Утворення Київської Русі

Да­та і місце

Умов­но – 882 р., Київ.

Дій­ові осо­би

Ас­кольд і Дір. Ва­рязь­ким вій­ськом, що зай­ня­ло Київ, ко­ман­ду­вав Олег Віщий – од­на з най­за­гад­ковіших пос­та­тей в історії Русі. За­лиша­ють­ся нез­ро­зуміли­ми й­ого ро­динні зв’яз­ки з Рю­риком (близь­кий ро­дич чи стар­ший дру­жин­ник) та Іго­рем (ви­хова­тель, співпра­витель або су­пер­ник Іго­ря). Де­які вчені (нап­риклад, М. Гру­шевсь­кий) об­сто­юва­ли та­ку версію: у Нов­го­роді та Києві мог­ли пра­вити у різний час як мінімум двоє пра­вителів на ім’я Олег. Більшість істо­риків по­год­жу­ють­ся зі скан­ди­навсь­ким по­ход­женням Оле­га (ім’я тлу­мачать як «свя­тий», «той, що спілкуєть­ся з бо­гами», «віщий». У Старшій Едді та са­гах є чи­мало ге­роїв на ім’я Хельгі, котрі гіпо­тетич­но жи­ли в VI–IX ст. Ан­ти­нор­маністи на­мага­ють­ся пов’яза­ти ім’я зі слов’янсь­ки­ми, тюрксь­ки­ми, ірансь­ки­ми мов­ни­ми фор­ма­ми. Всі да­ти кня­зюван­ня Оле­га, крім уго­ди 912 р. з Візантією, істо­рики вва­жа­ють умов­ни­ми. За «Повістю ми­нулих літ», Олег став нов­го­родсь­ким кня­зем 879 р., після смерті Рю­рика.

Пе­реду­мови події

У ре­зуль­таті по­ходів вікінгів «Східним шля­хом» (річко­вою ме­режею Східної Євро­пи) та дер­жа­вотвірних про­цесів у слов’янсь­ких пле­мен скла­лися пе­реду­мови для ви­ник­нення об’єдна­ної дер­жа­ви. За літо­писом, 862 р. відбу­лося «приз­вання ва­рягів» до Нов­го­рода, ре­зуль­та­том чо­го став прихід Рю­рика і й­ого братів та опа­нуван­ня ва­рязь­ки­ми дру­жина­ми північної ділян­ки ве­лико­го тор­го­вель­но­го шля­ху «з ва­ряг у гре­ки». Нас­тупним кро­ком ста­ло підко­рен­ня Рю­риком сусідніх слов’янсь­ких та фіно-угорсь­ких со­юзів пле­мен, але по-справжнь­ому при­бут­ко­вими мог­ли ста­ти по­ходи на Візантію і міста Арабсь­ко­го халіфа­ту та кон­троль над усім Дніпровсь­ким тор­го­вель­ним шля­хом. Цим зай­няв­ся Олег, спад­коємець по­мер­ло­го близь­ко 879 р. Рю­рика.

Хід події

За «Повістю ми­нулих літ», Ас­кольд і Дір, яко­го нині істо­рики все ж най­частіше вва­жа­ють по­перед­ни­ком Ас­коль­да, бу­ли вбиті Оле­гом, кот­рий ра­зом із дру­жин­ни­ками пе­ре­одяг­нувся торгівцем, ви­манив­ши кня­зя з Києва. У ре­зуль­таті Оле­гове вій­сько ніби­то зай­ня­ло Київ без бою. При­хиль­ни­ки версії «Ас­коль­до­вого хре­щен­ня» не вик­лю­ча­ють, що пе­ремо­гу Оле­га за­без­пе­чила підтрим­ка київсь­ких язич­ників, нев­до­воле­них хрис­ти­янізацією Ас­коль­да. Гіпо­тетич­не місце по­хован­ня – Ас­коль­до­ва мо­гила (або Угорсь­ке уро­чище) в Києві.

Наслідки події

Об’єднан­ня нов­го­родсь­ко­го і київсь­ко­го дер­жавних осе­редків (із доміну­ван­ням ос­таннь­ого) приз­ве­ло до фор­му­ван­ня го­лов­но­го яд­ра дер­жа­ви Київсь­ка Русь, існу­ван­ня якої в свою чер­гу вирішаль­но впли­нуло на політич­не, еко­номічне, куль­тур­не жит­тя східнос­лов’янсь­ких пле­мен та їхніх сусідів про­тягом нас­тупних століть. На дум­ку де­яких уче­них (нап­риклад, М. Брай­чевсь­ко­го), прихід до вла­ди в Києві ва­рягів призвів до реп­ресій про­ти хрис­ти­ян і зміцнен­ня по­зицій язич­ниц­тва, ніби­то підірва­них за часів Ас­коль­да.

Істо­рич­на пам’ять

Русь­кий князь Олег поп­ри своє язич­ниц­тво був важ­ли­вою пос­таттю для хрис­ти­ян-літо­писців. По­пуляр­ним він був і се­ред своїх на­щадків-князів: кількість носіїв ць­ого імені се­ред русь­ких во­лодарів знач­на. Мож­ли­вий опо­серед­ко­ваний вплив Хельгі/Оле­га на фор­му­ван­ня об­ра­зу Воль­ги/Вол­ха в би­линах (хо­ча про пря­ме ото­тож­нення сь­огодні не й­деть­ся). Зрос­тання інте­ресу до пос­таті Оле­га та інших ранніх князів Русі помітне в XVIII–XIX ст., ко­ли князь став ге­роєм ба­гать­ох кар­тин, гра­вюр, п’єс та по­езій, зок­ре­ма творів В. Вас­не­цова, О. Пушкіна та К. Рилєєва. На по­чат­ку XX ст. ім’ям кня­зя на­зивав­ся росій­ський крей­сер. І нині жод­на спро­ба до­веден­ня істо­рич­ної тяг­лості Росії імперсь­кої і Давньої Русі не об­хо­дить­ся без «жон­глю­ван­ня» зна­мени­тою літо­пис­ною фра­зою про Київ як «матір міст русь­ких» (звісно, у цій трак­товці «росій­ських»). Для меш­канців су­час­ної країни зав­дя­ки істо­рич­ним пра­цям, підруч­ни­кам, публіцис­тиці подія най­частіше вис­ту­пає точ­кою відліку са­ме ук­раїнсь­кої дер­жавності.