ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ТАРАСА ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА) (1630—1631 рр.)

ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ТАРАСА ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА) (1630—1631 рр.)

Уряд Речі Посполитої знов посилює тиск на ко­заків, не кажучи вже про широкі маси селян та міської бідноти, намагається обернути козаків у підданих польської шляхти, своє вірне знаряддя. Про становище трудящих мас України, в тому числі й козаків, яскраво свідчить, наприклад, скарга козаків з Іванівки на шляхтича Олишевського, який «понад право і повинності наші брав з нас десятини, вівці, воли, свині, бджоли і внівеч нас обернув, через що ми дуже зубожіли... Тепер залишилося у нас лише 20 коней.., а у цьому році він забрав у нас 100 волів і 4 коней без жодного приводу». Такі факти були типовими і не випад­ково шляхтич Микола Кисіль у своєму листі від 20 січня 1630 р.

висловлював побоювання, що вибухне нове повстання. У своїй політиці уряд Речі Посполитої спирався на угодовську політику частини козацької старшини. На той час гетьма­ном був Грицько Чорний, бо Михайло Дорошенко загинув у бою під Бахчисараєм у 1628 р. Г. Чор­ний став справжньою маріонеткою Речі Посполи­тої і намагався викоренити «своєвільне» козацтво. Це й послужило приводом до нового повстання. Нереєстровці обрали новим гетьманом Тараса Федоровича, більш відомого під прізвиськом Трясила. У березні 1630 р. він підступив зі своїм військом під Черкаси, де йому видали зрадника Грицька Чорного і там же стратили за те, що «з ляхами тримав». Потім новий гетьман пішов під Корсунь, де одразу ж спалахнуло повстання реєстровців, більша частина яких підтримала Трясила, а потім зайняв Переяслав.

У відповідь С. Конецпольський вирушив у ка­ральний похід, пославши у авангарді сумнозвіс­ного Самійла Лаща, польського шляхтича, який «уславився» надлюдською жорстокістю та насиль­ствами над мирними жителями. Красномовно свідчить про це той факт, що уряд Речі Посполи­тої 236 разів засуджував Лаща до вигнання та 37 разів до безчестя, але завдяки підтримці маг­натів усі ті вироки залишилися клаптями паперу. Лащ навіть пошив собі з тих судових вироків та гнівних королівських універсалів своєрідного плаща, в котрому хизувався перед своїми покро­вителями. Свій кривавий шлях Лащ розпочав із Лисянки у православний Великдень і вирізав там всіх жителів, які зібралися у церкві. Теж саме він вчинив у Димері, а на шляху до Києва його по­плічники забивали всіх підряд, аби лиш «русин був», тобто українець.

Та й повстанці не сиділи, склавши руки. Коли Конецпольський переправлявся через Дніпро, їхній загін зненацька вдарив на його ставку і трохи не захопив ворожого гетьмана у полон. 25 трав­ня 1630 р. повстанці влаштували карателям «Та­расову ніч», поклавши трупом Золоту роту, що складалася із добірних вояків, представників найзначніших родів польської шляхти. Але головні події розгорнулися під Переяславом. Тут козаки збудували потужний табір, окопавши його шан­цями, «яких навчилися у Густава», тобто шведсь­кого короля Густава II Адольфа, коли разом із ним воювали у Тридцятилітній війні. Тут точили­ся криваві бої протягом п'яти тижнів. Один з ка­рателів у своєму листі мусив визнати мужність, незламний дух та воєнну досвідченість повстан­ців, великі втрати коронного війська: «П'ять тиж­нів тривала ця війна з козаками. Обидві сторони були такі запеклі і так билися між собою, наче з найбільшим ворогом. «Кажуть, що ані під час пруського, ані під час московського походів не загинуло так багато значних людей рицарського стану, як там». Перемоги повстанців у боях під Переяславом оспівав Тарас Григорович Шевченко у поемі «Тарасова ніч»:

Лягло сонце за горою,

Зірки засіяли,

А козаки, як та хмара,

Ляхів обступали.

Як став місяць серед неба,

Ревнула гармата;

Прокинулись ляшки-панки —

Нікуди втікати!

Прокинулись ляшки-панки,

Та й не повставали:

Зійшло сонце — ляшки-панки Покотом лежали.

Успішні дії повстанців, чутки про їх диплома­тичні контакти з Росією, Кримом та Швецією, невдоволення найманців, яким не виплачувалися належні гроші, змусили Конецпольського розпо­чати переговори. І на цей раз він вдало викорис­тав протиріччя між різними угрупованнями по­встанців і зрадницьку політику угодовськи на­строєних старшин. 8 червня 1630 р. було підписа­но мирну угоду, яка, зокрема, встановлювала реєстр у вісім тисяч. Цю угоду підписали Левко Бут з Канева, Левко Бубновський, Каленик з Черкас, Чехута з Черкас, Гарбуз з Корсуня, Іван Сомко  з Жовнина, Федір Праля з Черкас, Іван Кулага з Канева, Засульський з Лубен, Заболоцький з Канева. Тоді ж було направлено до короля Сигізмунда III Вази до Варшави вісім козацьких послів. Серед них теж не бачимо Тараса Федоро­вича. Його усунули від гетьманства через незгоду із старшиною, намагання продовжувати повстан­ня. Тоді обурений діями угодовців вождь повстан­ня з 10 тисячами козаків рушив на Січ. Далі про його долю в джерелах знаходяться лише пооди­нокі згадки. Так, відомо, що він бував на Дону, у 1636 р. приїздив до Москви, прохаючи допомоги у російського царя Михайла Федоровича, але через об'єктивні причини його місія не повелася. Незважаючи на підписання мирної угоди в Переяславі, на Україні ще довгий час відбувалися заворушення, велася партизанська війна проти карателів, але у 1631 р. повстання поступово пригасає.