ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ІВАНА СУЛИМИ (1635 р.)

ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ІВАНА СУЛИМИ (1635 р.)

Російсько-польська війна 1632—1634 рр. закін­чилася перемогою Речі Посполитої і підписанням Поляновського мирного договору. Після цього уряд Речі Посполитої знов посилив тиск на ко­заків, оскільки Османська імперія та Кримське ханство безперервно скаржилися на козаків, які «окурювали мушкетним димом» стіни Очакова, Тягині, Кафи, Козлова, Сінопа, Трапезунда, Стам­була та ін., погрожували війною Речі Посполитій. Було вирішено приборкати козаків («как само­вольную какую и твердоуздую лошадь самовольников на твердом мунштуку держать»).

З цією метою сейм Речі Посполитої ухвалив побудувати на берегах Дніпра фортецю. Вона ма­ла перепиняти втікачів на Низ, не давати змоги спускати липові колоди по Дніпру, щоб потім на Січі будувати чайки і човни, перекрити головний шлях постачання запорожців провіантом і боє­припасами. Незабаром французький інженер Боплан підшукав зручне місце для фортеці: на пра­вому березі Дніпра біля першого порогу (Кодацького), трохи нижче того місця, де Самара впадає до Дніпра. Він же разом з інженером Гектантом керував побудуванням фортеці, яка зрос­ла в небачено швидкий час — кілька місяців і в середині літа 1635 р. була повністю готова. Вона отримала таку ж назву, як і поріг, тобто Кодак, і її одразу ж зайняв польсько-шляхетський гарні­зон, котрим командував французький офіцер Маріон. Для козаків новозбудована фортеця була наче більмо у оці, бо серйозно перешкоджала їх­нім діям і обмежувала можливості боротьби про­ти Речі Посполитої. Вихід був один — зруйнувати цю фортецю, піти на нове повстання проти польської шляхти. Цю операцію очолив гетьман Війська Запорізького Іван Сулима.

Іван Михайлович Сулима походив із старовин­ного українського шляхетського роду, який тяг­нувся корінням аж у XIII століття. Він народився у селі Рогощі Любецького староства на Чернігів­щині, служив у 1615 р. у переяславських маєтностях польського гетьмана С. Жолкевського і навіть отримав від нього два села біля Переясла­ва у дар. Але вже 1621 р. бачимо його, як і за­порожців Шила та Яцького, донського отамана Василя Малигіна на чолі морського походу («А ходили на Черное море и приступали к городу к Ризе и к пашину двору»). У 1628 р. він перший раз став козацьким гетьманом, у травні 1629 р. організував черговий похід козаків на Крим і ді­стався під Перекоп. Достовірно відомо також, що римський папа Павло V Боргезе нагородив Сулиму золотою медаллю за визволення християнсь­ких невільників з турецької неволі, а останній подарував папі 300 полонених турків. Очевидно, Сулима брав участь у якійсь значній битві, мож­ливо, й у Середземному морі, або ж опинившися у неволі, підняв повстання гребців на турецькій галері.

Такий досвідчений воїн, яким був Іван Сулима, блискуче розробив і план взяття Кодака. Він ви­рішив скористатися відсутністю коронного війсь­ка й частини реєстровців, які воювали з шведами в Прибалтиці. У серпні 1635 р. однієї темної ночі козаки непомітно вдерлися до фортеці, і швидко оволоділи нею, перебивши гарнізон. Після цього вони зруйнували фортецю. Але невдовзі завер­шилась війна у Прибалтиці, і коронне військо рушило на Україну, готуючися до боїв з по­встанцями. Злякавшись цього, частина старши­ни вирішила видати Сулиму уряду Речі Посполи­тої і зрадою захопила його разом із п'ятьма спод­вижниками. У листопаді 1635 р. справу Сулими було розглянуто на надзвичайному сеймі. Під тиском турецького і татарського послів, які не могли забути участі Сулими у поході на Азов, його засудили до страти. Почувши вирок, козаць­кий вождь попросив лише покласти у свою тру­ну медаль, дану йому папою римським за визво­лення з турецької неволі християнських невіль­ників. Свідок цього, литовський канцлер і мемуа­рист Альбрехт Станіслав Радзивілл занотував у своєму щоденнику: «Сумним видовищем пред­ставлялося це. Як змінюється фортуна: цей чоло­вік, що стільки разів наставляв свою шию воро­гам і рука ворожа його не діткнула,— тепер мусив протягти шию катові». Після страти Сулими його тіло чвертували, частини козацького тіла повісили на рогах міських мурів Варшави. Под­виг славетного вождя козаків оспівано в україн­ський народній думі «Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю», уривок з якої наводиться нижче:

Не схотіли пани-ляхи Попустити й трохи,

Щоб їздили в Січ бурлаки Та й через пороги,—

Спорудили над Кодаком Г ород-кріпосницю,

Ще прислали в Кодак військо,

Чужу-чужаницю.

Іде бурлак чи комишник Порогом-водою,

Його лове чуже військо Й оддає в неволю.

Зажурились запорожці,

Що нема їм волі Ні на Дніпрі,

Ні на Росі,

Ні в чистому полі.

Обізвався серед Січі Курінний Сулима:

«Гей, давайте, хлопці, зварим Вражим ляхам пива!»

Обізвавсь Павлюк-хорунжий:

«Допомоги дати!

Щоб ту людську перепону Нащент зруйнувати!»

Добре Павлюк та Сулима Ляхів частували —

Військо вибили дощенту,

Кодак зруйнували...