Битва на річці Сальниця

Да­та і місце

Похід русь­ких князів на по­ловців відбув­ся про­тягом лю­того – бе­рез­ня 1111 р., бит­ви – 24 та 27 бе­рез­ня, пер­ша – в рай­оні по­току Дегія (не­подалік по­ловець­ких міст Ша­рукань та Суг­ров), дру­га, вирішаль­на – на річці Саль­ни­ця. Місцез­на­ход­ження зга­даних міст та річок вкрай спірне, мож­ли­во, рай­он су­час­них міст Зміїв та Ізюм і низ­ки не­вели­ких річок – пра­вих при­ток Сіверсь­ко­го Дінця.

Дій­ові осо­би

Русь­ким вій­ськом ке­рува­ли як мінімум 9 князів, го­лов­ни­ми з яких бу­ли ве­ликий київсь­кий князь Свя­тополк Ізяс­ла­вич (1050–1113) і й­ого дво­юрідний брат пе­ре­яс­лавсь­кий князь Во­лоди­мир Мо­номах (1053–1125; у 1113–1125 рр. ве­ликий київсь­кий князь, об’єдну­вач і один із кра­щих пол­ко­водців Давньої Русі), а та­кож кіль­ка їхніх синів та ро­дичів. Най­кра­щим пол­ко­вод­цем русь­ко­го вій­ська бу­ли Мо­номах, про­те й реш­та ма­ла вій­сько­вий досвід, здо­бутий у час­тих усо­бицях та по­ходах про­ти по­ловців.

За однією з версій, по­ловець­ке вій­сько міг очо­люва­ти вже ду­же літній та ав­то­ритет­ний лідер кип­чаків, пра­витель до­нець­ко­го со­юзу орд – хан Ша­рукан (?–?), зас­новник кип­чаць­кої ди­настії Ша­руканідів (до неї на­лежа­ли й­ого на­щад­ки Ат­рак, Сир­чан, Кон­чак). Досвідче­ний пол­ко­водець, Ша­рукан знав і смак пе­ремог над ру­сича­ми (1068 р. роз­бив Ярос­ла­вичів на Альті), і гірко­ту по­разок від них же (ледь уря­тував­ся 1107 р., після роз­гро­му в битві на річці Су­ла).

Пе­реду­мови події

Нап­рикінці XI – на по­чат­ку XII ст. бо­роть­ба Русі з по­лов­ця­ми пе­рей­шла в но­ву стадію. Руські князі на чолі з київсь­ким кня­зем Свя­топол­ком і пе­ре­яс­лавсь­ким кня­зем Во­лоди­миром Мо­нома­хом здій­сни­ли серію успішних по­ходів у степ, вод­но­час відбив­ши кіль­ка по­ловець­ких на­падів на Русь. Дніпровські та до­нецькі по­ловці заз­на­ли серй­оз­них втрат, за­гину­ли де­сят­ки їхніх «князів» та кіль­ка ханів (Осень, Таз, Ту­гор­кан, Бел­дюзь, був узя­тий у по­лон Сугр). Успіхам Русі спри­яло тим­ча­сове при­пинен­ня усо­биць се­ред князів і но­ва так­ти­ка да­леких сте­пових по­ходів, роз­робле­на Мо­нома­хом. На ран­ню вес­ну 1111 р. руські князі зап­ла­нува­ли но­вий ве­ликий похід у степ про­ти ве­лико­го племінно­го об’єднан­ня, очо­люва­ного ха­ном Ша­рука­ном. Зва­жа­ючи на участь у по­ході лідерів ос­новних князівств Півден­но-Західної Русі (Київсь­ко­го, Пе­ре­яс­лавсь­ко­го, Чернігівсь­ко­го) та низ­ки менш впли­вових князів, вій­сько Русі мог­ло налічу­вати кіль­ка ти­сяч кінних дру­жин­ників та де­що біль­шу кількість воїв. Унікаль­ним мож­на вва­жати ши­роке зас­то­суван­ня Свя­топол­ком та Мо­нома­хом «іде­ологічної зброї» – похід суп­ро­вод­жу­вала знач­на кількість свя­щеників, котрі на­диха­ли воїнів цер­ковни­ми співа­ми та здій­сню­вали бо­гос­лужіння. Че­рез це похід 1111 р. де­які істо­рики навіть на­зива­ють «русь­ким хрес­то­вим по­ходом» про­ти язич­ників-по­ловців.

Кінне по­ловець­ке вій­сько за умо­ви за­галь­ної мобілізації боєздат­них чо­ловіків ор­ди мог­ло налічу­вати 20–30 тис. воїнів, але не всі во­ни бра­ли участь у бою з ру­сича­ми 24 та 27 бе­рез­ня. Враз­ли­вими місця­ми сте­повиків бу­ли не­обхідність ви­вес­ти з-під уда­ру повільні «вежі» – зап­ря­жені во­лами во­зи з до­машнім скар­бом, а та­кож по­ганий фізич­ний стан сте­пових ко­ней на­весні.

Хід події

Похід роз­по­чав­ся в Пе­ре­яс­лаві 26 лю­того. До річки Хо­рол піхо­та їха­ла сань­ми, далі – вер­хи. Русь­ке вій­сько пе­рей­шло річку Псел, Гол­тву, верхів’я Ворс­кли й швид­ким мар­шем поп­ря­мува­ло до Сіверсь­ко­го Дінця, де не­подалік від місто Ша­рукань воїни одяг­ну­ли об­ла­дун­ки. Ша­рукань здав­ся ру­сичам без бою, місто Суг­ров бу­ло спа­лено. 24 бе­рез­ня відбу­лася пер­ша серй­оз­на су­тич­ка з по­лов­ця­ми на по­тоці Дегія (місцез­на­ход­ження невідо­ме), де бу­ло відби­то по­ловець­ку ата­ку на русь­кий аван­гард. Нас­тупні два дні ру­сичі ру­хали­ся далі, а 27 бе­рез­ня, у Страс­ний по­неділок, відбув­ся ма­сова­ний на­пад по­ловців Ша­рука­ня на русь­ке вій­сько на бе­резі річки Саль­ни­ця. За Й­о­акимівсь­ким літо­писом, Мо­номах, що сто­яв на пра­вому фланзі русь­кої раті, та лівоф­лангові дру­жини Да­вида Свя­тос­ла­вича Чернігівсь­ко­го відігра­ли вирішаль­ну роль у пе­ремозі ру­сичів (князі осо­бис­то пішли в бій, що вка­зує на впер­тий ха­рак­тер про­тис­то­ян­ня), тоді як центр – піхо­та й дру­жин­ни­ки Свя­топол­ка Ізяс­ла­вича – після дов­го­го нап­ру­жено­го бою навіть по­чав хи­тати­ся. Згад­ки літо­пису про дов­гий ру­копаш­ний бій мо­жуть оз­на­чати од­не: у бій після зви­чай­но­го обстрілу во­рога з луків пішли не над­то чис­ленні важ­ко­оз­броєні по­ловецькі воїни, які, про­те, не змог­ли про­лама­ти княжі пол­ки й бу­ли роз­биті кон­тра­такою русь­кої кінно­ти. Ре­зуль­тат був сум­ним для сте­повиків: во­ни заз­на­ли серй­оз­ної по­раз­ки – ру­сичі гна­ли їх на да­леку відстань, взяв­ши чи­малі тро­феї (вежі з жінка­ми та діть­ми, ху­добу, май­но) і за­хопив­ши рабів.

Наслідки події

По­ловці бу­ли роз­биті, хо­ча чи­мало їх вря­тува­лося вте­чею – се­ред ос­танніх був і Ша­рукан. За Й­о­акимівсь­ким літо­писом, ру­сича­ми бу­ло вби­то чи по­лоне­но до 10 тис. сте­пових воїнів (мож­ли­во, циф­ра де­що за­вище­на). Се­ред по­лоне­них, яких Мо­номах на­казав од­ра­зу ж стра­тити, бу­ли й пред­став­ни­ки по­ловець­кої еліти. Втра­ти русь­ко­го вій­ська невідомі, але, су­дячи з упер­то­го ха­рак­те­ру бою й ре­акції Мо­нома­ха на по­лоне­них, во­ни мог­ли бу­ти чи­мали­ми. Бу­ло роз­би­то знач­не вій­сько по­туж­но­го по­ловець­ко­го об’єднан­ня, хо­ча це ще не був кінець про­тис­то­ян­ня в сте­пу. Але бит­ва на Саль­ниці ра­зом із по­хода­ми 1103 р. та 1107 р. ста­ла пев­ним по­ворот­ним пун­ктом у ць­ому про­тис­то­янні, що зреш­тою ос­та­точ­но схи­лило шаль­ки те­резів у ць­ому про­тис­то­янні на ко­ристь Русі.

Істо­рич­на пам’ять

Бит­ва ма­ла чи­малий ре­зонанс у Європі, су­дячи зі слів русь­ких літо­писів. Це мог­ло бу­ти спри­чине­но успішним «піаром» з бо­ку русь­кої сто­рони, особ­ли­во зав­дя­ки за­лучен­ню до по­ходу духівниц­тва. Літо­писи навіть на­водять бит­ву на Саль­ниці як прик­лад бо­жес­твен­ної до­помо­ги ян­голів русь­ко­му вій­ську. Сь­огодні бит­ва відо­ма ши­роким ко­лам лю­бителів історії зав­дя­ки стат­тям у пресі до її 900-річчя. Подію відсвят­ку­вали од­ра­зу в кіль­кох місцях (Ізюм, Рос­товсь­ка об­ласть) гро­мадські ор­ганізації, вста­нов­ле­но пам’ятні зна­ки, ор­ганізо­вано хресні хо­ди, істо­ричні ре­конс­трукції.