ХТО ТАКІ РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ

ХТО ТАКІ РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ

Отже, ми вже знаємо, що військо Запорізької Січі поділялося на 38 куренів. Але в підручниках та експозиціях музеїв з історії України зустрі­чається помилковий його поділ на полки та сотні. Помилка виникла тому, що реєстрове козацьке військо в польських офіційних доку­ментах називалось «Запорізьким Військом» або «Низовим». Ця назва у нього виникла через те, що воно за розпорядженням польського уряду повинно було нести службу («залогу») за порогами, на низу Дніпра. «Військо Запо­різьке реєстрове» розташовувалося в північній частині України і територіально поділялося на полки та сотні. Дослідники козацтва користува­лись польськими джерелами і сприйняли це військо за військо Запорізької Січі.

Що ж це за реєстрове козацьке військо?

У 1524 р. польський король Сигізмунд І за­пропонував створити для захисту південних кордонів держави наймане військо з запорізь­ких козаків. Але вперше здійснити це вдалося його наступнику — польському королю і литов­ському князю Сигізмунду II Августу 1572 р. Наймані козаки (300 чоловік) були записані в окремий реєстр (список), від чого й дістали назву «реєстрових козаків». Польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 600 чоловік і надав «реєстровцям» певні привілеї: право землеволодіння, право власної військової, адмі­ністративної та судової юрисдикції; передав у володіння створеного війська містечко Трахтемирів (нині село на Київщині) з монастирем для розміщення арсеналу та лікування поране­них і хворих козаків. Король вручив реєстро­вому війську декілька гармат, корогву (прапор) та литаври і зобов'язав його нести службу в південних районах Придніпров'я. В подальші роки польський уряд використовував реєстро­вих козаків для боротьби проти Запорізької Січі. Чисельний склад реєстрового війська змі­нювався залежно від обставин війни та вимог повсталих козаків. Так, наприклад, у 1617 р. в реєстрі налічувалось тисяча козаків. Наступ­ного 1618 р., під час походу польського війська на Москву, до реєстру було вже записано 10 тисяч 600 козаків, а в 1619 р. за Роставицькою угодою між повсталими козаками і польським урядом — лише три тисячі. У 1638 р. після при­душення повстання під проводом Д. Гуні і Я. Острянина в реєстрі було залишено шість тисяч козаків.

Напередодні повстання під проводом Б. Хмель­ницького (1648 р.) «Військо Запорізьке,  реєстро­ве» складалося з шести полків: Переяславського, Канівського, Черкаського, Чигиринського, Біло­церківського та Корсунського. В кожному полку було по одній тисячі козаків. Ці полки почергово, разом з загоном польських драгун, несли «зало­гу» на Микитинській Січі і паралізували її діяльність. Під час повстання на Січі, на по­чатку 1648 р., Корсунський полк, що стояв там залогою, перейшов на бік Б. Хмельницького. Інші п'ять полків перейшли до нього під час битви на Жовтих Водах, у травні 1648 р.

Незважаючи на те, що Б. Хмельницький роз­почав повстання на чолі восьмитисячного Запорізького Війська, яке вибрало його своїм гетьманом, і він цим титулом підписував до­кументи, його повстанська армія поділялась на полки та сотні.

Мал. 1. Схема розташування реестрових полків на Лівобережній Україні в XVII ст.

Це теж сприяло тому, що деякі автори історичних праць вважали, що військо Запорізької Січі мало таку організа­ційну структуру.

  В ході визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) під проводом Б. Хмельницького між ним і польським урядом укладались угоди, в яких реєстр війська був обов'язковою умовою. Так, під час укладання Зборівської угоди 1649 р. пропонувалось мати реєстр на 40 тисяч козаків, а після Білоцерківського договору 1651 р. — 20 тисяч. Згідно з договірними умо­вами між Б.Хмельницьким і російським царем Олексієм Михайловичем про возз'єднання Украї­ни з Росією передбачалося мати реєстр на 60 тисяч козаків (22 територіальні полки).

Після Андрусівського перемир'я 1667 р. ре­єстрові козаки (десять полків — Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київ­ський, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Полтавський, Миргородський) збереглися лише на Лівобережній Україні, оскільки Право­бережна Україна відійшла до Польщі. У 1735 р. козацький реєстр був переглянутий і замість нього були складені нові списки (компути), куди ввійшли тільки заможні козаки (ви­борні). У 1765 р. Слобідські козацькі полки були перетворені на гусарські полки росій­ської армії. У 1775 р. було ліквідовано Вій­сько Запорізьке (Січ), а в 1783 р. остаточно введено на Україні кріпацтво. З козацьких реєстрових полків були сформовані пікінерські полки — регулярні частини російської армії].

  Для захисту південних кордонів Російської держави від турецько-татарських нападів цар­ський уряд у 50-х рр. XVII ст. сформував п'ять козацьких полків в Слобідській Україні  (Харківський, Сумський, Острогозький, Охтирський, Ізюмський).

Слобідська Україна — це історична область, яка перебувала з XVII ст. у складі Російської держави. Вона включала територію сучасної Харківської та частково Сумської, Донецької, Ворошиловградської, Воронезької, Білгородської та Курської областей. З часів монголо-татарської навали ця територія була малолюдною, а з другої половини XVI ст., особливо в 30-х рр. XVII ст., її почали заселяти українські селяни та козаки, рятуючись від гніту польських феодалів. Зокрема, у 1638 р. сюди переселилися учасники селянсько-козацького повстання на чолі з Я. Острянином. У 1652 р. — велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським, що заснували Острогозьк, того ж року — переселенці з м. Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратенком, що заснували Суми. Поселення українців називались слободами (звідси — Сло­бідська Україна). У 1765 р. територія Слобідської України була перетворена на Слобідсько-Українську губернію.

   Починаючи з Б. Хмельницького, на чолі війська реєстрових козаків стояв гетьман Украї­ни, а на чолі Війська Запорізького — кошовий отаман. Слобідські козацькі полки були підпо­рядковані російському командуванню.