Вихід «Кобзаря»

Да­та і місце

13–20 квітня 1840 р., дру­кар­ня Є. Фіше­ра, місто Санкт-Пе­тер­бург.

Дій­ові осо­би

Та­рас Гри­горо­вич Шев­ченко (1814–1861; найвідоміший ук­раїнсь­кий по­ет усіх часів, та­лано­витий про­заїк, дра­матург, ху­дож­ник, мис­ли­тель, ра­зом із І. Кот­ля­ревсь­ким співзас­новник і сим­вол но­вої ук­раїнсь­кої літе­рату­ри, а та­кож мо­дер­ної ук­раїнсь­кої нації в ціло­му); Ва­силь Іва­нович Штер­нберг (1818–1845; друг Т. Шев­ченка по Пе­тер­бурзькій ака­демії мис­тецтв, та­лано­витий пей­за­жист і жан­рист, ад­ре­сант вірша «На не­забудь Штер­нбер­гові»); Євген Пав­ло­вич Гребінка (1812–1848; ще один друг Т. Шев­ченка, кот­рий до­поміг ви­купи­ти май­бутнь­ого ав­то­ра «Коб­за­ря» з кріпац­тва, офіцер, пе­дагог, пись­мен­ник, по­ет-ро­ман­тик, найбіль­ше ус­ла­вив­ся як бай­кар та ав­тор істо­рич­но­го ро­ману «Чай­ковсь­кий», а та­кож слів до ро­ман­су «Очи чер­ные…»).

Пе­реду­мови події

За версією Пет­ра Іва­нови­ча Мар­то­са, спо­чат­ку – доб­ро­го знай­омо­го Т. Шев­ченка, потім (після спра­ви ки­рило-ме­фодіївців) – прискіпли­вого і дріб’яз­ко­вого «кри­тика» по­ето­вого жит­тя і твор­чості, са­ме він, Мар­тос, пер­шим помітив ури­вок чер­нетки «Та­расо­вої ночі» і за­хопив­ся творчістю Т. Шев­ченка, зап­ро­пону­вав­ши зго­дом Шев­ченкові опубліку­вати й­ого вірші, на що ос­танній, вва­жа­ючи свої вірші аж ніяк не пер­шоклас­ни­ми (го­лов­ною своєю спра­вою Шев­ченко вва­жав жи­вопис), зніяковів, про­те та­ки дав зго­ду. За іншою версією, го­лов­ну роль у підго­товці збірки відіграв Є. Гребінка.

Хід події

Гроші на публікацію да­ли Є. Гребінка і П. Мар­тос. Цен­зу­ра лег­ко про­пус­ти­ла по­даний Гребінкою ру­копис. До пер­шо­го «Коб­за­ря» вхо­дило вісім лірич­них та істо­рич­них творів у стилі ро­ман­тизму: по­еми «Ка­тери­на», «Іван Підко­ва», «Та­расо­ва ніч», вірші «Ду­ми мої, ду­ми мої…» (ви­конує роль епігра­фа), «Пе­ребен­дя», «Дум­ка» («На­що мені чорні бро­ви…»), «До Ос­нов’янен­ка», ба­лада «То­поля». Збірка ма­ла приємний виг­ляд: якісний папір, зруч­ний се­редній фор­мат, чіткий шрифт, рівний набір, про­дума­ний роз­поділ тек­сту та й­ого час­тин, у ре­зуль­таті чо­го ма­лень­ка збіроч­ка ста­ла кни­жеч­кою на 115 сторінок. Тек­сти над­ру­кова­но «яриж­кою» – ук­раїнсь­кий текст росій­ськи­ми літе­рами включ­но з «єр» (звідки наз­ва пра­вопи­су) і «ять», аби її бу­ло лег­ше чи­тати росій­сько­мов­ним чи­тачам. Крім вступ­но­го вірша «Ду­ми мої, ду­ми мої…», у кож­но­го тво­ру був свій шмуц­ти­тул. 5 творів ма­ли пос­вя­ти (Є. Гребінці, П. Мар­то­су, В. Штер­нбер­гу, В. Жу­ковсь­ко­му, П. Пет­ровській). «Коб­зар» не був би со­бою без своєї го­лов­ної ілюс­трації – офор­та (гра­вюри на міді) на по­чат­ку книж­ки, ство­реної за ма­люн­ком Штер­нбер­га. На ній бу­ли зоб­ра­жені сліпий коб­зар із хлоп­чи­ком-по­води­рем (й­мовірно, ілюс­трація до вірша «Пе­ребен­дя» чи пев­ний за­галь­ний об­раз лірич­но­го ге­роя, який мо­мен­таль­но став асоціюва­тися з ав­то­ром збірки, кот­рий став нерідко підпи­сува­тися «Коб­зар Дар­мограй»).

Ко­ли з дру­карні при­вез­ли сиг­нальні примірни­ки, Є. Гребінка і Т. Шев­ченко роз­да­ли їх близь­ким дру­зям і прос­то при­яте­лям, котрі в ціло­му схваль­но оціни­ли по­етич­ну спро­бу вже до­волі відо­мого ху­дож­ни­ка. Яв­ним ди­сонан­сом ста­ла лай­ли­ва ре­акція мод­но­го тоді (і за­буто­го сь­огодні) дра­матур­га Нес­то­ра Ку­коль­ни­ка, який гру­бо і при­люд­но зви­нува­тив Т. Шев­ченка в неб­ла­гонадій­ності. Пе­реля­каний Мар­тос побіг до дру­карні й ви­лучив цілу низ­ку фраг­ментів тек­сту «До Ос­нов’янен­ка» і «Та­расо­вої ночі», в яких ав­тор су­мував за втра­ченою Геть­ман­щи­ною. У ре­зуль­таті за кіль­ка днів реш­ту нак­ла­ду дод­ру­кува­ли у виг­ляді та­кої собі 114-сторінко­вої «версії», в рам­ках все то­го ж ви­дан­ня. Обидві ре­дакції сь­огодні є ве­личез­ною бібліог­рафічною рідкістю, кош­ту­ючи ко­лись 1 крб.

Наслідки події

«По­ява Шев­ченко­вого «Коб­за­ря» 1840 р. у Пе­тер­бурзі, – пи­сав зго­дом І. Фран­ко, – му­сить ува­жати­ся епо­халь­ною да­тою в роз­вою ук­раїнсь­ко­го пись­менс­тва, дру­гою після «Енеїди» Кот­ля­ревсь­ко­го. Ся ма­лень­ка кни­жеч­ка відра­зу відкри­ла не­мов но­вий світ по­езії, ви­бух­ла, мов дже­рело чис­тої, хо­лод­ної во­ди, за­ясніла невідо­мою досі в ук­раїнсь­ко­му пись­менстві ясністю, прос­то­тою і по­етич­ною грацією вис­ло­ву». До­пов­не­ний «Коб­зар» став найбільш ви­дава­ною ук­раїнсь­кою книж­кою ра­дянсь­кої до­би (ко­ли бу­ла за­почат­ко­вана ціла дис­ципліна «шев­ченкоз­навс­тво»), настіль­ною книж­кою ук­раїнсь­кої інтелігенції, справжнім сим­во­лом (а іноді навіть – жу­пелом, при­гадай­мо зна­мени­того фу­турис­та М. Се­мен­ка і й­ого про­вока­тив­ний зак­лик до мо­дернізації ук­раїнсь­кої по­езії «Я па­лю свій «Коб­зар»!) но­вої ук­раїнсь­кої літе­рату­ри і куль­ту­ри вза­галі.

Істо­рич­на пам’ять

За жит­тя Т. Шев­ченка «Коб­зар» пе­реви­дали двічі ук­раїнсь­кою (в 1844 та 1860 рр.) і один раз у росій­сько­му пе­рек­ладі (1860 р.), обид­ва ви­дан­ня збіль­шені й до­пов­нені, 4-те ви­дан­ня (1861 р., у жур­налі «Ос­но­ва») по­ет у пов­но­му об­сязі по­бачи­ти не встиг. На сь­огодні кількість ви­дань збірки (ку­ди вхо­дять те­пер май­же всі ос­новні тво­ри Шев­ченка) пе­рей­шла за 150, існу­ють «Коб­зарі» на будь-який смак: цен­зу­ровані росій­ською імперсь­кою і ра­дянсь­кою цен­зу­рою, су­часні не­цен­зу­ровані ви­дан­ня, пе­рек­ла­ди по­над 100 мо­вами світу, де­шеві ви­дан­ня «для на­роду» і розкішні по­дарун­кові, з ілюс­траціями са­мого Т. Шев­ченка, й­ого дру­га Я. де Баль­ме­на, В. Сідля­ра та ін. аж до най­мен­шої в світі ру­копис­ної книж­ки розміром 0,6 мм2, ви­готов­ле­ної ук­раїнсь­ким мініатю­рис­том В. Сяд­ристим. Не ка­жучи вже про кіль­ка му­зеїв Т. Шев­ченка, в Чер­ка­сах з 1989 р. існує му­зей однієї книж­ки – книж­ки з та­кою знай­омою всім ук­раїнцям наз­вою…