Побудова собору Святої Софії в Києві

Да­та і місце

За тра­дицій­ною літо­пис­ною версією – 1037 р., за нов­го­родсь­ким літо­писом – 1017 р., за новітнь­ою спро­бою де­яких київсь­ких істо­риків зміни­ти да­туван­ня на ос­нові на­писів (графіті) на стінах со­бору – будівниц­тво по­чало­ся в лис­то­паді 1011 р., бу­ло за­вер­ше­не 1018 р.; місто Київ.

Дій­ові осо­би

Ярос­лав Во­лоди­миро­вич Муд­рий; мож­ли­ва, але не до­веде­на участь й­ого бать­ка Во­лоди­мира Свя­тос­ла­вича.

Пе­реду­мови події

Го­лов­ним політич­ним і куль­тур­ним зраз­ком для пра­вос­лавно­го світу бу­ла Візантія та її сто­лиця-ме­гаполіс Кон­стан­ти­нополь, роз­бу­дова­ний у VI ст. імпе­рато­ром Юс­тиніаном Ве­ликим. Со­бор Свя­тої Софії (Пре­муд­рості Бо­жої) був сак­раль­ним цен­тром імперії, у­особ­ленням бо­жес­твен­ної й зем­ної вла­ди і кра­си, він став взірцем для подібних будівель по­за Візантією (май­же ти­сячу років був найбіль­шим хрис­ти­янсь­ким хра­мом світу). На Русі в другій чверті XI ст. успіхи хрис­ти­янізації бу­ли підкріплені кам­панією по­будо­ви трь­ох ве­лич­них Софій­ських храмів – у Києві, Нов­го­роді та По­лоць­ку. Ініціато­рами вис­ту­пили Ярос­лав Муд­рий у Києві, й­ого син Во­лоди­мир у Нов­го­роді (будівниц­тво ве­лося за підтрим­ки і в при­сут­ності Ярос­ла­ва та й­ого дру­жини Інгігер­ди) й ону­чатий племінник київсь­ко­го кня­зя Всес­лав Бря­чис­ла­вич, зацікав­ле­ний у зрос­танні прес­ти­жу по­лоць­кої гілки Рю­рико­вичів, – у По­лоць­ку. Па­ралель­но Київ от­ри­мав ще один сим­вол імперсь­кої ве­личі – Зо­лоті во­рота з над­брам­ною цер­квою і, мож­ли­во, брон­зо­вими скуль­пту­рами, ви­везе­ними Во­лоди­миром з Хер­со­неса (ана­лог Зо­лотих воріт у Кон­стан­ти­нополі).

За умов існу­ван­ня в Києві чи­малої Де­сятин­ної цер­кви, зас­но­ваної Во­лоди­миром, по­будо­ва но­вого со­бору бу­ла вик­ли­кана аж ніяк не пе­репов­неністю вже існу­ючих храмів віру­ючи­ми: за умо­ви двовір’я то­гочасні цер­ковні ав­то­ри скар­жи­лися на те, що цер­кви сто­ять напівпо­рожні че­рез те, що навіть меш­канці міст, де хрис­ти­янізація відбу­вала­ся швид­ше, ніж у се­лах, не квап­лять­ся відвіду­вати їх. Мож­ли­во, за Во­лоди­мира Свя­тос­ла­вича бу­ли зак­ла­дені якісь перші будівлі нав­ко­ло май­бутнь­ого со­бору, про­те зго­дом під час кня­жої усо­биці 1015–1018 рр. будівниц­тво нав­ряд чи ве­лося. Неп­ростий по­чаток кня­зюван­ня Ярос­ла­ва Муд­ро­го, бо­роть­ба за вла­ду з бра­тами Свя­топол­ком, Мстис­ла­вом, племінни­ком Бря­чис­ла­вом По­лоць­ким, вій­ни з Поль­щею, пе­ченіга­ми ви­мага­ли від кня­зя рішу­чих дій не ли­ше на полі бою, але й в іде­ологічній ца­рині. За та­ких умов будівниц­тво Софії виг­ля­дає перш за все та­лано­витим політич­ним кро­ком.

Хід події

Київсь­ка Свя­та Софія яв­ляє со­бою кла­сич­ний п’яти­неф­ний хрес­то­воку­поль­ний храм, по­будо­ваний невідо­мими візантій­ськи­ми архітек­то­рами, оз­добле­ний візантій­ськи­ми і, мож­ли­во, ок­ре­мими русь­ки­ми май­стра­ми за до­помо­гою мо­заїки (збе­рег­ло­ся 260 м2), фре­сок (збе­рег­ло­ся 3 тис. м2), різь­блен­ня. Храм із граніту, квар­ци­ту і давньої цег­ли (плінфи) первісно був увінча­ний 13 вер­ха­ми з баш­ня­ми, вкри­тими свин­цем. Со­бор був по­будо­ваний од­но­час­но з га­лере­ями, що й­ого ото­чу­ють, і ли­ше хрес­тиль­ня, вбу­дова­на в західну га­лерею, ство­рена в се­редині XII ст. Со­бор заз­на­вав силь­них руй­ну­вань під час втор­гнен­ня до Києва кня­зя Андрія Бо­голюбсь­ко­го 1169 р., мон­голів 1240 р., та­тар 1416 та 1482 р., не­од­но­разо­во відбу­дову­вав­ся і ре­мон­ту­вав­ся (зок­ре­ма, П. Мо­гилою та І. Ма­зепою), то­му су­час­ний зовнішній виг­ляд хра­му – ба­роко­вий, кінця XVII ст.

Наслідки події

Со­бор як го­лов­ний храм дер­жа­ви відігра­вав роль ду­хов­но­го, політич­но­го та куль­тур­но­го цен­тру Київсь­кої мит­ро­полії навіть після то­го, як Київсь­ка Русь за­лиши­лася в да­леко­му ми­нуло­му. Під склепінням Софії відбу­вали­ся уро­чисті по­сад­ження на ве­ликок­ня­жий прес­тол, цер­ковні со­бори, прий­оми послів, зат­вер­джен­ня політич­них угод, при со­борі ве­лося літо­писан­ня, бу­ло ство­рено пер­шу відо­му на Русі кни­гозбірню («бібліоте­ка Ярос­ла­ва Муд­ро­го») та шко­лу. Со­бор містить де­сят­ки по­ховань князів, мит­ро­политів, унікальні мо­заїки та фрес­ки включ­но з пор­трет­ни­ми зоб­ра­жен­ня­ми, по­над 300 на­писів-графіті включ­но з ав­тогра­фами князів то­що.

Істо­рич­на пам’ять

1934 р. бу­ло ство­рено Софій­ський істо­рико-куль­тур­ний за­повідник (нині Національ­ний за­повідник «Софія Київсь­ка»), Софія ста­ла пер­шим об’єктом на те­риторії Ук­раїни, вклю­ченим до спис­ку Світо­вої спад­щи­ни ЮНЕС­КО, хо­ча свят­ку­ван­ня її ти­сячоліття 2011 р. ма­ло дис­кусій­ний ха­рак­тер. Три­ва­ють та­кож су­переч­ки що­до то­го, чи за­лиша­тися давній ок­расі Києва му­зеєм, і як­що ні, то якій кон­фесії має на­лежа­ти со­бор. По­будові со­бору прис­вя­чена ук­раїнсь­ка ювілей­на мо­нета, він (ра­зом із пор­тре­том Ярос­ла­ва Муд­ро­го) зоб­ра­жений на ук­раїнській ку­пюрі номіна­лом 2 гривні.