Всенародний референдум та президентські вибори 1991 року

Да­та і місце

1 груд­ня 1991 р., Ук­раїна.

Дій­ові осо­би

Ле­онід Крав­чук (са­мови­сува­нець); В’ячес­лав Чор­новіл (На­род­ний Рух Ук­раїни); Лев­ко Лук’янен­ко (Ук­раїнсь­ка рес­публікансь­ка партія); Ігор Юх­новсь­кий (са­мови­сува­нець); Во­лоди­мир Гринь­ов (са­мови­сува­нець, нар. 1945; док­тор технічних на­ук, про­фесор, вхо­див до Дем­плат­форми в КПРС, 1989 р. співго­лова Харківсь­кої ор­ганізації На­род­но­го Ру­ху, го­лова Міжрегіональ­но­го бло­ку ре­форм, у 1990–1993 рр. зас­тупник го­лови Вер­ховної Ра­ди Ук­раїни); Ле­опольд Та­бурянсь­кий (На­род­на партія, нар. 1940; у 1990–1993 рр. на чолі не­чис­ленної На­род­ної партії, політич­ний і гро­мадсь­кий діяч).

Пе­реду­мови події

Про­голо­шен­ня не­залеж­ності Ук­раїни 24 сер­пня 1991 р. пе­ред­ба­чало про­веден­ня все­народ­но­го ре­ферен­ду­му 1 груд­ня то­го ж ро­ку. Ре­ферен­ду­му пе­реду­вала ве­лика агітацій­на ро­бота з бо­ку де­мок­ра­тич­них сил, про­тидії з бо­ку за­боро­неної й дис­кре­дито­ваної в очах біль­шості ук­раїнсь­ко­го суспіль­ства КПУ, по суті, не бу­ло. Скла­лася унікаль­на си­ту­ація: в не­залеж­ності Ук­раїни бу­ли зацікав­лені май­же всі політичні си­ли, від послідов­них націоналістів до ко­муністич­них функціонерів, котрі по­бо­юва­лися не­гатив­ної ре­акції з бо­ку «де­мок­ра­тич­но­го», як мог­ло зда­тися, керівниц­тва Росій­ської Фе­дерації. На ре­ферен­дум бу­ло ви­несе­но од­не пи­тан­ня: «Чи підтвер­джуєте ви Акт про­голо­шен­ня не­залеж­ності Ук­раїни?» Для про­веден­ня ре­ферен­ду­му по всій Ук­раїні бу­ло ство­рено 34 093 діль­ниці для го­лосу­ван­ня. 37 885 555 осіб бу­ло вне­сено до списків гро­мадян, що ма­ли пра­во про­голо­сува­ти. Па­ралель­но ви­борці от­ри­мали бю­летені, в яких місти­лися прізви­ща зга­даних ви­ще 6 кан­ди­датів у пре­зиден­ти Ук­раїни. Го­лов­на бо­роть­ба роз­горну­лася між ста­рим ком­партій­ним «бій­цем» Л. Крав­чу­ком і ве­тера­ном-ди­сиден­том В. Чор­но­волом. По­туж­на пе­ред­ви­бор­на кам­панія, про­веде­на «бать­ком не­залеж­ності» Л. Крав­чу­ком, кот­рий вміло грав на по­бо­юван­нях ук­раїнсь­ких гро­мадян що­до мож­ли­вого роз­ко­лу нації внаслідок пе­ремо­ги пра­вих сил, приз­ве­ла до ма­сової підтрим­ки кан­ди­дату­ри Л. Крав­чу­ка (окрім трь­ох га­лиць­ких об­ластей, які стій­ко підтри­мува­ли Чор­но­вола).

Хід події

У ре­ферен­думі взя­ли участь 31 891 742 осо­би (84,18 \% на­селен­ня Ук­раїни). З них 28 804 071 осо­ба (90,32 \%) про­голо­сува­ла «за». Най­ви­щий по­каз­ник тих, хто про­голо­сував «за» – в Тер­нопіль­ській об­ласті (98,67 \%), най­ниж­чий – в Ав­то­номній рес­публіці Крим (54,19 \%). На ви­борах пре­зиден­та пе­реміг Л. Крав­чук (61,59 \%, або 19,6 млн го­лосів), на дру­гому місці опи­нив­ся В. Чор­новіл (23,27 \%, або 7,4 млн). Л. Лук’янен­ко здо­був 4,49 \% ви­борців, В. Гринь­ов – 4,17 \%, І. Юх­новсь­кий – 1,74 \%, Л. Та­бурянсь­кий – 0,57 \%.

Наслідки події

Бу­ло підтвер­дже­но про­голо­шен­ня Ук­раїни не­залеж­ною дер­жа­вою, об­ра­но пер­шо­го пре­зиден­та, що умож­ли­вило по­чаток мас­штаб­них про­цесів дер­жавно­го будівниц­тва.

Істо­рич­на пам’ять

Доб­ре відо­ма в су­часній Ук­раїні подія, річниці кот­рої відзна­ча­ють­ся гро­мадсь­ки­ми ор­ганізаціями.