Микитинська Запорізька Січ - (1638-1652рр.)

Микитинська Запорізька Січ - (1638-1652рр.)

В історії України Микитинська Запорозька Січ є одна з найбільш відомих, оскільки з нею пов’язано початок Визвольної війни українського народу середини Х\/II століття

В той же час кількість історичних джерел про неї дуже невелика, щоб мати точні дані про час її заснування і місце розташування.

Літопис Григорія Граб'янки, розповідаючи про втечу Б. Хмельницького у грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: "Спершу подався на острів Бучки, а потім втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік триста козаків, розповів їм про себе, про все те, що ляхи з козаками задумали зробити, про ту наругу, яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господніми храмами".

Мал. 1. Карта Запорозьких  Січей у 1552 - 1775рр.

21 січня (в історичній літературі називають 25-е, 31-е січня) 1648 року загін повстанців на чолі з Б. Хмельницьким захопив Микитинську Січ. У цьому йому сприяли козаки Черкаського козацького реєстрового полку, які перебували в ній для спостереження за татарськими переправами через Дніпро. Повстання охопило весь Низ, де Б. Хмельницький "усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли) винищив".

Народна пам'ять скрізь століття пронесла цікавий переказ про те, яким чином Хмельницький добився успіху. "... Приїхав на Січ, аж там стоїть жовнірство, бере од козаків десяту рибу. От Хмельницький показавши тайно запорожцям королівський лист, усовітував їм як збути жовнірів: "Я, каже, вийду на майдан та й зачну кричати: "У раду! В раду! В раду! А як візьмете під полу дрючку і як жовніри прийдуть без шабель, то ви на їх з дрючками на всіх и перебийте" Так і сталося".

У лютому 1648 р. повстанці розбили під Микитинською Січчю каральні загони поляків, що намагалися придушити повстання. Здобуття Січі і звільнення Запорожжя від польських військ були першими перемогами Б. Хмельницького, що мали стратегічне значення. Це стало і початком визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

За короткий час Б. Хмельницький сформував повстанську армію, уклав воєнний союз з Кримським ханством, здійснював агітацію серед українського народу організовано взяти участь у війні з поляками. Саме тоді ним була проголошена мета боротьби - відновити Українську державу.

Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина зібрала запорозьких козаків до Січі на Раду. Прибувши на неї було наскільки багато, що "кошовий отаман із Хмельницьким мусили вийти з Січової фортеці на просторіший майдан".

На великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з боку поляків проти них починається війна. А союзником козаків буде Кримський Хан. Як повідомляє літописець Самійло Величко, що "почувши це, все Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїм гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головами накласти". Тут же на раді йому вручили гетьманські клейноди.

Звідси, через кілька днів Б. Хмельницький на чолі 8-тисячної повстанської армії вирушив на зустріч польським військам.

В пам’ять про видатні події, що відбулися на Запорожжі, у 1956 році у м. Нікополі був споруджений пам’ятник Б. Хмельницькому та гранітний пілон з меморіальною дошкою.

З кінця Х\/ІІІ століття до середини ХХ століття в історіографії утвердився погляд, що Січ була збудована безпосередньо на Микитиному Розі. Також у історичних працях було прийнято вважати, що Микитинська Січ була заснована у 1638 році.

У 1953-1956 рр. Залишки Микитиного Рогу, розмитого протягом століття до гранітної основи, було затоплено під час будівництва Каховського водоймища.

Проте комплексний аналіз історичних документів, що були виявлені за останні роки, дозволив поставити під сумнів усталені погляди на час заснування Микитинської Запорозької Січі та її локалізацію.

Як відомо, перша документальна згадка про Микитин Ріг відноситься до 1594 року. Посол австрійського імператора Еріх Лясота занотував у своєму щоденнику: "2 липня... Далі до Кам’яного Затону (затока Дніпра на татарському боці, яка має кам’яний берег і від того отримала свою назву.) Тут татари взимку, коли Дніпро замерзає, звичайно влаштовують свою переправу і перехід, а також відкуп, тобто відкуп полонених.... Звідси до Микитиного Рогу, що на лівій, руській стороні звідси заночували на острові.

Дня 3 липня. До Лисої горі по лівому або руському боці..."

У російській картографії назва Микитин Ріг та Лиса Гора згадується за повідомленням запорозьких козаків у такому документі як "Книга Большему Чертежу" виданого у 1627 році.

Видатний український історик М. Грушевський, досліджуючи історію козацтва, наводить у своїй фундаментальній праці "Історія України-Русі" два документи, де згадується Микитин Ріг.

У першому випадку – це повідомлення брацлавського хорунжого Хмелецького канцлеру Речі Посполитої про події на Запорожжі та в Криму восени 1628 року. Зокрема згадується про союзних на той час козацьких та татарських військ: "Рушивши з Микитиного Рогу до Камінного Затону два дні переправлялися за Дніпро...".

У другому випадку мова йде про лист гетьмана повстанського війська П. Бута (Павлюка) у червні 1637 року, який був направлений козацькій старшині "з коша проти Микитиного Рогу". Ймовірно, що розташування цього гетьманського коша було тимчасовим. Після того як Павлюк захопив у Корсуні гармати і перевіз їх на Запорожжя, він очікував тут деякий час татар, розраховуючи на їх допомогу. Проте не отримавши її, вирушив з військом "на волость" воювати з поляками.

На жаль, більше джерел, які б свідчили про Микитин ріг, за цей період не виявлено. На відомих науковцям картах Литви князя Радзівіла 1613 та 1633 р., де, зокрема показана нижня течія Дніпра, позначені лише такі козацькі поселення – Хортиця и Томаківка.

Аналіз вищезгаданих джерел швидше свідчить про назву природно-географічного об’єкту на кордоні запорозьких козаків з Кримським Ханством по Дніпру, ніж про назву поселення. У ті часи постійних війн з татарами, які використовували для своїх нападів переправу між Кам’яним Затоном і Микитиним Рогом поселення на останньому могли бути тільки при наявності укріплення і постійної військової залоги. Тому їх поява на Микитиному Розі пов'язана з будівництвом на ньому Запорозької Січі при наступних обставинах.

Після поразки козацького повстання під проводом П. Бута (Павлюка) у грудні 1637 року польський сейм наступного року прийняв "ординацію Війська Запорозького реєстрового",

Але навесні 1638 року на Базавлуцькій Січі почалось повстання під проводом Я. Острянині. Проте у боях з польськими військами козаки потерпіли поразку. Польська шляхта примусила їх у Києві в серпні 1638 року прийняти положення "Ординації", а потім підтвердити це і в урочищі Маслов Стан 24 листопада того ж року. Тільки повністю придушивши повстання і підкоривши козаків, поляки отримали можливість проникнути на Запорожжя.

Взимку 1639 року князь Вишневецький на чолі великого війська рушив на Низ. Та "Господь бог же візьми та й покарай ляхів та німців найманців сильним морозом і сила їх в дорозі мерзли, з коней падали і в полі гинули..."

Лише навесні-влітку 1639 року гетьман Конецпольский організував відбудову фортеці Кодак над першими дніпровськими порогами. Саме до цього часу відноситься і заснування Микитинської Січі. Таким чином рік будівництва козацької фортеці на Микитиному Розі слід віднести до 1639 року.

Є фрагментарні відомості про те, що козаки цієї фортеці на чолі з Іваном Полежаєнком воювали з поляками та реєстровцями. В бою під Кам’яним Затоном Полежаєнко загинув, і поляки оволоділи Микитинською Січчю.

На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Микитинська Запорозька Січ відіграла важливе значення як головний центр повстанців. Але після утворення гетьманської столиці у Чигирині вже поступово втрачала своє провідне становище.

У 1650 році на Запорожжі почалося повстання козацьких низів проти Б. Хмельницького, очолюване Худолієм, якого обрали гетьманом Війська Запорозького. Проте війська вірні Хмельницькому придушили це повстання. Худолій був схоплений і страчений, а на Січі була розташована козацька залога з Чигирина. Ось чому у 1652 році запорожці перенесли Січ з Микитиного Рогу на Чортомлицькій Ріг.

У літописі С. Величка є згадка про те що у 1692 році московіти будували фортецю Кам’яний Затон "... навпроти Старої Запорозької Січі, що була на тому боці Дніпра, недалеко від Січі іншої, в якій мешкало запорозьке військо". Навпроти Кам’яного Затону могла бути тільки Микитинська Січ.

Існування фортеці, де міг розташуватися полк реєстрових козаків, передбачає будівництво і наявність укріплень. У середині ХІХ століття протоієрей Нікопольської Свято-Покровської церкви І. Карелін свідчить що "на горе против Нікополя близ кладбищенской церкви видны окопаные рвом земляные валы, протяжением в длину 750, а в ширину 500 сажен..." і характеризує їх як польське укріплення, залога якої слідкувала за діями козаків Б. Хмельницького у Микитинській Січі взимку 1648 року.

Ряд документів мають згадку про укріплення у Микитиному. Так на запит інженер-полковника В. Менцеліуса про них кошовий отаман П. Калнишевський 25 липня 1763 р. відповідав: "Что же требуется Вашим Высокородием объяснения есть ли в Коше известия в какое время и для каких надобностей и какие именно имеющейся в Никитине на горе вниз старой вал зделан, то по справкам в Коше учиненным, таковы известия не сыскались, а носится эхо между старинными казаками по объявлению и тех от умерших старинных же казаков, что якобы тот вал учинен в давнем времени поляками во время владения Польщею здешнею землею, а для каких надобностей неизвестно"

Найбільш вагомою знахідкою була світлокопія карти частини р. Дніпро 1801 р., де показаний на захід від містечка Нікополь контур штучної споруди з написом "Городок". Немає сумніву, що це укріплення, які були оглянуті та описані І. Карелі ним та Д. І. Яворницьким.

Дуже цікавим є опис місцевості, де були розташовані укріплення зроблені відомим дослідником південної України ХІХ ст. Л. Падалкою. Він вважав, що укріплення площею 1½ -2 кв. версти відносяться до часів Кримського походу 1687 року, коли на Микитиному Розі стояли козацькі війська гетьмана І. Самойловича.

Дійсно такий курган висотою до 7 метрів знаходився на ярмарочній площі і був досліджений в 1964 році в зв’язку з будівництвом на його місці центральної трибуни спортивного стадіону.

Усе наведене дає підстави зробити такі висновки.

1. На вищезгаданих картах 1764 р. та 1801 р. є зображення укріплень тільки на північний захід від Микитиного перевозу, а не безпосередньо на Микитиному Розі.

2. Про земляні укріплення розташовані саме на північний захід від Микитиного перевозу свідчить лист П. Калнишевського у 1763 році та повідомлення дослідників І. Кареліна, Д. Яворницького, Л. Падалки.

3. Укріплення мають форму правильного кола розміром 750х750 саженів (1,5х1 км) і знаходяться на найвищому мисці правого берега Дніпра у цьому районі. Вони достатні для розташування залоги від кількасот до кількох тисяч чоловік з обозом для контролю за Микитинсько-Кам’янозатонською переправою татар. Ймовірно, що тут складовою частиною оборонних позицій був сторожовий пост на кургані "Висока Могила", з якого можна було вести візуальне спостереження за територією від о. Томаківка на сході до Чортомлицького Рогу на заході і за степом на північ.

4. Термін "Городок" з карти 1801 року означає укріплене козацьке містечко, а "вервь" з карти 1764 року - поземельна громада, члени якої були пов’язані круговою порукою. Це слова українського походження, вони вказують на один і той же об’єкт, а прикметник "запорожская" до верві свідчить, що йдеться таки про укріплення запорозьких козаків, які виникли "з польських часів". Тобто на початку національно –визвольної війни українського народу у 1648 році. І ці укріплення використовувалися и в подальшому у другій половині ХVІІ століття і називалися як "Стара Січ", на відміну від існувавшої тоді Чортомлицької Січі.

5. Побічне підтвердження, що мова йде саме про Микитинську Запорозьку Січ говорить те, що 19 квітня козаки вийшли "з січової фортеці на просторіший майдан", що характерно для місцевості саме біля "городка".

6. На користь того, що це укріплення Микитинської Січі свідчить той факт, що Микитин Ріг порівняно невеликий за площею і постійно піддавався руйнуванню щорічними повенями и рухом вод Дніпра згідно фізичного закону сили Коріоліса. Плавні, що прилягали до Микитиного Рогу, затоплювалися на значний період від 15 до 60 днів. Коли сходила вода до русла Дніпра і його протоків земля тривалий час була вогкою, багнистою и не придатною для тривалого перебування на ній. На підтвердження цього є чимало переказів, свідчень, документів. Так, наприклад, у 1945-1949 рр. рівень води у Дніпрі біля Нікополя у березні-червні досягав за 5 років мінімального рівня височини над середнім меженим рівнем –1,8 м, середнього до 3-х м, максимального  до 4-х м.

Таким чином, укріплення, які зафіксовано прямо або опосередковано у документах Х\/ІІІ ст. на північний захід від Микитиного Рогу, а в документах ХІХ ст. - на території містечка Нікополь, є всі підстави вважати місцем розташування Микитинської Запорозької Січі.

За свідченням нікопольських старожилів західна частина валів и ровів збереглася до 70-тих років ХХ ст. Вали були знівельовані, а рови засипано під час будівництва парку ім. Перемоги м. Нікополя. У 2000 році на його території розпочала роботу по їх пошуку і локалізації група археологічної розвідки Нікопольського державного краєзнавчого музею.