Танкова битва під Дубном – Луцьком – Бродами

Да­та і місце

23–30 чер­вня 1941 р., рай­он міст Дуб­но (нині рай­центр Рівненсь­кої об­ласті), Луцьк (об­ласний центр Во­линсь­кої об­ласті), Бро­ди (рай­центр Львівсь­кої об­ласті).

Дій­ові осо­би

Ра­дянсь­ким Півден­но-Західним фрон­том, роз­горну­тим на ос­нові Київсь­ко­го особ­ли­вого вій­сько­вого ок­ру­гу (КО­ВО), ко­ман­ду­вав ге­нерал-пол­ковник Ми­хай­ло Пет­ро­вич Кир­по­нос (1892–1941; брав участь у Гро­мадянській війні під ко­ман­ду­ван­ням М. Щор­са, ко­ман­ду­вав пол­ком, 1935 р. ком­бриг, 1939 р. ком­див, у бе­резні нас­тупно­го ро­ку в ході вій­ни з Фінляндією на чолі 70-ї стрілець­кої дивізії успішно обій­шов по кризі Фінсь­кої за­токи Ви­борзь­кий укріпле­ний рай­он, пос­при­яв­ши взят­тю Ви­бор­га, то­го ж ро­ку ге­нерал-лей­те­нант, ко­ман­ду­вач Ленінградсь­ко­го вій­сько­вого ок­ру­гу, на­весні 1941 р. ге­нерал-пол­ковник, ко­ман­ду­вач КО­ВО); на­чаль­ни­ком шта­бу фрон­ту був гра­мот­ний штабіст ге­нерал-май­ор Мак­сим Олексій­ович Пур­каєв (1894–1953; з 1939 р. нач­шта­бу КО­ВО, во­сени 1941 р. ко­ман­ду­вач 3-ї удар­ної армії, в серпні 1942 – квітні 1943 рр. ко­ман­ду­вач Калінінсь­ко­го фрон­ту, в 1943–1945 рр. ко­ман­ду­вав Да­лекосхідним фрон­том та Да­лекосхідним вій­сько­вим ок­ру­гом). Чи­малу не­гатив­ну роль у пла­нуванні термінів та нап­рямків кон­тру­дару відігра­ли пред­став­ник Став­ки Ге­оргій Кос­тянти­нович Жу­ков та кор­пусний комісар Ми­кола Ми­колай­ович Ва­шугін (1900–1941; з 1920 до 1941 р. прой­шов шлях від коміса­ра пол­ко­вої шко­ли до чле­на вій­сько­вої ра­ди Київсь­ко­го особ­ли­вого вій­сько­вого ок­ру­гу, в червні 1941 р. був чле­ном вій­сько­вої ра­ди Півден­но-Західно­го фрон­ту, після про­валу ра­дянсь­ко­го кон­тру­дару зас­тре­лив­ся).

Мех­корпу­сами, що зав­да­вали кон­тру­дари, ке­рува­ли: 9-м – у май­бутнь­ому один із най­кра­щих ра­дянсь­ких пол­ко­водців Кос­тянтин Кос­тянти­нович (Кса­верій­ович) Ро­кос­совсь­кий (1896–1968), 15-м – ге­нерал-май­ор Ігнатій Іва­нович Кар­пе­зо (1898–1987), 8-м – ге­нерал-лей­те­нант Дмит­ро Іва­нович Ря­бишев (1894–1985), 19-м – ге­нерал-лей­те­нант Ми­кола Во­лоди­миро­вич Фек­ленко (1901–1951), 22-м – ге­нерал-май­ор Се­мен Ми­хай­ло­вич Кон­друсь­ов (1897–1941). По­туж­ним 4-м мех­корпу­сом, що стри­мував ата­ки німець­кої 17-ї армії західніше від Брод, ко­ман­ду­вав один із кра­щих ра­дянсь­ких ко­ман­дирів по­чат­ку вій­ни і в май­бутнь­ому ко­ман­дир РОА ге­нерал-май­ор Андрій Андрій­ович Вла­сов (1901–1946), се­ред ко­ман­дирів тан­ко­вих дивізій слід відзна­чити од­но­го з най­кра­щих у май­бутнь­ому ра­дянсь­ких тан­ко­вих ко­ман­дирів пол­ковни­ка Ми­хай­ла Юхи­мови­ча Ка­туко­ва (1900–1976).

Німець­кою гру­пою армій «Південь» ко­ман­ду­вав досвідче­ний і кон­серва­тив­ний фель­дмар­шал Герд фон Рунд­штедт (1875–1953; 1939 р. ко­ман­ду­вав гру­пою армій «Південь» у війні з Поль­щею, 1940 р. – гру­пою армій «А», кот­ра відігра­ла го­лов­ну роль у роз­громі Франції, в ході опе­рації «Бар­ба­рос­са» з чер­вня до лис­то­пада 1941 р. го­лов­но­коман­ду­вач гру­пи армій «Південь», у лис­то­паді 1944 – бе­резні 1945 р. зав­дав со­юз­ни­кам по­раз­ки під Ар­не­мом, поп­ри по­чат­кові успіхи прог­рав бит­ву в Ар­деннах), ра­дянсь­ким тан­ко­вим ко­ман­ди­рам про­тис­то­яв на чолі 1-ї тан­ко­вої гру­пи ге­нерал-пол­ковник Па­уль Людвіг Евальд фон Клей­ст (1881–1954; успішно діяв про­ти Польщі, 1940 р. ко­ман­ду­вав пер­шою в історії тан­ко­вою армією – тан­ко­вою гру­пою «Клей­ст», 1942 р. брав участь у 2-й битві за Харків, з лис­то­пада 1942 р. ко­ман­ду­вав гру­пою армій «А» на Кав­казі, після 1945 р. зви­нува­чений у вій­сько­вих зло­чинах, по­мер у ра­дянській в’яз­ниці). Кор­пу­сами ко­ман­ду­вали: 3-м мо­тори­зова­ним – ге­нерал від ка­валерії Ебер­хард фон Ма­кен­зен (1889–1969), 48-м тан­ко­вим – один із най­кра­щих німець­ких тан­ко­вих ко­ман­дирів Дру­гої світо­вої вій­ни ге­нерал тан­ко­вих вій­ськ Вер­нер Кемпф (1886–1964).

Пе­реду­мови події

З са­мого по­чат­ку вій­ни хід бой­ових дій на південній ділянці ра­дянсь­ко-німець­ко­го фор­нту мав де­що інший ха­рак­тер, ніж у центрі та на півночі. Це бу­ло зу­мов­ле­но помітною пе­рева­гою сил ра­дянсь­ко­го Півден­но-Західно­го фрон­ту над німця­ми в ар­ти­лерії, ве­ликій у тан­ках і помітній – в авіації. На 22 чер­вня ра­дянсь­ка сто­рона пос­ту­пала­ся людь­ми, про­те фронт у ході бой­ових дій от­ри­мував підкріплен­ня. Удар­ною си­лою Робітни­чо-се­лянсь­кої Чер­во­ної армії (РСЧА) на да­ному фронті бу­ли 8 мех­корпусів КО­ВО. Під Дуб­ном – Луць­ком – Бро­дами, або на Львівсь­ко­му нап­рямку, бу­ли 6 із них, які ма­ли на своєму оз­броєнні 3,7 тис. танків та 760 бро­не­ав­то­мобілів. Мех­корпу­си бу­ли не над­то доб­ре ос­на­щені ав­то­мобіль­ним тран­спор­том – ма­ли до 9,8 тис. ав­то­мобілів. З німець­ко­го бо­ку в битві мог­ли бу­ти задіяні час­ти­ни 5 тан­ко­вих дивізій, що ма­ли в своєму складі 728 танків, 84 штур­мо­вих гар­ма­ти. Знач­но пос­ту­па­ючись чи­сель­но, німці ма­ли пев­ну пе­рева­гу в тан­ках на нап­ря­мах го­лов­но­го уда­ру.

22 чер­вня о 3.30 по­чали­ся бої по всій лінії фрон­ту. Вдень німець­ка 11-та тан­ко­ва дивізія успішно прор­ва­ла ра­дянсь­ку обо­рону на сти­ку 5-ї та 6-ї армій і по­чала про­суван­ня на Дуб­но та Ос­трог, що ство­рило серй­оз­ну заг­ро­зу ото­чен­ня 5-ї ра­дянсь­кої армії. Штаб фрон­ту під тис­ком М. Ва­шугіна та пред­став­ни­ка Став­ки Г. Жу­кова по­бачи­ли єди­ний вихід – по­тужні кон­тру­дари.

Хід події

Удосвіта 24 чер­вня 24-й тан­ко­вий полк 20-ї тан­ко­вої дивізії пол­ковни­ка М. Ка­туко­ва зі скла­ду 9-го мех­корпу­су з хо­ду ата­кував час­ти­ни 13-ї німець­кої тан­ко­вої дивізії, за­хопив­ши близь­ко 300 по­лоне­них.

На Рад­зе­хув ви­сунув­ся 15-й мех­корпус ге­нерал-май­ора І. Кар­пе­зо. У ході зіткнень з німець­кою 11-ю тан­ко­вою дивізією, від дії авіації і че­рез технічні нес­прав­ності час­ти­ну танків мех­корпу­су бу­ло відра­зу втра­чено. 19-й мех­корпус ге­нерал-май­ора Фек­ленка уве­чері 24 чер­вня вий­шов до річки Іква в рай­оні Мли­нова. 43-тя тан­ко­ва дивізія мех­корпу­су рва­лася в рай­он Рівно­го, але заз­на­ла важ­ких авіа­ударів. Ра­дянсь­кий 15-й мех­корпус, вис­на­жений фор­со­вани­ми мар­ша­ми і час­тко­во знек­ровле­ний, не зумів узя­ти Рад­зе­хув і зу­пини­ти німців. Те са­ме сто­суєть­ся і дій 22-го мех­корпу­су ге­нерал-май­ора С. Кон­друсь­ова, що ата­кував во­рога на захід від Луць­ка. 72 \% танків і ав­то­машин мех­корпу­су бу­ло втра­чено ще на марші. Ком­кор за­гинув у бою, кор­пус був фак­тично знек­ровле­ний. За перші три дні вій­ни німці про­суну­лися на де­яких ділян­ках фрон­ту на 100 км уг­либ ра­дянсь­кої обо­рони. 24 чер­вня 19-та тан­ко­ва і 215-та мо­тострілець­ка дивізії 22-го мех­корпу­су пе­рей­шли в нас­туп на північ від шо­се Во­лоди­мир-Во­линсь­кий – Луцьк. Ата­ка ви­яви­лася нев­да­лою, оскіль­ки тан­ки дивізії на­поро­лися на німець­ку про­титан­ко­ву обо­рону. Кор­пус втра­тив по­над 50 \% танків і по­чав розрізне­но відхо­дити в рай­он Ро­жища. Сю­ди ж відій­шла і 1-ша про­титан­ко­ва арт­бри­гада К. Мос­ка­лен­ка, що до то­го успішно обо­роня­ла шо­се.

З бо­ку Луць­ка і Дуб­на зран­ку 25 чер­вня по ліво­му флан­гу тан­ко­вої гру­пи фон Клей­ста зав­да­вали уда­ру ра­дянські 9-й і 19-й мех­корпу­си, що відки­нули час­ти­ни 3-го мо­тори­зова­ного кор­пу­су німців на півден­ний захід від Рівно­го. 43-тя тан­ко­ва дивізія 19-го мех­корпу­су прор­ва­ла обо­ронні по­зиції зас­лонів німець­кої 11-ї тан­ко­вої дивізії і о 6-й го­дині ве­чора увірва­лися на око­лицю Дуб­на. Але че­рез відступ сусідів обид­ва флан­ги 43-ї дивізії ви­яви­лися не­захи­щени­ми і во­на відсту­пила. Німець­ка 11-та тан­ко­ва дивізія, підтри­мана лівим флан­гом 16-ї тан­ко­вої дивізії, в цей час вий­шла до Ос­тро­га, про­сунув­шись у гли­бокий тил ра­дянсь­ких вій­ськ.

З півдня, з рай­ону Брод, на Рад­зе­хув і Бе­рес­течко про­дов­жу­вав свій важ­кий нас­туп 15-й мех­корпус. 37-ма тан­ко­ва дивізія мех­корпу­су 25 чер­вня фор­су­вала річку Ра­дос­тавка і про­суну­лася впе­ред. 10-та тан­ко­ва дивізія зіткну­лася з німець­кою про­титан­ко­вою обо­роною і ви­муше­на бу­ла відій­ти. З’єднан­ня кор­пу­су підда­лися ма­сова­ному наль­оту німець­кої авіації, під час яко­го був тяж­ко по­ране­ний ком­кор І. Кар­пе­зо. Німецькі піхотні час­ти­ни по­чали охоп­лю­вати з флангів по­зиції кор­пу­су.

8-й мех­корпус, здій­снив­ши з по­чат­ку вій­ни марш 500 км і за­лишив­ши на до­розі від по­ломок і ударів авіації до по­лови­ни танків і ар­ти­лерії, уве­чері 25 чер­вня опи­нив­ся в рай­оні Бусь­ка, на півден­ний захід від Бродів. Зран­ку 26 чер­вня мех­корпус увій­шов до Бродів із зав­данням нас­ту­пати на Дуб­но. Уранці 26 чер­вня 12-та тан­ко­ва дивізія ге­нерал-май­ора Т. Мішаніна ата­кува­ла і до 16-ї го­дини за­хопи­ла місто Лешнів. До кінця дня дивізії 8-го мех­корпу­су про­суну­лися в нап­рямі Бе­рес­течка на 8–15 км, потіснив­ши час­ти­ни 57-ї піхот­ної і 16-ї тан­ко­вих дивізій суп­ро­тив­ни­ка, що відій­шли і закріпи­лися за річкою Пляшівка. Усвідо­мив­ши заг­ро­зу пра­вому флан­гу сво­го 48-го мо­тори­зова­ного кор­пу­су, німці пе­реки­нули в цей рай­он 16-ту мо­тори­зова­ну дивізію, 670-й про­титан­ко­вий ба­таль­йон і ба­тарею 88-мілімет­ро­вих гар­мат. До ве­чора суп­ро­тив­ник уже на­магав­ся кон­тра­таку­вати час­ти­ни мех­корпу­су, кот­рий вночі про­ти 27 чер­вня от­ри­мав на­каз вий­ти з бою.

4-й мех­корпус А. Вла­сова ви­корис­то­вував­ся час­ти­нами в жор­сто­ких бо­ях на різних нап­ря­мах про­ти німець­кої армії Штюль­пна­геля. 27 чер­вня ко­ман­ду­вач 5-ї армії М. По­тапов за роз­по­ряд­женням вій­ськра­ди Півден­но-Західно­го фрон­ту прий­няв рішен­ня зран­ку по­чати нас­туп 9-го і 19-го мех­корпусів на лівий фланг німець­ко­го уг­ру­пован­ня між Луць­ком і Рівним у нап­ря­мах, що схо­дять­ся, на Млинів і 36-го стрілець­ко­го кор­пу­су на Дуб­но. Час­ти­ни 15-го мех­корпу­су ма­ли вий­ти до Бе­рес­течка і по­вер­ну­ти на Дуб­но.

Про­те німці зно­ву ви­яви­лися швид­ши­ми – за ніч 26–27 чер­вня во­ни пе­реп­ра­вили че­рез річку Іква піхотні час­ти­ни і зо­сере­дили про­ти 9-го мех­корпу­су 13-ту тан­ко­ву, 25-ту мо­тори­зова­ну, 11-ту піхот­ну і час­ти­ни 14-ї тан­ко­вої дивізії. Ви­явив­ши пе­ред со­бою свіжі час­ти­ни, К. Ро­кос­совсь­кий нас­ту­пу не по­чав. Вод­но­час під Луць­ком по­чали нас­туп німецькі 298-ма і 299-та дивізії за підтрим­ки танків 14-ї дивізії. На цей нап­рям РСЧА до­вело­ся пе­реки­нути 20-ту тан­ко­ву дивізію, що стабілізу­вало ста­нови­ще до по­чат­ку лип­ня. 19-й мех­корпус М. Фек­ленка та­кож не зміг пе­рей­ти в нас­туп, відсту­па­ючи на Рівне, а потім на Го­щу під уда­рами 11-ї і 13-ї дивізій пан­церваф­фе. На відступі і під уда­рами авіації бу­ло втра­чено час­ти­ну танків, ав­то­машин і зна­рядь мех­корпу­су. 36-й стрілець­кий кор­пус був ос­лабле­ний бо­ями і в ата­ку пе­рей­ти та­кож не зміг. З півден­но­го нап­ря­му о 2-й го­дині дня 27 чер­вня змог­ли пе­рей­ти в нас­туп тіль­ки поспішно ор­ганізо­вані зве­дені за­гони 24-го тан­ко­вого пол­ку підпол­ковни­ка П. Вол­ко­ва і 34-ї тан­ко­вої дивізії під ко­ман­ду­ван­ням бри­гад­но­го коміса­ра М. По­пеля, які й до­мог­ли­ся найбіль­шо­го в ході бит­ви успіху.

Удар у нап­рямку Дуб­на став для німців нес­подіван­кою – зім’яв­ши обо­ронні зас­ло­ни, гру­па М. По­пеля до ве­чора увій­шла на око­лицю Дуб­на, за­хопив­ши ти­лові за­паси 11-ї тан­ко­вої дивізії і декіль­ка де­сятків не­уш­кодже­них танків (які зго­дом до­вело­ся за­лиши­ти). За ніч німці пе­реки­нули до місця про­риву час­ти­ни 16-ї мо­тори­зова­ної, 75-ї і 111-ї піхот­них дивізій і зак­ри­ли про­рив, пе­рер­вавши шля­хи пос­та­чан­ня гру­пи По­пеля. Спро­би час­тин 8-го мех­корпу­су прор­ва­ти німець­ку обо­рону не вда­лися, кор­пус сам пе­рей­шов до обо­рони. На ліво­му фланзі, прор­вавши обо­рону 212-ї мо­тори­зова­ної дивізії 15-го мех­корпу­су, близь­ко 40 німець­ких танків вий­шли до шта­бу 12-ї тан­ко­вої дивізії. Ко­ман­дир дивізії ге­нерал-май­ор Т. Мішанін відпра­вив їм на­зустріч ре­зерв – 6 танків КВ і 4 Т-34, яким вда­лося зу­пини­ти про­рив, підбив­ши німецькі тан­ки і не заз­навши при ць­ому втрат – німецькі тан­кові гар­ма­ти їх бро­ню про­бити не змог­ли. 8-й мех­корпус зумів ор­ганізо­вано відій­ти на рубіж Зо­лочев­ских ви­сот, прор­вавши німецькі зас­ло­ни. До ран­ку 5 лип­ня дивізії кор­пу­су закінчи­ли зо­серед­ження в Прос­ку­рові. 29 чер­вня 15-му мех­корпу­су бу­ло на­каза­но зміни­тися час­ти­нами 37-го стрілець­ко­го кор­пу­су і відій­ти на Зо­лочевські ви­соти в рай­оні Білий Камінь – Зо­лочів – Ляць­ке. Загін М. По­пеля за­лишив­ся відріза­ним у гли­боко­му ти­лу суп­ро­тив­ни­ка. Зай­няв­ши кру­гову обо­рону в рай­оні Дуб­на до 2 лип­ня, після чо­го, зни­щив­ши техніку, що за­лиши­лася, загін успішно вий­шов до своїх. Найбіль­ше ра­дянсь­ке тан­ко­ве по­боїще скінчи­лося.

Наслідки події

Ре­зуль­та­том кон­тру­дарів ста­ла зат­римка на тиж­день нас­ту­пу 1-ї тан­ко­вої гру­пи і зрив планів суп­ро­тив­ни­ка швид­ко прор­ва­тися до Києва й ото­чити армії Півден­но-Західно­го фрон­ту на Львівсь­ко­му вис­тупі. Німець­ке ко­ман­ду­ван­ня зуміло відби­ти кон­тру­дар і зав­да­ти по­раз­ки мех­корпу­сам Півден­но-Західно­го фрон­ту, не при­пиня­ючи сво­го нас­ту­пу. Ра­дянсь­ка сто­рона без­по­ворот­но втра­тила до 2,5 тис. танків, гру­па фон Клей­ста заз­на­ла на по­рядок мен­ших, але все од­но чи­малих втрат – у її складі на мо­мент закінчен­ня цих боїв налічу­вало­ся до 320 боєздат­них танків, про­те ви­булі з ла­ду ма­шини швид­ко ре­мон­ту­вали­ся. Існує зве­ден­ня без­по­ворот­них втрат гру­пи фон Клей­ста на 4 ве­рес­ня 1941 р. – 186 ма­шин, біль­ша час­ти­на кот­рих бу­ла втра­чена під Дуб­ном – Луць­ком – Бро­дами. Людські втра­ти обох сторін у цій битві точ­но невідомі. Півден­но-Західний фронт втра­тив в усіх бо­ях у період 22 чер­вня – 5 лип­ня 165,5 тис. осіб уби­тими і по­лоне­ними, до 658 тис. по­ране­ними. Німець­ка гру­па армій «Південь» (без ру­мунів та угорців, що діяли ра­зом із нею) за той же період втра­тила 5,5 тис. уби­тими і про­пали­ми безвісти, 17,2 тис. по­ране­ними.

Істо­рич­на пам’ять

За ра­дянсь­ких часів од­на з найбіль­ших тан­ко­вих битв в історії бу­ла геть за­бута (вста­нов­ле­ний, нап­риклад, на виїзді з Дуб­на танк-пам’ят­ник ІС-2 ніяк не сто­суєть­ся бит­ви). У 1990-х рр. інте­рес до події пож­ва­вив­ся як в Ук­раїні, так і в Росії, перш за все зав­дя­ки на­уков­цям, істо­рикам-ама­торам, гру­пам по­шуку, краєзнав­цям та ін. Сь­огодні в Ук­раїні – доб­ре відо­ма лю­бите­лям вітчиз­ня­ної історії бит­ва, при­сут­ня в усіх підруч­ни­ках і за­галь­них пра­цях, що сто­су­ють­ся Дру­гої світо­вої вій­ни. Про­те яки­хось помітних за­ходів що­до вша­нуван­ня пам’яті по­лег­лих у битві не про­водить­ся.