КОЗАЦЬКЕ БАРОККО

КОЗАЦЬКЕ БАРОККО

Барокко ^_ це стилістичний напрям в європей­ському мистецтві XVI—XVIII ст., започаткова­ний в Італії. Основні його риси: підкреслена уро­чистість, пишна декоративність, динамічність композиції.

На Україні під впливом козацтва, його визволь­ного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, в кінці XVI — на початку XVII ст. народжується українське барокко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське барокко відбилося в архі­тектурі, живописі, літературі та музиці України XVII—XVIII ст.

Серед того, що дійшло до нас в стилі українського барокко, слід відзначити архітектуру Духовної академії в Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря в Києві (І. Григорович-Барський), церкви Юра у Львові (Б. Меретин); картини ху­дожників І. Рутковича, Й. Кодзелевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи невідомих художників в церквах та монастирях; літературні твори К. Саковича, І.Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та ін.; музичні твори вже згадуваних українських композиторів М. Ділецького, М. Березовського, А. Веделя та ін.

 Мал.1. Пам'ятки українського барокко. Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври

В умовах Запорізької Січі українське барокко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, наби­рає стриманої урочистості і одержує назву «ко­зацького барокко». Що ж дійшло до нас із споруд та мистецтва козацького барокко?

Сьогодні під водою Каховського водосховища вже фактично неможливо відшукати залишки колишніх запорізьких січових укріплень. Про фортифікаційну майстерність козаків та залуче­них до будівництва цих укріплень вже у XVIII сто­літті інженерів-фахівців можна судити тільки по картах та планах. У плані укріплень Нової Сі­чі поєднуються традиції будівництва козацьких засік з досягненнями найновішої на той час фортифікаційної думки. Багато цікавого можна дові­датися з плану цього останнього осередку запо­різького козацтва. Нова Січ являла собою посе­лення, розташоване на площі близько 20 гектарів, захищене від ворога плавнями, дніпровими про­токами та укріпленнями.

Визначними пам'ятками архітектури епохи ко­зацького барокко були світські та церковні будів­лі козацької столиці України — Чигирина та ро­динного маєтку Хмельницьких — хутора Суботова. Сьогодні залишилась церква Іллі в Суботові, де було поховано прах Богдана Хмельницького та загиблого в бою його сина Тимофія, деякі інші споруди. Розташований на горі, Чигиринський замок був добре укріплений козацькими форти­фікаторами, витримав не одну ворожу облогу. Воду обложені діставали через пробиту в камін­ній горі криницю — чудо рук давніх майстрів. «Чигиринський колодязь» — так називається один із віршів поетеси Ліни Костенко. Ось кілька строф з цього твору:

Козацька тверджа, давній Чигирине,

Уламок слави серед цих полів.

Усе святе, усе неповториме, усе чекає невимовних слів...

Тут запеклася кров мого народу і одридали волю кобзарі.

Брати мої, а де ж ви брали воду в цьому камінні, на такій горі?

А он же, бачиш: в камені криниця, мале відерце в дзьобі журавля.

Гори цієї дивна таємниця — оця пробита в камені криниця, коли рятунку ждать нізвідкіля.

Як ви пробили цей суцільний камінь?

Як добулись до того джерела?

Ломами? Кайлом? Голими руками?

Чи вам сама земля допомогла?

Багато хисту, старань докладали запорізькі будівничі до створення церков. Про суперечливу роль церкви в історії українського народу напи­сано на сьогодні немало. Та головне, що слід під­креслити сьогодні, це те, що в часи феодалізму церковна архітектура, церковне мистецтво знач­ною мірою панувало в культурі народів Європи, а в пам'ятках культури церковного походження відобразилися талант, наснага і працелюбність народів, їхній потяг до високих ідеалів.

До сьогоднішніх днів, пройшовши крізь війни, революції, пожежі, сваволю чиновників, зберег­лася видатна пам'ятка української архітектури — запорізький Троїцький собор у сучасному Но­вомосковську Дніпропетровської області. Довгий час це була найбільша і найвища на Україні дерев'яна споруда, одна з найшановніших свя­тинь Запоріжжя. Цікаву і захоплюючу історію його спорудження розповів на підставі збереже­них документів Дмитро Іванович Яворницький.

Мал. 2. Кирилівська церква в Києві; Запорізька церква в Старому Кодаці, побудована у 1736—1737 pp.

1773 р. у Самарі — старому козацькому селищі, яке виникло ще у 70-ті роки XVI ст. (сучасний Новомосковськ) — козаки вирішили побудувати нову церкву. Паланкова старшина — а місто Самарь було центром Самарської паланки (однієї з найбагатших на Запоріжжі) — та місцеве духів­ництво запросили для будівництва собору май­стра Якима Погребняка. Ніяк не могли зрозуміти замовники, як це майстер збирається, крім цент­ральної бані, розташувати з чотирьох боків ще по три, але при тому загальне число бань буде не 12, а 9. Нарешті, угоду було підписано, та бу­дівничий зник. Нібито зневірившись у своїх власних силах, він утік у плавні. Саме там, як свідчить легенда, уві сні йому з'явився найшанованіший серед козаків святий — Микола-чудотворець — і підказав, як саме має бути побудо­ваний собор. Тут же Яким Погребняк зробив модель будівлі собору, яку й було пізніше реалізовано. Розповідь про те, що модель собору з'явилася майстру саме уві сні, дуже схожа на правду. Уві сні люди нерідко приходять до роз­в'язання питань, над рішенням яких вони напру­жено працювали довгі дні, місяці і навіть роки. Мабуть, так сталось з Якимом Погребняком. Ці­каво, що ще наприкінці XIX століття Д. І. Яворницький у приміщенні собору бачив вже майже струхнявілу модель цього храму, зроблену його будівничим.

Троїцький козацький собор у сучасному Но­вомосковську цікавий ще однією деталлю: він побудований без єдиного цвяха. Звичайно, сьо­годні, після декількох генеральних реставрацій, цвяхів у будівлі собору хоч відбавляй, але Яким Погребняк зміг обійтися без них. Зроблено це було на прохання замовників, які вважали, що не можна вбивати цвяхи у храм Спасителя — Ісуса Христа, який, за біблейськими легендами, був розп'ятий на хресті саме за допомогою залізних цвяхів. Та ми наводимо тут цю подро­бицю тільки для того, щоб ще раз підкреслити майстерність та вправність козацького майстра.

Собор, будівництво якого тривало з 1773 по 1779 р., продовжує вражати простотою і одно­часно урочистістю та вивершеністю форм і сьогод­ні. Оспіваний у відомому романі Олеся Терентійовича Гончара «Собор», він є символом нетлінності «соборів душ людських».

Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких спо­руд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков. Так, наприклад, 1764 р. у місті Ромни на кошти кошового отамана М. Калнишевського було побудовано величну споруду церкви Покрови, багато коштів запорож­ці витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів у Києві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі Межигірського мона­стиря під Києвом.

Усі гетьмани Війська Запорізького, починаючи з Богдана Хмельницького, були фундаторами мо­настирів, немало коштів витрачали на їх роз­будову. Серед цих монастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський та деякі інші. З ім'ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов'язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все до­сягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам'ятках дух народу, дійшов­ши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талант народу, що відлився в галузі архітек­тури у високий стиль козацького барокко.