Московський похід 1618 року

Да­та і місце

Чер­вень – гру­день 1618 р., Півден­на і Цен­траль­на Росія.

Дій­ові осо­би

Ко­роле­вич Вла­дис­лав Ва­за (1595–1648; син Сигізмун­да III, у 1632–1648 рр. ко­роль Речі Пос­по­литої Вла­дис­лав IV, у 1610–1618 рр. пре­тен­дент на прес­тол Мос­ковії, не­пога­ний воєна­чаль­ник зі шведсь­кої ди­настії Ва­за, у 1632–1648 рр. ко­роль Речі Пос­по­литої); за­порозь­кий геть­ман Пет­ро Ко­наше­вич-Са­гай­дач­ний, пол­ковни­ки Ми­хай­ло До­рошен­ко (?–1628; пол­ковник, про­тягом 1620-х рр. не­од­но­разо­во ко­заць­кий геть­ман, ве­теран Хо­тинсь­кої вій­ни і по­ходу на Мос­кву 1618 р., ук­лав Ку­руківсь­ку уго­ду 1625 р., лідер по­ходів на Крим, в од­но­му з яких зго­дом за­гинув, дід геть­ма­на Пет­ра До­рошен­ка); пол­ковник Бог­дан Кон­ша (?–1623; 1623 р. був геть­ма­ном, вис­ту­пав на підтрим­ку пра­вос­лавних ієрархів, вис­вя­чених за до­би П. Са­гай­дач­но­го).

Цар Ми­хай­ло Фе­доро­вич Ро­манов (1596–1645; об­ра­ний ца­рем Земсь­ким со­бором 1613 р., ук­лав Де­улінсь­ке пе­ремир’я з Річчю Пос­по­литою, яким закінчи­лися вій­ни Смут­но­го ча­су, в 1632–1634 рр. вів нев­да­лу Смо­ленсь­ку вій­ну з Річчю Пос­по­литою, по­чав ре­фор­ми у мос­ковській армії з ме­тою її євро­пеїзації, пер­ший Ро­манов на мос­ковсь­ко­му прес­толі); воєво­да князь Дмит­ро По­жарсь­кий (1578–1642; слу­жив Лжед­митру I, ца­рю Ва­силю Шуй­сько­му, в 1611–1612 рр. брав участь у Пер­шо­му і ке­рував Дру­гим опол­ченням, кот­ре звіль­ни­ло Мос­кву від поль­ських вій­ськ, з 1613 р. один із провідних воєвод ца­ря Ми­хай­ла Фе­доро­вича, ке­рував низ­кою при­казів, брав участь у Смо­ленській війні 1632–1634 рр.); воєво­да князь Гри­горій Кос­тянти­нович Вол­консь­кий «Кри­вий» (бл. 1560–1634; слу­жив Лжед­митру I, Ва­силю Шуй­сько­му, вів пе­рего­вори з Річчю Пос­по­литою, був зас­тупни­ком По­жарсь­ко­го і нев­да­ло діяв у війні 1618 р.); воєво­да Ми­хай­ло Матвій­ович Бу­турлін (?–1648; столь­ник, зго­дом околь­ни­чий і воєво­да, ак­тивний при­хиль­ник Лжед­митра II, зго­дом учас­ник Дру­гого опол­чення, во­ював з дон­ця­ми, ли­тов­ця­ми і за­порож­ця­ми, 1616 р. за­хищав Смо­ленськ від Вла­дис­ла­ва).

Пе­реду­мови події

1610 р. мос­ковсь­кий бо­ярсь­кий уряд («Се­мибо­яр­щи­на»), бо­ячись Лжед­митра II, пе­редав мос­ковсь­кий прес­тол ко­роле­вичу Вла­дис­ла­ву (до Мос­кви не при­був і пра­вос­лав’я не прий­няв). Про­те знач­на час­ти­на міст Мос­ковсь­кої дер­жа­ви не виз­на­ла ць­ого рішен­ня – у ре­зуль­таті бу­ло сфор­мо­вано но­ве вій­сько для звіль­нен­ня Мос­кви від по­ляків. Пер­ше опол­чення заз­на­ло по­раз­ки і роз­ко­лоло­ся, Дру­ге 1612 р. взя­ло Мос­кву. 1613 р. Земсь­кий со­бор об­рав ца­рем Ми­хай­ла Фе­доро­вича Ро­мано­ва, чо­го не виз­на­ла Річ Пос­по­лита. Мос­ковсь­ке вій­сько на чолі з Дмит­ром Чер­кась­ким та Ми­хай­лом Бу­турліним роз­по­чало рейд під Смо­ленськ. Упа­ли Вязь­ма, До­рого­буж, Біла. По суті, Річ Пос­по­лита втра­чала всі за­во­юван­ня, здо­буті в по­передні ро­ки.

Ко­роле­вич Вла­дис­лав по­чав го­тува­тися до відво­юван­ня «за­кон­ної спад­щи­ни». Сейм Речі Пос­по­литої 1616 р. ух­ва­лив да­ти ко­роле­вичу гроші на вій­ну. Вла­дис­лав, за­охо­чува­ний обіцян­ка­ми час­ти­ни мос­ковсь­ких бо­яр, ви­рушив на Мос­кву, але місто не відкри­ло й­ому воріт. З груд­ня 1617 р. річпос­по­литсь­ке вій­сько ота­бори­лося під Мос­квою, пот­ра­пив­ши в ото­чен­ня мос­ковсь­ких «ле­тючих за­гонів». Рішен­ня сей­му про но­ву Мос­ковсь­ку вій­ну не­аби­як втіши­ло за­порозь­ких ко­заків, ад­же Вар­ша­ва зно­ву пот­ре­бува­ла їх. Ко­заки не за­бари­лися ско­рис­та­тися но­вим шан­сом та ще й при­нагідно по­тор­гу­вати­ся з ко­ролем. Са­гай­дач­ний ви­тор­гу­вав у ко­роля Сигізмун­да III чи­малу плат­ню для ко­заків і обіцян­ки що­до збіль­шен­ня реєстру. Тіль­ки тоді геть­ман по­чав зби­рати вій­сько (яко­го зібра­лося до 20 тис.) на до­помо­гу ко­роле­вичу.

Хід події

У червні 1618 р. 20 тис. ко­заків на чолі з Са­гай­дач­ним роз­по­чали свій похід. Рейд роз­по­чав­ся зі зни­щен­ня Лівен. Ко­заки за­володіли містом після ко­рот­ко­го штур­му 9 лип­ня, вбив­ши од­но­го воєво­ду і по­лонив­ши дру­гого під час ви­лаз­ки. Нас­тупним містом, яке взяв Са­гай­дач­ний, був Єлець – до­сить по­туж­на при­кор­донна фор­те­ця. Са­гай­дач­ний за­лишив біль­шу час­ти­ну сво­го вій­ська не­подалік у ліску, а з реш­тою підій­шов до міста, спро­воку­вав­ши мос­ковсь­ких воєвод на не­обач­ну ви­лаз­ку. Ото­чені мос­ко­вити бу­ли роз­биті вщент. Реш­та схо­вала­ся в ос­трозі, який ко­заки штур­му­вали цілу ніч, узяв­ши після трь­ох нев­да­лих спроб. Тут геть­ман взяв чи­малі «упо­мин­ки», які вез­ли мос­ковські пос­ли ха­нові. Далі вій­ська Са­гай­дач­но­го і До­рор­шенка, діючи дво­ма гру­пами, спус­то­шили Ярос­лав, Дан­ков, Ле­бедянь, Ско­пин, Шацьк, Ка­симов, Ро­манов. Кіль­ка днів у серпні ко­заки зав­зя­то штур­му­вали Ми­хай­лов, про­те, за мос­ковсь­ким літо­писом, місто так і не бу­ло взя­те за­порож­ця­ми. Од­нак за­галом кам­панія роз­ви­вала­ся успішно для геть­ма­на і ко­роле­вича – Са­гай­дач­ний поз­ба­вив мос­ковсь­ко­го ца­ря мож­ли­вості от­ри­мати підкріплен­ня з Ря­зан­щи­ни. Цар спро­бував зу­пини­ти ко­заків, спря­мував­ши про­ти них кіль­ка­тисяч­не вій­сько Д. По­жарсь­ко­го. Про­те воєво­да рап­то­во за­хорів, і ко­ман­ду­вати мос­ковсь­ки­ми рат­ни­ми людь­ми до­вело­ся й­ого зас­тупни­кові – Г. Вол­консь­ко­му, кот­рий спро­бував да­ти «за­поро­гам» бій на бро­дах че­рез Оку. Са­гай­дач­ний ата­кував міцну фор­те­цю За­рай­ськ, і пе­редові за­гони ко­заків ледь не взя­ли її. Без сумніву, П. Са­гай­дач­ний про­дов­жу­вав би штур­му­вати За­рай­ськ, як­би 3 ве­рес­ня не от­ри­мав ко­ролівсь­ко­го лис­та з про­хан­ням не­гай­но пря­мува­ти до Мос­кви. Не га­ючи ча­су на об­ло­ги За­рай­ська й Ка­шири, геть­ман поспішив пе­реп­ра­вити­ся че­рез Оку й ви­руши­ти до во­рожої сто­лиці. 6 жов­тня ко­заки підій­шли до Мос­кви й зак­ла­ли свій табір не­подалік Донсь­ко­го мо­нас­ти­ря. З-за місь­ких мурів вий­шло вій­сько під ко­ман­ду­ван­ням Ми­хай­ла Бу­турліна, яке ма­ло й­ти про­ти Вла­дис­ла­ва. Про­те вий­ти на відкри­тий бій з ко­зака­ми мос­ко­вити (які, й­мовірно, пос­ту­пали­ся чи­сельністю) не на­важи­лись, а в герці Са­гай­дач­ний зва­лив з ко­ня воєво­ду Бу­турліна (хоч ос­танній за­лишив­ся жи­вим). 8 жов­тня ко­заки підій­шли до та­бору Вла­дис­ла­ва під Ту­шином, де їх зустріли з ве­ликою радістю. Про­те ге­нераль­ний штурм Мос­кви 10–11 жов­тня був бе­зуспішним. По­чали­ся пе­рего­вори, які три­вали май­же місяць. Тим ча­сом ко­заки спа­лили Ка­лугу і зни­щили її меш­канців, спус­то­шили те­риторію від До­рого­бужа до Шаць­ка, що зро­било мос­ковсь­ких пред­став­ників на пе­рего­ворах пос­тупливіши­ми. 11 груд­ня бу­ло підпи­сано пе­ремир’я, хо­ча Вла­дис­лав про­тивив­ся як міг, сподіва­ючись «до­тис­ну­ти» ца­ря та здо­бути жа­дану царсь­ку ко­рону.

Наслідки події

У ре­зуль­таті рей­ду Са­гай­дач­но­го Річ Пос­по­лита зуміла ук­ласти вигідне Де­улінсь­ке пе­ремир’я 1618 р., за яким закріпи­ла за со­бою Смо­лен­щи­ну й Сівер­щи­ну. Ко­заки, щоп­равда, не от­ри­мали збіль­шен­ня реєстру, хо­ча ба­гато хто з них зба­гатив­ся внаслідок пог­ра­буван­ня Мос­ковсь­кої дер­жа­ви.

Істо­рич­на пам’ять

Ця подія – не най­по­пулярніша те­ма за часів Росій­ської імперії і за­мов­чу­вана за ра­дянсь­ких часів. Сь­огодні до­сить відо­ма в Ук­раїні й Росії зав­дя­ки публіцис­там і підруч­ни­кам, до­сить по­пуляр­на се­ред патріотич­но на­лаш­то­ваних ук­раїнців – при­хиль­ників євро­пей­сько­го ви­бору, а прибічни­ками збли­жен­ня з Росією роз­гля­даєть­ся як трагічне про­тис­то­ян­ня братсь­ких на­родів.