ПРИКОРДОННА СЛУЖБА

ПРИКОРДОННА СЛУЖБА

Крім повсякденного навчання, козаки гарнізо­ну Січі несли почергово прикордонну службу за­порізьких земель. Метою прикордонної, або сто­рожової, служби було своєчасно виявити набли­ження татар і попередити про це Запорізьке Вій­сько та населення міст і сіл України. Для цього не тільки на кордонах запорізьких земель, а й по всій їх території та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове зем­ляне укріплення для самооборони, житло для ко­заків та стайню для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз'їзди (бекети), які вели розвідку в призначеному для цього районі. Для спостереження за місцевістю козаки вико­ристовували старовинні скіфські могили, а також насипали свої. Поважаючи минувшину і своїх предків, козаки ніколи не дозволяли собі ніяких земляних порушень на старовинних могилах.

Тільки на насипаних своїми руками узвишнях вони робили редути та інші споруди.

У козацького роз'їзду було правило — виїздити на могилу для проведення спостереження за міс­цевістю тільки одному вершникові. Це було па­ролем для інших козацьких роз'їздів, бо татари виїздили на могилу всім підрозділом.

Для передачі інформації про наближення чи напад татар використовувалась звукова (постріл з рушниці або гармати) та візуальна (дим, полу­м'я) сигналізації. Для цієї мети біля кожного форпосту та в інших підвищених місцях ладна­лися сигнальні вогняно-димові споруди, які на­зивалися фігурами. Як повідомляє Д.І.Яворницький, для побудови фігури використовува­лись 19 просмолених бочок з одним днищем і одна зовсім без дна. Спочатку ставили у коло шість бочок і зв'язували їх просмоленими кана­тами, на них ставили друге коло із п'яти бочок, на нього — третє з чотирьох бочок, далі — чет­верте з трьох бочок і п'яте коло — з двох. На самий верх ставили бочку без дна. При такій побудові всередині фігури з гори до низу створю­валася порожнеча, в яку заливали смолу. Над верхньою бочкою клали залізний прут з блоком, через нього протягували довгий мотузок, один кінець якого з запалювачем і грузилом спускався в порожнечу. Біля фігури будувалась вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі.

Львівський історик Мацюк Орест Ярославович виявив лан­цюг курганів, що йде з нижнього Подніпров'я до Карпат. Це свідчить, що на території України існувала ціла система попередження, в якій Січ була передовим форпостом.

Як тільки розвідувальний роз'їзд або спостерігачі на вишках виявляли появу ворога, негайно запалювалась найближча фігура, вогонь і дим від неї відразу помічали на сусідніх вишках і теж підпалювали свої фігури. Через деякий час палали фігури вже біля Січі та біля південних міст і сіл України.

Подавали свій голос січові гармати, заклично звучали козацькі сурми, шикувались козацькі підрозділи для відсічі нападникам. У містах і се­лах вдаряли церковні дзвони, люди шукали поря­тунку за оборонними спорудами.