МИСТЕЦТВО ЖИВОПИСУ

МИСТЕЦТВО ЖИВОПИСУ

На умовах розвитку мистецтва XVI—XVIII ст. позначилося панівне становище церкви в цій сфе­рі суспільного життя. Не був виключенням у цьо­му відношенні і народний живопис, що набув поширення на Запоріжжі. Довгий час він роз­вивався в межах іконопису. В часи виникнення запорізького козацтва в іконописі України вже існувала досить потужна народна течія. Народні митці-іконописці потроху звільнялися від канонів візантійського іконопису, який домінував на Ук­раїні ще з часів Київської Русі.

У XV—XVI ст. іконопис позначався об'ємністю форм, застосуванням яскравих барв і головне — зображенням на іконах людей — сучасників іконописців. Ця тенденція набуває особливого по­ширення на Запоріжжі. Запорізькі майстри часто зображували на іконах не тільки козацьку старшину, гетьманів, але й рядових козаків.
Ши­роко розповсюдилась на Україні у другій поло­вині XVII — на початку XVIII ст. традиція ви­конання ікон у стилі «Запорізької Покрови», коли на іконах поруч з козаками зображались також військові клейноди запорожців.

Офіційна церква активно виступала проти та­кого народного втручання в практику іконопису. На початку XVIII ст. було створено спеціальний орган на чолі з супер інтендантом, який наглядав за дотриманням затверджених церквою канонів іконопису. Та зусилля церковників виявились марними. Традиції народного іконопису на Запо­ріжжі були настільки живучими, що навіть на початку XIX ст. на території Катеринославщини церковна влада карала висилкою священиків, які виставляли в своїх церквах ікони із зображенням людей та домашньої худоби.

Мал. 1. Козак Мамай

Чудову виставку козацького іконопису та світського живопису влаштовують час від часу Дніпропетровський історичний музей імені Д.І.Яворницького та Дніпропетровський худож­ній музей. Тут представлені не тільки ікони з ко­лишніх земель Запорізької Січі, але й всесвітньо відомі «Мамаї» — народні картини із зображен­ням козака-бандуриста, які прикрашали в давни­ну майже кожну козацьку та селянську хату.

Картини із зображенням козака Мамая уособ­лювали любов народу до свого захисника від зов­нішніх і внутрішніх ворогів — запорізького козацтва. Бандура, яка завжди зображалася на та­ких картинах, символізувала народну історію та мрії, кінь — його волю, дуб — його могутність. Часто на картинах ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацьких штофа і чарки. Це були речі, пов'язані з смертю козака,— спис ставився на місці поховання, штоф та чарка клались в могиду, і нагадували вони про скороминучість жит­тя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

На картинах, які створювалися ще під час Січі, козак Мамай зображений, як правило, один, на пізніших полотнах — разом з паном, дівчиною, навіть верхи на коні. Картини «Козаків Мамаїв» набули особливого поширення на Україні напри­кінці XVIII — на початку XIX ст. Це була світла і тривала пам'ять народу про його захисників-козаків та про Запорізьку Січ.

Найбільша колекція народних картин «Козаків Мамаїв» зібрана Д.І.Яворницьким і зберігається в Дніпропетровському обласному історичному музеї .

У цей же час на Запоріжжі набув поширення так званий ктиторський портрет, тобто зображен­ня засновників церков або людей, що надавали монастирям значну фінансову підтримку. Серед таких полотен привертають увагу перш за все портрети братів Якова та Івана Шиянів. Ці порт­рети створені на замовлення громади у подяку за те, що Шияни фінансували спорудження іко­ностасу в Нікопольській Покровській церкві, ктиторами якої вони були.

Мал. 2. Портрети братів Якова та Івана Шиянів

Шияни відмовилися після зруйнування Січі йти на державну службу і залишились вірними пам'яті Запоріжжя. Більше того, до церкви Покрови вони перенесли з Січі ікону з зображенням останнього кошового Петра Калнишевського, який в той час був засланий царатом на Соловки. Портрети Шиянів свідчать про високу майстерність запорізьких майстрів живопису, доносять до нас образ козаків — справ­жніх захисників своєї вітчизни.

Мал. 3. Козачий полковник П. Ру­денко (з картини В. Л. Боровиковського)

У книжках Дмитра Івановича Яворницького про його подорожі на Запоріжжя неодноразово згадується про портрети, які вчений бачив у Самарському Пустинно-Микільському монастирі: портрет «дикого попа» Кирила Тарловського та полковника Опанаса Ковпака. Біографія Кирила Тарловського могла б стати сюжетом для чудо­вого авантюрного роману. В ній була і служба в одному з приходів на півночі України, і таємне вінчання імператриці Єлизавети з Олексієм Розумовським під час їх подорожі на Україну, і служба в Петербурзі, і блукання по запорізьких степах, де Тарловського знайшли запорожці і на­звали «диким попом». Останні роки життя Тарловський провів у Самарському монастирі, де на його кошти було збудовано церкву. Як фундатор цієї церкви і зображений Тарловський на портре­ті, копія якого зараз зберігається в Дніпропет­ровському історичному музеї.

Дещо інші напрями в живописі Запоріжжя відображає другий з портретів, побачених Яворницьким в Самарському монастирі. На відміну від Шиянів, про яких йшла мова вище, запорізь­кий козак Опанас Ковпак пішов на державну військову службу, дослужився до полковника росій­ської армії, отримав дворянство. Згадуваний Д. І. Яворницьким портрет був копією з портре­та, писаного 1775 р., тобто у рік зруйнування Січі, українським майстром Андрієм Моклаковським. Копію було зроблено для Самарського монастиря, ктитором якого також був Ковпак. Він зображений з медаллю на грудях, що мало свідчити про його високі заслуги перед держа­вою, відповідало традиціям придворного парад­ного портрета.

Поступово козацька старшина відмовлялась від традицій українського живопису, а художники, які виконували портрети колишньої старшини та її нащадків на замовлення, наслідували, як правило, російські взірці. В умовах нових впли­вів, зокрема наступу стильових особливостей класицизму у живописі, розгорнулась діяльність вихідців з України, талановитих художників Д. Левицького та В. Боровиковського. В творчості Боровиковського на різних її етапах відобрази­лися і традиції українського живопису і потуж­ний струм російського мистецтва епохи класи­цизму, одним з провідних діячів якого він був сам.