Повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський»

Да­та і місце

27 чер­вня – 7 лип­ня 1905 р., ак­ва­торія Чор­но­го мо­ря, рай­он портів Оде­са, Фе­одосія, Кон­стан­ца.

Дій­ові осо­би

Капітан ко­раб­ля капітан 1-го ран­гу Євген Ми­колай­ович Голіков (1854–1905; з 1886 р. на Чор­но­морсь­ко­му флоті, ко­ман­ду­вав кіль­ко­ма ко­раб­ля­ми, з 1903 р. ко­ман­ду­вав «Поть­омкіним», уби­тий у ході бун­ту, зго­дом тіло знай­де­но й уро­чис­то по­хова­но в Се­вас­то­полі); стар­ший офіцер ко­раб­ля капітан 2-го ран­гу Іполіт Іва­нович Гіля­ровсь­кий (1865–1905; дво­юрідний брат пись­мен­ни­ка В. Гіля­ровсь­ко­го, відіграв го­лов­ну роль у про­воку­ванні по­чат­ку бун­ту, в й­ого ході вбив Г. Ва­кулен­чу­ка, вби­тий і ви­кину­тий за борт); стар­ший ко­рабель­ний лікар, по­ведінка яко­го спро­воку­вала бунт, Сергій Єго­рович Смірнов (?–1905; уби­тий у ході бун­ту).

Пов­стан­ням ке­рува­ли ар­ти­лерій­ський ун­тер-офіцер Гри­горій Ва­кулен­чук (1877–1905; член РСДРП з 1903 р., за офіцій­ною ра­дянсь­кою версією, го­тував мас­штаб­не пов­стан­ня на флоті від імені мат­рось­кої «Цен­трал­ки», очо­лив вис­туп, убив офіце­ра Л. Не­упо­коєва, вби­тий І. Гіля­ровсь­ким); мінно-ма­шин­ний квар­тирмей­стер 1-ї статті Опа­нас Ма­тюшен­ко (1879–1907; стихій­ний анархіст, убив кіль­кох офіцерів, по суті ке­рував ко­раб­лем за спи­ною зму­шено­го до ко­ман­ду­ван­ня пра­пор­щи­ка Д. Алексєєва, емігру­вав до Швей­царії, 1907 р. таємно по­вер­нувся до Росії, схоп­ле­ний і повіше­ний); мат­рос 1-ї статті Сергій Гузь (1880 – після 1905; ак­тивний учас­ник пов­стан­ня, уби­вав офіцерів, зак­ли­кав не по­вер­та­тися до Се­вас­то­поля, за­суд­же­ний 1906 р. до ка­тор­ги); мат­рос 1-ї статті Адольф Вой­це­ховсь­кий (1880–1956; ор­ди­нарець капіта­на «Ва­ряга» В. Руднєва, брав участь у Гро­мадянській війні, пар­ти­зансь­ко­му русі під час Дру­гої світо­вої вій­ни); інже­нер-офіцер (у чині по­руч­ни­ка) Олек­сандр Ко­вален­ко (1875–1963; член РУП, один із трь­ох офіцерів, що доб­ровіль­но приєдна­лися до пов­стан­ня, хо­ча на по­чат­ку ледь не був уби­тий, інші – мо­лод­ший лікар О. Га­лен­ко та підпо­руч­ник В. Ка­лож­ний – пізніше відій­шли від пов­стан­ня, зго­дом пра­цював в уряді УНР, в еміграції, відо­мий ма­тема­тик). Як де­легат від РСДРП на ко­рабель при­був мен­шо­вик Кос­тянтин Фель­дман (1881–1967; зак­ли­кав до за­хоп­лення Оде­си, двічі за­ареш­то­ваний, утік, пе­ребу­вав в еміграції, в 1920-х рр. ди­рек­тор фаб­ри­ки «Про­леткіно», зіграв са­мого се­бе в фільмі С. Ей­зен­штей­на).

Пе­реду­мови події

Го­лов­ни­ми пе­реду­мова­ми пов­стан­ня ста­ло ре­волюцій­не бродіння в се­редо­вищі мат­росів Чор­но­морсь­ко­го фло­ту під впли­вом звісток про робітничі вис­ту­пи та страй­ки на­весні–влітку 1905 р., а та­кож но­вини про жах­ли­ву по­раз­ку росій­ських 2-ї та 3-ї Ти­хо­оке­ансь­ких ес­кадр під Цусімою. Не­чис­ленні пред­став­ни­ки політич­них партій (есерів, РСДРП, РУП, груп анархістів) на бро­неносці аж ніяк не го­тува­ли той варіант, що втілив­ся у жит­тя, хо­ча якась підго­тов­ка бу­ла: за зізнан­ням Ма­тюшен­ка, як­би не ви­падок з бор­щем, де­які мат­ро­си-ак­тивісти зби­рали­ся вночі пе­реріза­ти офіцерів. Про­те в ціло­му мат­рось­ка ре­волюцій­на підпіль­на ор­ганізація («Се­вас­то­поль­ська Цен­трал­ка», з членів РСДРП) вва­жала «Поть­омкін» ма­лопер­спек­тивним у плані мож­ли­вості пов­стан­ня ко­раб­лем. Без­по­середніми пе­реду­мова­ми пов­стан­ня ста­ла не­долу­га спро­ба мічма­на О. Ма­каро­ва зе­коно­мити тро­хи ка­зен­них грошів на за­купівлі м’яса для хар­чу­ван­ня ко­ман­ди, а та­кож нед­ба­ле ви­конан­ня стар­шим ліка­рем ко­раб­ля С. Смірно­вим своїх обов’язків (засвідчив доб­ру якість помітно про­тух­ло­го в літню спе­ку м’яса). Знач­ну роль відіграв і не­ком­плект офіцерів на ко­раблі (15 замість 26).

Хід події

26 чер­вня на борт бу­ло при­везе­но 28 пудів несвіжо­го м’яса для бор­щу, нас­тупно­го дня ко­ман­да відмо­вила­ся від звич­но­го обіду поп­ри свідчен­ня су­дово­го ліка­ря. Капітан Голіков зібрав ко­ман­ду на юті, де Смірнов зно­ву засвідчив хо­рошу якість м’яса (жод­но­го ра­зу не скуш­ту­вав­ши й­ого). Тоді Голіков приг­ро­зив ко­манді роз­пра­вою і на­казав усім, хто бу­де їсти обід, пе­рей­ти до 12-дюй­мо­вої баш­ти го­лов­но­го калібру. Спо­чат­ку на­каз ви­кона­ло не більш ніж 100 осіб із по­над 800 членів екіпа­жу, зго­дом більшість виріши­ла пе­рей­ти до баш­ти, але кіль­ка де­сятків зат­ри­мались. Са­ме їх (се­ред яких май­же не бу­ло ва­тажків не­поко­ри) спро­бував нак­ри­ти бре­зен­том Гіля­ровсь­кий, що екіпаж зро­зумів як спро­бу знай­ти цапів-відбу­вайлів, пе­репи­сав­ши прізви­ща, аби зраз­ко­во-по­казо­во по­кара­ти їх. Са­ме ці дії спро­воку­вали відкри­тий зброй­ний бунт – мат­ро­си ки­нули­ся до зброї. Час­ти­на офіцерів і ун­терів схо­вала­ся, де­які на чолі з капіта­ном і стар­шим офіце­ром на­мага­лися при­души­ти бунт. У ході стріля­нини Ва­кулен­чук зас­тре­лив Не­упо­коєва, сам упав­ши від куль кіль­кох офіцерів, се­ред яких був Гіля­ровсь­кий. Час­ти­на офіцерів і пе­реля­каних мат­росів пос­три­бали за борт і зго­дом бу­ли ви­лов­лені. За­володівши ко­раб­лем, мат­ро­си вби­ли 6 офіцерів з 15, а та­кож ліка­ря Смірно­ва. Ко­ман­ду­ван­ня ко­раб­лем бу­ло пе­реда­не Д. Алексєєву, об­ра­ною з мат­росів су­довою комісією ке­рував Ма­тюшен­ко. Мат­ро­си за­хопи­ли міно­носець № 267, що сто­яв на якорі не­подалік «Поть­омкіна», а вранці 28 чер­вня при­вели ко­раблі в охоп­ле­ну за­галь­ним страй­ком Оде­су. Після по­хоро­ну Ва­кулен­чу­ка в місті по­чали­ся за­вору­шен­ня, пог­ро­ми складів і де­яких рай­онів міста, влаш­то­вані робітни­ками і люм­пе­нами. У відповідь на спро­бу обстрілу ко­раб­ля «Поть­омкін» ви­пус­тив кіль­ка сна­рядів по місту і зняв­ся з яко­ря, не до­чекав­шись де­лега­та від Леніна. 30 чер­вня в морі «Поть­омкін» зустрівся з ес­кадрою віце-адміра­ла О. Х. Кріге­ра, який не став відкри­вати во­гонь. У ре­зуль­таті на бік пов­ста­лих пе­рей­шов бро­нено­сець «Ге­оргій Побідо­носець» (де обій­шло­ся без вбивств офіцерів, яких відпус­ти­ли). Нас­тупно­го дня ко­раблі зно­ву прий­шли на одесь­кий рейд (де «Ге­оргій» здав­ся, а мат­ро­си нав­чаль­но­го суд­на «Прут», нав­па­ки, cпро­бува­ли підня­ти пов­стан­ня), «Поть­омкін» же і міно­носець № 267 2 лип­ня вий­шли у Кон­стан­цу, аби по­пов­ни­ти за­паси вугілля, во­ди і провіан­ту. Мат­ро­си об­на­роду­вали на­писа­не К. Фель­дма­ном «Звер­нення до всь­ого цивілізо­вано­го світу», де й­шло­ся про бо­роть­бу за по­вален­ня ца­риз­му. Ру­мунсь­кий уряд зап­ро­пону­вав екіпа­жу зда­тися в обмін на не­вида­чу Росії і не на­дав при­пасів. Після ко­рот­ко­го рей­ду до Фе­одосії 5–6 лип­ня мат­ро­си прий­ня­ли про­позицію ру­мунів і зда­ли ко­рабель. Міно­носець № 267 по­вер­нувся до Се­вас­то­поля. 9 лип­ня ко­рабель бу­ло по­вер­ну­то Росії і відве­дено з но­вим екіпа­жем до Се­вас­то­поля.

Наслідки події

Оде­са заз­на­ла ве­личез­них збитків, міжна­род­не па­роп­лавс­тво на Чор­но­му морі бу­ло па­ралізо­ване май­же на два тижні. За весь час слідства бу­ло при­тяг­ну­то до су­ду 173 мат­ро­си з «Поть­омкіна» (з тих, що зда­лися самі або бу­ли ви­лов­лені), 55 мат­росів з «Ге­оргія Побідо­нос­ця», 44 із «Пру­та». Стра­чено бу­ло 7 осіб, із них єди­ний «поть­омкінець» – О. Ма­тюшен­ко, помітна час­ти­на зви­нува­чених вип­равда­на. Пер­ша спро­ба пов­стан­ня на Росій­сько­му імпе­раторсь­ко­му флоті за­вер­ши­лася бе­зуспішно, про­те доб­ре на­ляка­ла гро­мадськість імперії і ста­ла в чо­мусь пре­людією до вій­сько­вих пов­стань 1917 р.

Істо­рич­на пам’ять

Пов­стан­ня ста­ло пред­ме­том роз­га­луд­же­ного ра­дянсь­ко­го куль­ту: події прис­вя­чений кла­сич­ний фільм «Бро­нено­сець “Поть­омкін”» С. Ей­зен­штей­на, од­ной­мен­на опе­ра О. С. Чиш­ка, літе­ратурні, жи­вописні тво­ри. Ім’ям О. Ма­тюшен­ка, Г. Ва­кулен­чу­ка і навіть са­мого бро­ненос­ця наз­ва­но кіль­ка ко­раблів, чи­мало ву­лиць у Се­вас­то­полі, Санкт-Пе­тер­бурзі, Хар­кові, До­нець­ку, в місті Дер­гачі «чер­во­ному адміра­лу» Ма­тюшен­ку пос­та­вили пам’ят­ник та відкри­ли бу­динок-му­зей. Г. Ва­кулен­чук як біль­шо­вик пос­мер­тно удос­тоївся навіть пе­рей­ме­нуван­ня на й­ого честь рідно­го се­лища місь­ко­го ти­пу Ве­ликі Ко­ровинці. Всі живі учас­ни­ки пов­стан­ня от­ри­мали 1955 р. ра­дянсь­кий ор­ден Чер­во­ної Зірки. Після 1991 р. по­пулярність ра­дянсь­кої версії подій на «Поть­омкіні» зни­зилась, про­те по­чали з’яв­ля­тися публікації, в яких події на бро­неносці, зок­ре­ма і діяльність Г. Ва­кулен­чу­ка, О. Ма­тюшен­ка, О. Ко­вален­ка, роз­гля­да­ють­ся як про­яв «ук­раїнсь­кої скла­дової» ре­волюції 1905–1907 рр., що спірно. 1965 р. в Одесі бу­ло спо­руд­же­но пам’ят­ник поть­омкінцям на місці де­мон­то­вано­го мо­нумен­та Ка­терині II, 2007 р. вла­да міста здій­сни­ла зво­рот­ну «рокіров­ку».