ОСВІТА ТА НАВЧАННЯ

ОСВІТА ТА НАВЧАННЯ

Мабуть, всі пам'ятають початок прекрасної по­вісті про запорізьких козаків М. В. Гоголя «Тарас Бульба». Додому, в садибу запорізького полков­ника Тараса Бульби повертаються з Києво-Могилянської академії (колегії) після тривалого нав­чання його сини — Остап та Андрій. Та коротко­часною була радість матері, бо батько негайно відправляє своїх синів, що набули вищу освіту, в козацьку науку, на Січ. Не тільки М. В. Го­голь, який був добрим знавцем історії і звичаїв козацтва, а й історичні джерела засвідчують ви­сокий рівень освіти на Україні, зокрема, на Січі в XVI—XVIII ст.

Деякий час вищу освіту українські юнаки мог­ли набути тільки за кордоном. В козацьких реєст­рах, починаючи з XVI ст., зустрічаються записи, в яких, крім імені, прізвища або роду занять ко­зака, є слово «бакалавр». Наприклад, «Денис Ба­калавр» або «добрий дяк Бакалавр». Не виключе­но, що вони набули освіти в західноєвропейських учбових закладах, після закінчення яких надававсь вчений ступінь бакалавра. Частина україн­ців ставала провідними вченими в європейських вищих учбових закладах. Так, ректором Болон­ського університету 1481—1482 рр. був видатний український вчений Юрій Дрогобич. Падуанський уні­верситет на початку XVII ст. закін­чив близький товариш Петра Са­гайдачного Ізекіїл Курцевич, а також соратник Богдана Хмель­ницького Станіслав Морозовицький, відомий в народі під іменем Морозенка. Полковник Морозенко загинув під час облоги Збаража (1649 р.). Саме про нього складено одну з найбільш відомих народних дум «Ой, Морозе, Морозенку».

Серед випускників західноєвро­пейських вищих учбових закладів знаходимо імена українських пись­менників, поетів, діячів культури того часу.

Та ось 1576 року князь Костянтин Острозький у м. Острозі на Волині засновує Острозьку колегію, перший учбовий заклад вищого ступеня України. В ньому було поєднано кращі традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університе­тів. При Острозькій колегії створюється видавни­чий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров здійснює перевидання українського «Букваря» та видання так званої «Острозької Біб­лії». Ці книжки відіграли важливу роль в поширенні освіти на українських землях. Острозьку колегію, а потім Віленську академію, закінчив автор слов'яноруської (слов'яноукраїнської) «Гра­матики» (1619 р.) Мелетій Смотрицький.

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566), укра­їнсько-польський письменник;

Юрій Дрогобич (1450—1494), україн­ський вчений і ос­вітній;

Український князь Костянтин Острозь­кий (1526—1608), культурний і освіт­ній діяч;

Російсько-україн­ський першодрукар Іван Федоров (1525— 1583).

До середини XVIII ст. вона була єдиним підручни­ком з граматики на Україні, в Росії та Біло­русії. Книга мала великий вплив на розвиток мовознавства усіх словенських народів.

Однією з особливостей навчання в Острозькій школі було виховання патріотизму, любові до рідного краю. Саме тому багато вихованців коле­гії були безпосередньо пов'язані з боротьбою, яку вело запорізьке козацтво проти соціального та національного гноблення. Так, Дем'ян Нали­вайко був одним з впливових діячів острозького культурно-освітнього гуртка, активно виступав проти гнобительської політики польської шлях­ти та експансії католицизму. Коли його брат Северин Наливайко очолив селянсько-козацьке пов­стання проти магнатсько-шляхетської Польщі, Дем'ян Наливайко на чолі одного з загонів взяв в ньому участь.

Наприкінці XVI ст. в містах України на базі ремісничих цехів, виникають національно-релі­гійні об'єднання міщан — братства. Вони очо­люють боротьбу проти політики національних та релігійних утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква на Україні. У ході боротьби братства створюють свої школи. Перша така школа виникла 1585 р. у Львові, а на почат­ку XVII ст. — у більшості міст України. Під впли­вом братств виникають також парафіяльні школи при церквах та монастирях. Про високий рівень освіти на Україні свідчать іноземні автори, які побували в ті часи на її землі. Одна з найбільш яскравіших звісток належить вже згадуваному Павлу Халебському, який пише: «У країні коза­ків усі діти вміють читати, навіть сироти».

Великий вплив на козацтво у вихованні анти-уніатських і антикатолицьких переконань мали твори українських письменників-полемістів — братів Зизаніїв, Іова Борецького, Захарії Копистенського, Феодосія Софоновича та ін.

Вихованцем Острозької колегії був і гетьман Запорізького Війська Петро Конашевич-Сагайдачний. Як талановитий полководець і флотово­дець він відіграв значну роль у боротьбі проти турецько-татарської агресії, а також сприяв роз­витку української освіти та культури. За його ініціативою запорізькі козаки почали надавати матеріальну підтримку братському рухові. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Військом За­порізьким вступає до Київського братства. Це бу­ла подія великого політичного значення, яка свідчить про участь Січі в суспільно-політичному і культурному житті України. Особисто Сагай­дачний приділяв велику увагу розвитку Київської братської школи та Києво-Братського училищного монастиря, прибутки якого йшли на утримання школи. Помираючи, Сагайдач­ний відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам. У вірші-некролозі на його смерть один з учнів писав:

Маетность свою роздав—є дну на шпиталі.

Другу зась на церкви, школи, монастирі.

І так все спорядивши, живота доконав,

При церкві Братськой чесно в Києві поховай,

В котроє ся братство зо всім Войськом вписав І на нього ялмужну зачную одказав...

Видів он і Львовськоє братство, хоть далеко Церков іх в місті наділив не ледаяко,

Суму значну грошей до братства лекговав,

А жеби науки там били пильне жадав.

Поховано Сагайдачного на території братської школи. Зараз поряд з його могилою розташована будівля Києво-Могилянської академії, яка булла створена 1632 р. на базі братської школи шляхом поєднання з нею школи Києво-Печерської лаври. Коли розпочалися переговори про злиття цих шкіл і створення Київської колегії, Запорізьке Військо як куратор братської школи підтримало ідею ство­рення цього вищого учбового закладу, гарантуючи йому своє піклування. Про це свідчить листування (березень 1632 р.) між гетьманом Війська Запо­різького Іваном Кулагою-Петрижицьким та архі­мандритом лаври Петром Могилою. Видатний культурно-освітній діяч України Петро Могила стає першим ректором колегії, а потім — митро­политом. Враховуючи його провідну роль у ство­ренні колегії, до її назви включають його прізви­ще. Києво-Могилянська колегія стала першим ви­щим учбовим закладом східних слов'ян. В засну­ванні Київського братства, школи та монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла людина, ім'я якої займає почесне місце поряд з П. Сагайдачним, П. Могилою, керівництвом Запорізької Січі... Це Єлиза­вета Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва. Вона пода­рувала у 1615 р. свою садибу з землями для ство­рення цього культурно-освітнього комплексу. Останні роки життя Є. Гулевичівна провела в Луцьку, брала участь в діяльності Луцького братства.

Мал. 1. Єлисей Плетенецький (1554—1624), український пись­менник, церковний і освітній діяч; Захарія Копистенський (?—1627), укра­їнський письменник, церковний і куль­турний діяч; Матвій Стрийковський (1547—1582), поет, історик; Севастян Кленович (1550—1602), поет, автор поеми «Роксо- ланія».

Участь Запорізької Січі в створенні Києво-Могилянської колегії свідчить про активну гро­мадянську позицію та високий рівень духовності козацтва. Це спростовує закиди деяких «істори­ків», які поливають брудом козацтво і твердять, що запорожці були зграєю розбійників та п'я­ниць.

Викладання в Києво-Могилянській колегії ве­лося, як і в західноєвропейських університетах, переважно латинською мовою. Навчання відбува­лося в чотирьох нижчих класах, а також в класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи в Вінниці та Кременці. Діяль­ність колегії та підпорядкованих їй шкіл відбува­лась в гострій боротьбі з єзуїтськими учбовими закладами. їх створювали єзуїти на противагу православним школам та колегіям і всіляко заохо­чували до них українських дітей та юнаків, щоб залучити їх до католицької віри.

Набуваючи освіту на Україні, а також в західно­європейських учбових закладах, козацька молодь добре володіла латинською мовою, що тоді була мовою міжнародного спілкування. Латинська мова була в пригоді запорожцям під час їх закор­донних походів та в спілкуванні з іноземними пос­лами. Про те, що серед козаків знання латині було досить поширеним явищем, свідчить такий істо­ричний факт. У 70-х рр. XVII ст. шестеро козаків втекли з турецької неволі і звернулися за допомо­гою до французького посольства в Стамбулі. Французькі дипломати повелися з ними не за за­повідями християнської моралі — одну неволю замінили іншою. Втікачів було надіслано на га­леру короля Франції. Тут з ними мав бесіду като­лицький монах Анрі де Монбаз, який займався наверненням іновірців до католицтва. За його по­відомленням, це були освічені люди, що знали латинську мову. «Примушувати міняти віру таких чесних і відважних людей буде безчесно»,— писав монах до представників влади. Про рівень освіти, зокрема письменності козаків, свідчить ще один факт. Після ліквідації Січі 1775 р. запорожці складали присягу на вірність царському уряду. Судячи з підписів під присягою, переважна їх більшість була письменна.

Серед випускників Києво-Могилянської колегії (а з 1701 р.—академії) були не тільки культурно-освітні діячі України, а й значна частина козаць­ких воєначальників. Серед них соратники Б. Хмель­ницького Іван Чернята, Федір Лобода, Тимофій Носач, Іван Кравченко, а також гетьмани України Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельни­цький та Іван Самойлович.

Богдан Хмельницький, як свідчать історики, закінчив православну школу десь на Київщині, а потім продовжив навчання в одній з єзуїтських шкіл на заході України або в Польщі. Про високу освіченість гетьмана було добре відомо при коро­лівських дворах Європи. Він володів латинською, українською, польською, турецькою, татарською, французькою мовами. Папські нунції вважали, що він знає італійську мову. Як високоосвічена людина Б. Хмельницький піклувався про розвиток освіти на Україні. Своїми універсалами він надає великі привілеї Києво-Могилянській колегії та Братському монастирю, передає їм значні маєт­ності.

Мал. 2. Лазар Баранович (1620—1693), укра­їнський письменник; Данило Туптало (1651—1709), укра­їнський письмен­ник, церковний і культурний діяч; Іоаникій Галятов- ський (?—1688), ук­раїнський письмен­ник, громадсько-по­літичний і церков­ний діяч; Стефан Яворський (1658—1722), укра­їнський письменник- полеміст, церковний діяч;

Ці привілеї він включає в мирні угоди, які були підписані з польським урядом під Зборовом (1649 p.), Білою Церквою (1651 p.), а також в Пере­яславські статті (1654 р.).. Наступники Б. Хмель­ницького також виявляли піклування про розви­ток колегії. В колегії (академії) навчались студенти-росіяни, зокрема, М. В. Ломоносов (1747 р.), білоруси та представники інших національностей. В той же час такі провідні українські вчені, як Ф. Прокопович, С. Яворський, професори та ви­пускники Києво-Могилянської академії працюють викладачами в заснованій у 1687 р. в Москві Слов'яно-греко-латинській академії. Вони також відкривають школи в містах Росії, навіть Сибіру, дарують цим школам свої особисті бібліотеки.

Осередки освіти існували безпосередньо і на запорізьких землях-паланках, а також у фортеці Січі. На початку XVII ст. виникла школа при Самарському Пустинно-Микільському монастирі, будівля якого розташована зараз на околиці м. Новомосковська Дніпропетровської області. В школі навчали письма, церковного читання, спі­ву та музики. Такі школи існували при всіх 44 цер­квах на Січі. Біля церкви з одного боку будувався «шпиталь», тобто лікарня для поранених та хворих козаків, а з іншого—школа. В запорізьких школах навчалися козацькі діти з паланочних населених пунктів, а також джури—підлітки, що бралися для виховання досвідченими козаками та військо­вою старшиною з України. У той час посада вчи­теля була невід'ємною від посади священика або ієромонаха. Формування світогляду дитини та її морально-етичних рис відбувалося на релігійному грунті. Практику з читання або співів школярі проходили в церкві під час служби, а також під час проведення інших релігійних служб (похо­рони, різні посвяти та ін.). Вчитель-наставник піклувався не тільки про знання, виховання учня, а й про його здоров'я. Як повідомляє історик Д. І. Яворницький, на Січі існувала школа музич­ної грамоти та церковного співу. В 1770 р. цю школу перевели у слободу Орловщину. Він також пише, що загальноосвітня січова школа мала самоврядування, подібне до адміністратив­ного устрою Січі. Школярі мали двох отаманів, яких обирали поміж себе, спільні кошти. На­вчатись в січовій школі було чимало бажаючих, тому в середині XVII ст. вона була переповнена учнями. Вчилися в ній як малі діти, так і дорослі юнаки. Найбільш здібні продовжували навчання в Києво-Могилянській академії та закордонних університетах.

Ще одним показником освіченості запорізького козацтва було шанобливе ставлення до книги. У фондах Дніпропетровського державного істо­ричного музею імені Д. І. Яворницького зберег­лася велика кількість книг, які належали колись запорізьким козакам та були зібрані до музею Д. І. Яворницьким, цим невтомним шукачем запорізької старовини. Сьогодні ці книги ретельно досліджені та описані кандидатом історичних на­ук, співробітницею музею Світланою Вікторів­ною Абросімовою, яка склала їх детальний ка­талог. Про що ж розповіли дослідниці маргіналії, або написи на полях книжок, зібраних з козаць­кого краю?

Як свідчить запис на «Пречистих Акафістах», виданих 1674 р. у друкарні Києво-Печерської лаври «за благословінням» видатного культурно- освітнього діяча України Іннокентія Гізеля, ця книжка належала свого часу «товаришеві куреня Іркліївського». А ось «Євангеліє», видруковане у Москві 1735р. Судячи з напису на ньому, воно було придбане на кошти «товариша» Поповичовського куреня Никифора Рябошапки і передано задля відпущення його гріхів до Нехворощансь кого монастиря. Серед власників інших книг з колекції Дніпропетровського історичного му­зею знаходимо імена козака Полтавського куре­ня Ігната Губи, козака Калніболоцького куреня Андрія Псопчого, козака Величківського куреня Дем'яна Легуша; отамана Сергіївського куреня Леонтія Облуповського та інших запорожців.

Мал. 3. Феофан Прокопович (1681—1736), укра­їнський письменник, учений, політичний і культурний діяч; Георгій Кониський (1717—1795), укра­їнсько-білоруський письменник,церков­ний діяч

Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі тільки заможніші козаки, як і бу­дувати за свій кошт і оздоблювати церкви могла тільки запорізька старшина, та то була ознака часу. Соціальне розмежування та нерівність були характерні для розвитку всієї Європи XVI— XVIII ст., що однак не заважає нам захоплюва­тися тогочасними досягненнями освіти і культу­ри. Ознакою розвитку освіти на Україні була її відносна демократичність — поширення досягнень культури на козацтво-близьку до народних низів верству населення.

Запорізьке козацтво, вийшовши на сцену полі­тичної боротьби наприкінці XVI століття, вже че­рез кілька десятиліть, під час визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.), надало свій політично-адміністративний та військовий устрій всій Україні. Виникнення гетьманату-козацької держави-сприяло поширенню на всі українські землі тих політичних, ідеологічних, культурних ідеалів, які виробило в собі запорізьке козацтво. Звичайно, це був не простий процес; «козацька культура» сприймала, а також включала в себе надбання інших районів України, та все ж пере­вага саме козацького елементу в соціальному, політичному, культурному житті України XVI— XVIII ст. була очевидна сучасникам і місцевим, і іноземним. Подорожі на Україну сприймалися в Європі, як подорожі в «країну козаків».