Гадяцька угода

Да­та і місце

16 ве­рес­ня 1658 р., містеч­ко Га­дяч (нині рай­центр Пол­тавсь­кої об­ласті), зат­вер­дже­на ко­ролем та сей­мом у травні 1659 р.

Дій­ові осо­би

Геть­ман Іван Ви­говсь­кий, Юрій (Єжі) Не­мирич (1612–1659; зі знат­но­го русь­ко­го ро­ду, аріанин за вірос­повідан­ням, пок­ро­витель про­тес­тантиз­му в Речі Пос­по­литій, ав­тор політич­них та те­ологічних трак­татів, брав участь у вій­нах з Мос­ковією та Швецією, на по­чат­ку Хмель­нич­чи­ни во­ював про­ти ко­заків, 1655 р. виз­нав ко­ролем Речі Пос­по­литої Кар­ла X Гус­та­ва, 1657 р. пе­рей­шов до Хмель­ниць­ко­го, прий­няв пра­вос­лав’я, став пол­ковни­ком, з 1657 р. – гне­нераль­ним пи­сарем, про­водив пе­рего­вори зі Швецією та Річчю Пос­по­литою; вби­тий пов­ста­лими се­ляна­ми); Пав­ло Те­теря. З поль­сько­го бо­ку – Станіслав Ка­зимир Бень­овсь­кий (1611–1695; у 1640-х рр. пи­сар Луць­ко­го гродсь­ко­го су­ду, на­чаль­ник П. Те­тері, у 1650-х рр. каш­те­лян, зго­дом номіналь­ний воєво­да чернігівсь­кий, не­од­но­разо­во ке­рував по­соль­ства­ми до ко­заків у 1657–1660 рр., ук­лав Га­дяць­ку і Сло­боди­щенсь­ку уго­ди, у 1670-х рр. брав участь в обо­роні кор­донів Пра­вобе­реж­жя від та­тар); зат­вер­дже­на уго­да ко­ролем Яном II Ка­зими­ром.

Пе­реду­мови події

Погіршен­ня ук­раїнсь­ко-росій­ських відно­син в ос­танні ро­ки геть­ма­нуван­ня Б. Хмель­ниць­ко­го, спри­чине­не се­парат­ни­ми пе­рего­вора­ми Мос­кви і Вар­ша­ви про мир (Віленсь­ке пе­ремир’я 1656 р.), су­переч­ка­ми Мос­кви й Чи­гири­на че­рез Біло­русь то­що, приз­ве­ло до пе­ре­орієнтації геть­мансь­кої політи­ки на со­юз зі Швецією та Трансіль­ванією (без роз­ри­ву уго­ди з ца­рем). Після смерті Хмель­ниць­ко­го й­ого нас­тупник геть­ман І. Ви­говсь­кий спро­бував нор­малізу­вати відно­сини з Мос­квою, про­те ос­тання зро­била став­ку на роз­кол ко­заць­кої Ук­раїни, підтри­мав­ши ан­ти­геть­мансь­ку опо­зицію на чолі з М. Пуш­ка­рем і Я. Ба­раба­шем. У ре­зуль­таті геть­ман був зму­шений піти на нор­малізацію відно­син з ос­лабле­ною че­рез вій­ну Річчю Пос­по­литою, кот­ра про­пону­вала ко­закам «по­вер­нення у звич­ний світ» пра­вових норм і сво­бод, за що вис­ту­пала й чи­мала час­ти­на ко­заць­кої стар­ши­ни. У ве­ресні 1658 р. до Га­дяча при­була поль­ська де­легація, яка по­чала пе­рего­вори з ко­зака­ми, агіту­ючи їх за не­бува­ло вигідну уго­ду з «ой­чиз­ною».

Хід події

У Га­дяць­ко­му до­говорі ро­била­ся спро­ба да­ти нові наз­ви і виз­на­чен­ня Ук­раїнській дер­жаві – «Ве­лике князівство Русь­ке», яке об’єдну­вало воєводс­тва Київсь­ке, Брац­лавсь­ке та Чернігівсь­ке. На пе­рего­ворах ук­раїнсь­ка сто­рона до­мага­лася, щоб до скла­ду Ве­лико­го князівства Русь­ко­го вхо­дили й західні ук­раїнські землі – воєводс­тва Во­линсь­ке, Поділь­ське, Русь­ке та Белзь­ке, а та­кож Пінсь­кий та Мстис­лавсь­кий повіти. Од­нак поль­ські пос­ли ви­яви­ли що­до ць­ого не­пос­тупливість. На підставі Га­дяць­кої уго­ди ство­рюва­лася триєди­на Річ Пос­по­лита в складі Польщі, Ве­лико­го князівства Ли­товсь­ко­го та Ве­лико­го князівства Русь­ко­го. Ве­лике князівство Русь­ке по­вин­но бу­ло ма­ти свій най­ви­щий су­довий три­бунал із діло­водс­твом ук­раїнсь­кою мо­вою, своїх уря­довців, влас­ну дер­жавну скар­бни­цю, свою мо­нету (для її кар­бу­ван­ня пе­ред­ба­чало­ся відкри­ти мо­нет­ний двір у Києві), реєстр із 30 тис. ко­заків і 10 тис. най­ма­ного вій­ська. Поль­ським вій­ськам за­боро­няло­ся пе­ребу­вати на те­риторії Ве­лико­го князівства Русь­ко­го. У разі воєнних дій, пе­ребу­ва­ючи на те­риторіях Ве­лико­го князівства Русь­ко­го, во­ни пе­рехо­дили під ко­ман­ду­ван­ня русь­ко­го геть­ма­на. Києво-Мо­гилянсь­ка ко­легія здо­бува­ла пра­ва, які ма­ла Краківсь­ка, пла­нува­лося зас­ну­вати ще од­ну ака­демію з універ­си­тетсь­ки­ми пра­вами. Доз­во­ляло­ся зас­но­вува­ти ко­легії, гімназії з ла­тинсь­кою або грець­кою мо­вами нав­чання, всілякі ук­раїнські шко­ли, пе­ред­ба­чало­ся віль­не кни­год­ру­куван­ня.

За­коно­дав­ча вла­да на­лежа­ла Раді, своєрідним національ­ним збо­рам де­путатів від усіх зе­мель Ве­лико­го князівства Русь­ко­го й від усіх станів – ко­заків, шлях­ти, духівниц­тва, міщан (се­ляни не бу­ли пред­став­лені). Ко­закам за­без­пе­чува­лися їхні тра­диційні соціальні пра­ва, на про­позицію геть­ма­на, по сто ко­заків з кож­но­го пол­ку що­року от­ри­мува­ли шля­хетс­тво. У Ве­лико­му князівстві Русь­ко­му зап­ро­вад­жу­вали­ся по­сади кан­цле­ра, мар­шалка, підскарбія і ви­щий су­довий три­бунал. Ви­ща ви­конав­ча вла­да на­дава­лася геть­ма­нові, що оби­рав­ся на Раді по­життєво із зат­вер­джен­ням ць­ого рішен­ня ко­ролем. Вод­но­час геть­ман вва­жав­ся київсь­ким воєво­дою й се­нато­ром. Брестсь­ка цер­ковна унія цілко­вито ска­сову­вала­ся у Ве­лико­му князівстві Русь­ко­му, пра­вос­лавні зрівню­вались у пра­вах із ка­толи­ками. У се­наті Речі Пос­по­литої ма­ли на­дати місце пра­вос­лавно­му мит­ро­поли­тові київсь­ко­му і п’ять­ом пра­вос­лавним єпис­ко­пам. Ка­толицькій церкві та іншим релігій­ним кон­фесіям за­без­пе­чува­лася пов­на то­лерантність. У пер­шо­му розділі Га­дяць­ко­го до­гово­ру виз­на­чала­ся та­кож спіль­на міжна­род­на політи­ка. Всі три рес­публіки му­сили об’єдна­ти зу­сил­ля для здо­бут­тя бе­регів Чор­но­го мо­ря й відкрит­тя на нь­ому віль­ної навігації, взаємно до­пома­гати од­на одній у війні, зок­ре­ма про­ти Мос­кви, як­що во­на не по­вер­не тих ли­товсь­ких і біло­русь­ких зе­мель, які во­на приєдна­ла до се­бе. На ви­падок уго­ди Мос­ковії з Річчю Пос­по­литою во­на мо­же бу­ти прий­ня­та як чет­вертий не­залеж­ний член фе­дерації.

По­чат­ко­вий варіант уго­ди був відве­зений для ра­тифікації сей­мом Речі Пос­по­литої, що відбу­лося в травні 1659 р. По суті, но­вий варіант уго­ди пе­ред­ба­чав знач­не змен­шення зовнішнь­ополітич­них прав Ве­лико­го князівства Русь­ко­го, не бу­ло вне­сено в уго­ду пункт про ска­суван­ня унії, мав бу­ти віднов­ле­ний адміністра­тив­ний устрій Речі Пос­по­литої, до своїх маєтків мог­ли по­вер­та­тися маг­на­ти і шлях­та то­що.

Наслідки події

Уго­да спри­чини­ла по­чаток вій­ни Мос­кви й Чи­гири­на. Крім то­го, зміне­ний варіант Га­дяць­кої уго­ди вик­ли­кав за­галь­не не­задо­волен­ня в Ук­раїні і призвів до на­род­них пов­стань про­ти Ви­говсь­ко­го, а та­кож до стар­шинсь­ко­го пе­рево­роту, в ході яко­го геть­ман во­сени 1659 р. зрікся бу­лави й емігру­вав. Вод­но­час по­чат­ко­ва версія уго­ди ста­ла зраз­ком для ба­гать­ох ко­заць­ко-поль­ських угод, її вва­жа­ють од­ним із най­ви­щих злетів ко­заць­ко-річпос­по­литсь­кої політич­ної дум­ки XVII ст.

Істо­рич­на пам’ять

Не­пога­но зна­на у Східній Європі та на пос­та­радянсь­ко­му прос­торі подія, в Росії сприй­маєть­ся як сим­вол не­поро­зуміння і «во­рож­нечі братсь­ких на­родів», в Ук­раїні час­то відзна­чаєть­ся си­лами на­уковців, ук­раїнсь­ко­го ко­зац­тва (особ­ли­во 350-та річни­ця), відоб­ра­жена в ху­дожніх тво­рах І. Не­чуя-Ле­виць­ко­го, Ю. Муш­ке­тика, О. Лупія, Г. Та­расюк, В. Ко­желян­ки, І. Кор­са­ка та ін.