Битва на Калці

Да­та і місце

Да­та і місце події спірні. Най­по­ширеніша сь­огодні версія – 31 трав­ня 1223 р., ще три дні три­вала об­ло­га мон­го­лами та­бору київсь­ко­го кня­зя. Місце – при­токи річки Кальміус (мож­ли­во, річки Каль­чик, Ка­лець то­що) або, за іншою версією, бе­реги річки Ка­ратиш (Во­лодарсь­кий рай­он До­нець­кої об­ласті).

Дій­ові осо­би

Мон­го­ли: ной­он (воєна­чаль­ник, князь) Дже­бе (прізвись­ко, монг. «Стріла», влас­не ім’я – Джир­го­адай, 1181–1224 або 1225; та­лано­витий мон­голь­ський пол­ко­водець, пе­ремо­жець чжур­чженів, ка­раки­таїв та хо­резмійців); ба­гатур (монг. по­чес­ний ти­тул) Су­будай (1176–1248; один із най­та­лано­витіших мон­голь­ських пол­ко­водців усіх часів, виг­рав 65 битв).

Русь і по­ловці: ве­ликий князь київсь­кий Мстис­лав Ро­мано­вич Ста­рий (?–1223; пра­вив у Києві з 1214 р., по­ходив зі смо­ленсь­кої гілки Мо­нома­ховичів, дво­юрідний брат і со­юз­ник Мстис­ла­ва Удат­но­го); князь чернігівсь­кий Мстис­лав Свя­тос­ла­вич (?–1223; пра­вив у Чернігові з 1216 р., з Оль­го­вичів); Мстис­лав Мстис­ла­вович Удат­ний (?–1228; з Мо­нома­ховичів, у 1210–1225 рр. нов­го­родсь­кий князь, у 1221–1227 рр. князь га­лиць­кий, енергій­ний і за­галом успішний пол­ко­водець, 1221 р. роз­гро­мив угорців, міцно посівши кня­жий стіл у Га­личі й віддав­ши донь­ку за Да­нила Га­лиць­ко­го). Влас­ни­ми дру­жина­ми ко­ман­ду­вали та­кож: Да­нило Ро­мано­вич (1201–1264; у май­бутнь­ому князь га­лиць­кий, тоді ж князь во­линсь­кий, мо­лодий і хо­роб­рий воєна­чаль­ник, ве­лике май­бутнє кот­ро­го як політи­ка і пол­ко­вод­ця ще бу­ло по­пере­ду); Ми­хай­ло Все­воло­дович (князь пе­ре­яс­лавсь­кий у 1206–1224 рр., нов­го­родсь­кий у 1224, 1229 рр., чернігівсь­кий у 1224–1226, 1243–1246 рр., га­лиць­кий у 1235–1236 рр., ве­ликий князь київсь­кий у 1238–1239, 1241–1246 рр., стра­чений за на­казом Ба­ту в Са­раї, про­голо­шений Росій­ською пра­вос­лавною цер­квою свя­тим); та­кож по­над де­сяток князів, досвідчені воєво­ди Ярун, Се­мен Олуй­ович, Ва­силь­ко Гав­ри­лович, Юрій До­мажи­рич та Дер­жикрай Во­лодис­ла­вич. По­лов­ця­ми ке­рува­ли ха­ни Ко­тян Су­тоєвич (?–1240; тесть Мстис­ла­ва Удат­но­го, 1240 р., тіка­ючи від мон­голів, пе­ресе­лив­ся з 40 тис. по­ловців до Угор­щи­ни, де був нев­довзі уби­тий угорсь­ки­ми фе­ода­лами) та Бас­тий (?–?).

Пе­реду­мови події

1220 р. у ході за­во­юван­ня Чингісха­ном Хо­рез­му роз­по­чав­ся похід Дже­бе та Су­будая – да­лекий стра­тегічний рейд з ме­тою гли­бокої розвідки. 1222 р. мон­голь­ські пол­ко­водці роз­гро­мили гру­зинські вій­ська, аланів та по­ловців, зму­сив­ши ос­танніх роз­по­чати пе­рего­вори про со­юз із Рус­сю. Ко­тян поп­ро­сив до­помо­ги у сво­го зя­тя Мстис­ла­ва Удат­но­го, і той ра­зом із ве­ликим київсь­ким кня­зем Мстис­ла­вом ініціював ве­лику кня­жу ко­аліцію. У квітні 1223 р. русь­ко-по­ловець­ке вій­сько зібра­лося біля Хор­тиці на пра­вому бе­резі Дніпра. Тут у ході пе­рего­ворів руські князі вби­ли мон­голь­ських послів, зро­бив­ши вій­ну не­мину­чою. У 20-х чис­лах трав­ня пе­редові за­гони Мстис­ла­ва Удат­но­го пе­рей­шли Дніпро і зни­щили не­вели­кий мон­голь­ський аван­гард ти­сяч­ни­ка Ге­мябе­га, кот­ро­го стра­тили по­ловці, со­юзні Русі, а 23 трав­ня Мстис­лав Удат­ний пе­реко­нав реш­ту князів по­чати рішу­чий нас­туп уг­либ ліво­береж­них степів, який три­вав ще 8 днів.

Си­ли сторін об­числи­ти неп­росто: фра­зу дже­рел про два ту­мени кінно­ти (підрозділи по 10 тис. воїнів ко­жен) у складі мон­голь­сько­го вій­ська бе­руть заз­ви­чай за ос­но­ву під час підра­хун­ку чи­сель­ності мон­голів (які, звісно, заз­на­вали втрат у ході кіль­карічно­го рей­ду, про­те по­пов­ню­вали свої ла­ви за ра­хунок підко­рених ко­чових пле­мен та донсь­ких брод­ників). Циф­ри що­до чи­сель­ності русь­ко-по­ловець­ко­го вій­ська вза­галі ко­лива­ють­ся від фан­тастич­них 80 до більш імовірних 30 ти­сяч.

Хід події

31 трав­ня 1223 р. русь­ко-по­ловець­ка армія вий­шла на річку Кал­ка, де відбув­ся за­пек­лий аван­гар­дний бій. Пе­редові пол­ки Мстис­ла­ва Удат­но­го пе­реп­ра­вили­ся че­рез річку і по­чали нас­туп, при­чому в аван­гарді й­шли во­линці Да­нила та Мстис­ла­ва Німо­го, а та­кож по­ловці воєво­ди Яру­на. Га­лиць­кий князь не уз­го­див своїх дій із чернігівсь­ки­ми й київсь­ки­ми кня­зями. По­ловці, котрі, й­мовірно, вис­ту­пали в ролі прик­риття ос­новних сил со­юз­ників, не всто­яли і по­чали тіка­ти, і га­лиць­ко-во­линсь­кий кор­пус, що ви­кону­вав роль аван­гарду со­юз­но­го вій­ська, по­чав са­мотуж­ки відби­вати ата­ки мон­голів – мо­лодий Да­нило хо­роб­ро бив­ся в пер­ших ла­вах, дістав­ши по­ранен­ня в гру­ди (ро­дича вря­тував луць­кий князь Мстис­лав Німий). На до­помо­гу й­ому прий­шли чернігівці та сіве­ряни, се­ред яких особ­ли­во відзна­чив­ся курсь­кий князь Олег Свя­тос­ла­вич. Про­те Дже­бе та Су­будаю вда­лося пе­рела­мати хід за­пек­лої бит­ви на свою ко­ристь, зреш­тою зму­сив­ши га­лиць­ко-во­линсь­кий та черніго­во-сіверсь­кий кор­пу­си тіка­ти. Київсь­кий князь Мстис­лав Ро­мано­вич зі своїми ту­рово-пінсь­ки­ми ва­сала­ми прос­то не встиг всту­пити в бій, швид­ко укріпив­ши табір «у кам’янис­то­му місці» на бе­резі Кал­ки. Мон­го­ли за­лиши­ли час­ти­ну вій­ська сте­рег­ти Мстис­ла­ва, роз­по­чав­ши кіль­ка­ден­не пе­ресліду­ван­ня відсту­па­ючих русь­ких полків, наслідком чо­го став їхній роз­гром (вря­тува­лася час­ти­на черніго­во-сіверців і помітна кількість во­линців і га­личан, при­чому Мстис­лав Удат­ний, мож­ли­во, ус­клад­нив своїм со­юз­ни­кам і без то­го неп­росте зав­дання що­до по­рятун­ку, зни­щив­ши за со­бою чов­ни на Дніпрі). До­ля ки­ян і ту­рово-пінців ви­яви­лася най­трагічнішою. Після три­ден­ної об­ло­ги їхнь­ого та­бору во­ни ста­ли жер­твою об­ма­ну з бо­ку мон­голів та ва­таж­ка брод­ників Плос­кині, кот­рий цілу­вав хрест, аби за­пев­ни­ти ру­сичів у то­му, що мон­го­ли на­дадуть їм мож­ливість ви­ходу з та­бору. Ре­зуль­та­том ста­ла різа­нина воїнів і бо­яр і стра­та князів…

Наслідки події

Втра­ти русь­ко­го вій­ська бу­ли ве­личезні – двоє з трь­ох фак­тичних го­лов­но­коман­ду­вачів (Мстис­лав Київсь­кий ра­зом із дво­ма ту­рово-пінсь­ки­ми кня­зями був стра­чений мон­го­лами, Мстис­лав Чернігівсь­кий з си­ном Ва­силем і ще 4 кня­зями за­гину­ли під час втечі), всь­ого по­ляг­ло 11–12 князів, де­сят­ки ти­сяч воїнів. Втра­ти мон­голів невідомі, але, зро­зуміло, знач­но менші. Після своєї грандіоз­ної пе­ремо­ги Дже­бе і Су­будай спро­бува­ли підко­рити Волзь­ку Бул­гарію, де заз­на­ли єди­ної відчут­ної в ході сво­го трирічно­го рей­ду по­раз­ки, по­вер­нувшись із реш­тою вій­ська до Чингісха­на. Для Русі Кал­ка ста­ла грізним по­перед­женням, яке не бу­ло по­чуте – княжі чва­ри три­вали, вис­на­жу­ючи і без то­го помітно підірвані бит­вою ре­сур­си князівств Півден­но-Західної Русі. На­томість зрос­ла роль Північно-Східної Русі, князі кот­рої не бра­ли участі в кам­панії 1223 р., і Га­личи­ни, для якої найбіль­шим щас­тям став по­ряту­нок у битві її май­бутнь­ого ко­роля Да­нила.

Істо­рич­на пам’ять

Кал­ка доб­ре за­пам’ята­лася русь­ким літо­пис­цям, що зак­ла­ли тра­дицію її сприй­нят­тя як трагічно­го апо­фе­озу роз­бра­ту русь­ких князів, ре­зуль­та­том яко­го ста­ла по­раз­ка в пе­ред­день мон­голь­сько­го на­шес­тя. У та­кому ж ключі бит­ва змаль­ова­на у вітчиз­няній на­уко­во-по­пулярній і нав­чальній літе­ратурі як ра­дянсь­ких, так і су­час­них часів, а та­кож у літе­ратурі ху­дожній, як кла­сичній (ро­мани В. Яна), так і су­часній (тво­ри В. По­рот­ни­кова). Як і ще де­які вітчиз­няні по­раз­ки, подія є по­пуляр­ною се­ред фан­тастів, що пи­шуть у жанрі «аль­тер­на­тив­ної історії» (тво­ри О. Ми­роно­ва, В. Свер­жи­на та ін.). На гіпо­тетич­но­му місці бит­ви (за­повідник Кам’яна Мо­гила) вста­нов­ле­но пам’ят­ний хрест і спо­руд­же­но кап­ли­цю. Що­року ук­раїнські ко­зацькі ор­ганізації влаш­то­ву­ють тут свої фес­ти­валі. Подія відоб­ра­жена в би­линах.