ДИСЦИПЛІНА
ТА СУДОЧИНСТВО НА СІЧІ
Військова дисципліна на Січі грунтувалась на звичаях людської гідності.
Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів за вчинене порушення дисципліни.
Велике значення в цьому відігравало побратимство, яке існувало між козаками.
Яценко-Зеленський, який відвідав Січ у 1750 і 1751 рр., пише, що між козаками
існує звичай, за яким всякий козак поважав курінного свого товариша над рідного
брата. У зв'язку з цим між козаками існувала злагода. Він також повідомляє, що
існували курінні дяки (помічники священика), які вірогідно забезпечували
моральне виховання козаків куреня, а також їхні релігійні потреби під час
походів. Усього на Січі було 44 церкви, а також дві похідні. Релігійні культи
очолювало керівництво Межгірського монастиря (біля Києва), філією цього
монастиря був Самарський монастир (біля теперішнього Новомосковська).
Сумлінне ставлення до своїх службових обов'язків та приязне до своїх
товаришів і командирів грунтувалось на патріотичному почутті кожного козака до
своєї рідної землі. Адже людина, яка
любить свою батьківщину, свій народ, — хороша людина. Утримання належної
військової та цивільної дисципліни на Січі забезпечувалося високою вимогливістю
командного складу і військової адміністрації та системою покарань, які
визначали січовий та пала-ночні суди.
Документи судоводства Запорізької Січі, що дійшли до нашого часу,
свідчать про демократичний характер козацького суду. Широко використовувалися
такі заходи, як взяття винуватця «на поруку» або зменшення покарання,
враховуючи його сімейне становище, та ін.
Але на Січі суворо каралися такі злочини, як бійки та вбивства людини,
крадіжки приватного або громадського майна, втрата совісті і обов'язку, що
проявлялося в неповерненні позичених грошей або дезертирстві з поля бою.
Як повідомляє
вже згадуваний історик А. О. Скальковський, в залежності від розмірів злочину
та наслідків, ним заподіяних, на Січі застосовувалися такі кари:
1.
Позбавлення членів (руки або ноги) шляхом
перелому або відрубання.
2.
Шибениця. Вона будувалась на людних шляхах
майже у всіх паланках. Приреченого підвозили верхи на коні, накидали на шию
петлю і, вдаривши коня, проганяли його. Часом вішали за ноги або залізним гаком
за ребро. Шибеник висів в науку для інших до тих пір, поки його кістки не
розсипалися. Знімати його заборонялось під страхом смертної кари.
3.
Гостра паля. Це дерев'яний стовп (висотою 4,5
м і більше) з залізним півтораметровим шпилем. На цей шпиль приреченого
насаджували так, щоб гострий кінець на 35 сантиметрів виходив спиною. Страчений
сидів на палі до тих пір, поки повністю висихав. Коли вітер дув, то він
обертався навколо своєї осі, а кістки його торохтіли. Застосовувалася рідко,
зважаючи на надзвичайну жорстокість цієї кари.
4.
Киї. Не дуже товсті, схожі на бичі до ціпів,
якими молотили хліб, з дуба або іншого дерева. Це була найпоширеніша кара на
Січі. Злочинця прив'язували або приковували до ганебного стовпа, що був у
фортеці Січі, а також у кожній паланці. Це було великою ганьбою в середовищі,
де людська гідність та честь були над усе. Біля стовпа клали в'язанку київ, ставили
їжу та різні напої. Засудженого примушували їсти і пити. Кожний козак,
проходячи повз стовпа, випивши коряк горілки або меду, повинен був взяти з
в'язанки кий і вдарити злочинця, приказуючи: «От тобі, вражий сину, щоб ти не
крав і не роздавав, ми за тебе цілим куренем платили». Таким чином, засудженого
били, доки забивали на смерть.
Покарання киями в невеликій кількості без ганебного стовпа застосовували
за рішенням паланочного та січового судів.
Немає коментарів:
Дописати коментар