Написання «Повісті минулих літ»

Да­та і місце

За най­по­ширенішою версією О. Шах­ма­това, пер­ша ре­дакція (версія) тво­ру бу­ла за­вер­ше­на в 1110–1113 рр. у Києво-Пе­черсь­ко­му мо­нас­тирі (ре­дакція до нас не дій­шла). 1116 р. ігу­мен Ви­дубиць­ко­го мо­нас­ти­ря Силь­вестр ство­рив дру­гу ре­дакцію літо­пису (дій­шла до нас у складі Лав­рентіївсь­ко­го літо­пису, на­писа­ного 1377 р.). Тре­тя ре­дакція «Повісті» да­туєть­ся 1117–1118 рр., її ство­рив який­сь невідо­мий книж­ник з ото­чен­ня кня­зя Мстис­ла­ва-Фе­дора-Га­раль­да, си­на Во­лоди­мира Мо­нома­ха (дій­шла до нас у складі Іпатіївсь­ко­го літо­пису по­чат­ку XV ст.).

Дій­ові осо­би

Нес­тор (бл. 1056 – після 1114; чер­нець Києво-Пе­черсь­ко­го мо­нас­ти­ря, пись­мен­ник та агіог­раф, ав­тор житій свя­тих Фе­одосія Пе­черсь­ко­го, Бо­риса і Гліба, ка­нонізо­ваний, мощі зберіга­ють­ся в Ближніх пе­черах Києво-Пе­черсь­кої лав­ри); Силь­вестр (?–1123; відо­мий давнь­орусь­кий інте­лек­ту­ал і цер­ковний діяч, близь­кий до Во­лоди­мира Мо­нома­ха, ігу­мен Ви­дубиць­ко­го мо­нас­ти­ря, з 1118 р. єпис­коп пе­ре­яс­лавсь­кий).

Пе­реду­мови події

Ко­ли са­ме на Русі по­чало­ся літо­писан­ня – невідо­мо. Імовірно, це мог­ло ста­тися вже за часів кня­зя Ас­коль­да (версія М. Брай­чевсь­ко­го), кня­гині Оль­ги чи Во­лоди­мира. Урив­ки цих давніх літо­писів мог­ли потім ста­ти час­ти­ною «Повісті ми­нулих літ». До­тепер се­ред на­уковців по­пуляр­на гіпо­теза ака­деміка О. Шах­ма­това, згідно з якою бл. 1037 (не пізніше від 1044 р.) бу­ло скла­дено най­давніше Київсь­ке літо­пис­не зве­ден­ня, що місти­ло дані про по­чаток історії Русі та її хре­щен­ня. Близь­ко 1073 р. у Києво-Пе­черсь­ко­му мо­нас­тирі бу­ло за­вер­ше­но Пер­ше Києво-Пе­черсь­ке зве­ден­ня, яке бу­ло ук­ла­дено на ос­нові давніх київсь­ких і нов­го­родсь­ких літо­писів (ав­то­ром зве­ден­ня Шах­ма­тов вва­жав чен­ця Ніко­на). У 1093–1095 рр. на ос­нові ць­ого Пер­шо­го Києво-Пе­черсь­ко­го зве­ден­ня бу­ло ук­ла­дено ще од­не, яке у свою чер­гу ста­ло ос­но­вою для тво­ру Нес­то­ра.

Хід події

Про влас­не на­писан­ня Нес­то­ром літо­пису невідо­мо май­же нічо­го, крім то­го, що нев­довзі після смерті літо­пис­ця про нь­ого час­то зга­дува­ли са­ме як про ав­то­ра «Повісті» (зберігся, нап­риклад, лист чен­ця Полікар­па до ігу­мена Акіндіна, де й­деть­ся про літо­пис і й­ого ав­то­ра). Літо­пис охоп­лює ча­си від ство­рен­ня світу і по­топу аж до 1110 р., з ак­центом на історію Русі, яка ви­яв­ляєть­ся впи­саною в тра­дицій­ну се­реднь­овічну біблій­ну схе­му світо­вої історії. Дже­рела­ми літо­пису ста­ли візантій­ські хроніки, більш давні літо­писи, на­родні пе­река­зи й ле­ген­ди, а та­кож усні свідчен­ня оче­видців не­давніх тоді подій (зок­ре­ма, ко­лишнь­ого воєво­ди Яна Ви­шати­ча, який, став­ши чен­цем нап­рикінці жит­тя, за влас­ни­ми сло­вами Нес­то­ра, роз­повів чи­мало ціка­вого про по­ходи на по­ловців, хрис­ти­янізацію Русі то­що). Й­мовірно, ство­рен­ня «Повісті» – тво­ру, спов­не­ного провіденціалістсь­ких мо­тивів, – роз­гля­дало­ся ав­то­ром як «вип­равдан­ня» се­бе і своїх співвітчиз­ників пе­ред Бо­гом на май­бутнь­ому Страш­но­му Суді й ма­ло не стіль­ки «на­уко­ве», скіль­ки релігій­не зна­чен­ня.

Наслідки події

«Повість ми­нулих літ» ста­ла по­чат­ком літо­писан­ня у східних слов’ян, поп­ри свої не­точ­ності та сумнівні місця, до­тепер зберігши зна­чен­ня безцінно­го і навіть унікаль­но­го дже­рела з історії на­ших да­леких предків. Во­на ста­ла зраз­ком для насліду­ван­ня інши­ми літо­пис­ця­ми («жит­тя» ць­ого жан­ру ви­яви­лося нап­ро­чуд дов­гим – літо­писи пи­сали­ся в Ук­раїні аж до XVIII ст.)

Істо­рич­на пам’ять

Житіє Нес­то­ра увій­шло до скла­ду по­пуляр­но­го збірни­ка житій свя­тих «Па­терик Пе­черсь­кий» (ви­дан­ня 1661), зго­дом до збірни­ка «Четьї-Мінеї» Д. Туп­та­ла (1705), але особ­ли­вої по­пуляр­ності ав­тор (упо­ряд­ник?) літо­пису на­був у другій по­ловині XVIII ст. зав­дя­ки по­леміці нор­маністів й ан­ти­нор­маністів що­до об­ста­вин зас­ну­ван­ня Київсь­кої Русі. Про­тягом нас­тупних століть ця по­пулярність тіль­ки зрос­та­ла: літо­пис­ця за ро­ботою зоб­ра­жува­ли М. Ан­то­коль­ський та В. Вас­не­цов, у СРСР та су­часній Ук­раїні на честь ство­рен­ня «Повісті» бу­ло ви­пуще­но серії ма­рок, ювілейні мо­нети, вста­нов­ле­но пам’ят­ник Нес­то­рові поб­ли­зу стін Києво-Пе­черсь­кої лав­ри, й­ого ім’ям наз­ва­но ор­ден Ук­раїнсь­кої пра­вос­лавної цер­кви Мос­ковсь­ко­го патріар­ха­ту, день й­ого пам’яті – 9 лис­то­пада – в Ук­раїні ого­лоше­но Днем ук­раїнсь­кої пи­сем­ності та мо­ви. «Повість ми­нулих літ» пе­рек­ла­дено су­час­ною росій­ською, ук­раїнсь­кою, ба­гать­ма євро­пей­ськи­ми мо­вами.