічно­го пла­ну, який бу­ло ого­лоше­но ви­кона­ним 1933 р.

Наслідки події

Під час ви­конан­ня п’ятирічки ви­ник­ла па­лив­на і тран­спортна кри­за, ве­лика нес­та­ча ме­талів. Поп­ри гучні за­яви керівниц­тва, план повністю ви­кона­ний не був. Про­те успіхи не мог­ли не вра­жати – в СРСР бу­ло збу­дова­но близь­ко 1,5 тис. но­вих про­мис­ло­вих підприємств, у то­му числі близь­ко 400 в Ук­раїні, де та­кож зап­ра­цював Дніпро­гес та низ­ка мен­ших елек­трос­танцій, з кон­веєра ХТЗ зій­шов пер­ший трак­тор, з’яви­лося ком­бай­но­ве та гірни­че ма­шино­буду­ван­ня, на­лаш­то­вува­лись перші чер­ги ме­талургій­них за­водів-гігантів, що зап­ра­цю­ють на пов­ну по­тужність про­тягом нас­тупної п’ятирічки. Будівниц­тво но­вих за­водів ви­вело Ук­раїну на рівень ве­ликих індустріаль­них країн Євро­пи, внаслідок чо­го її про­мис­ло­вий по­тенціал 1940 р. у сім разів пе­реви­щував по­каз­ник 1913 р. Про­те ви­конан­ня пер­шої п’ятирічки відбу­вало­ся кош­том влас­но­го на­селен­ня, од­но­час­на суціль­на ко­лек­тивізація і пе­река­чуван­ня коштів з пог­ра­бова­ного дер­жа­вою се­ла в про­мис­ловість вик­ли­кали в СРСР та Ук­раїні три­вале та різке зни­жен­ня життєво­го стан­дарту аб­со­лют­ної біль­шості гро­мадян країни. Цю тен­денцію бу­ло по­час­ти по­дола­но в нас­тупні ро­ки, але життєвий стан­дарт у СРСР порівня­но з країна­ми За­ходу за­лишав­ся нав­ди­вови­жу низь­ким. За­галом про­тягом пер­шої п’ятирічки бу­ла ство­рена ра­дянсь­ка еко­номічна сис­те­ма з усією своєю по­зитив­ною і не­гатив­ною спе­цифікою в такій формі, у якій во­на збе­рега­лася до роз­па­ду СРСР.

Істо­рич­на пам’ять

Оспіва­на в СРСР та доб­ре відо­ма сь­огодні в Ук­раїні подія, да­леко­сяжні наслідки якої до­тепер важ­ливі для жит­тя ба­гать­ох на­ших гро­мадян. Відзна­чена в сот­нях ху­дожніх творів, пам’ят­ників, свят­ку­вань ра­дянсь­кої до­би, але найбільш вра­жа­ючим пам’ят­ни­ком тій епосі є сотні мер­твих або пе­реп­рофіль­ова­них підприємств су­час­ної Ук­раїни – свідків важ­кої «про­мис­ло­вої вес­ни» мо­гутньої імперії, що навіки ка­нула в Ле­ту.