РОЗПОРЯДОК ДНЯ ГАРНІЗОНУ СІЧІ

РОЗПОРЯДОК ДНЯ ГАРНІЗОНУ СІЧІ

Козаки кожного куреня за загальним сигна­лом вставали до схід сонця і йшли на річку купатись. Купалися завжди, незважаючи на пори року, тобто і взимку. Після цього сідали за стіл в курені снідати. На сніданок подавалася соломаха — житнє борошно, зварене у воді і засмажене олією. За звичаєм, осавул, суддя та інша військова старшина мешкали й прийма­ли їжу в тих куренях, до яких вони були запи­сані. За столом вони сиділи біля курінного отамана. Кухар, що готував їжу для козаків усього куреня, за звичаєм, їв стоячи. Досвідчені козаки та військова старшина мали при собі хлопчиків-підлітків, які прозивалися джурами. Попадали вони на Січ із запорізьких міст, сіл, а також з північної України. Джура у всьому допомагав своєму наставнику, переймав його бойовий досвід і обов'язково навчався в січовій школі. Жив і харчувався джура в тому ж курені, що і його наставник. В свою чергу, запорізькі козаки, буваючи на Україні, прагнули залучити до себе на Січ хлопчиків-підлітків. У ті часи поява хлопчиків на Січі ні у кого не викликала здивування. Адже народ поважав запорізьких козаків як легендарних лицарів, тому прагнен­ня стати козаком було мрією кожного юнака-українця. Цьому прагненню всебічно сприяло старше покоління. Арабський мандрівник Павло Халебський, що побував на Україні у 1654 р., пише: «Ці юнаки з дитинства вчаться верхо­вої їзди, стрільби з рушниць і луків та хороб­рості».

Після сніданку всі йшли на заутреню до січо­вої церкви, потім деякий час витрачали на прання, полагодження одежі, зброї, човнів, укріплень, а потім розпочинали бойову підго­товку. Сюди входили герці на конях, фехтуван­ня, стрільба з вогнепальної зброї, долання рівчаків та загорож на конях, бій на шаблях «до першої крові», змагання куренів тощо. Знання і вміння будувати оборонні споруди з землі і возів, будувати човни і вести бойові дії на воді козаки  здобували під час підготовки й здійснення походів. В січовій школі в цей час велося навчання з джурами, їх навчали письму, церковному читанню, хоровому співу та музиці. Після закінчення школи частина най здібніших хлопчиків йшла до Києво-Могилянської академії, друга частина — працювати священиками в запо­різьких церквах та учителями в школах, що існували при цих церквах. Третя частина ви­пускників школи залишалася в своїх куренях, де вони з часом мужніли, загартовувалися і ставали справжніми козаками.

Рівно в полудень з фортечної гармати лунав постріл. За цим сигналом козаки та джури йшли обідати. На обід подавалося: тетеря — зварене пшоно або житнє борошно на квасі, варена або печена риба на стяблах (дерев'яні дошки з видовбаною серединою, щоб не стікала юшка), мед, пиво і брага в кінвах (невеликі відра з навішаними на них коряками або «михайликами»), галушки, юшка з риби, що називалась щербою, куліш з салом або олією, іноді баранина або дичина. Все це готувалося на кабицях (тобто вогнище з витяжкою), що містилися в курені. Після обіду співали пісні, думи, слухали розповіді, гру кобзарів. За розпорядженням курінного отамана частина ко­заків готувалася до виконання службових обов'язків у фортеці Січі, а також за її межами. При повному озброєнні вони йшли на січовий майдан і шикувались у лави прикордонних форпостів, загонів по охороні січових шляхів, переправ на Дніпрі і Бузі, роз'їздів та варти на січових вежах і човнах. Огляд підрозділів та постановку їм завдання проводив військовий осавул за участю курінних отаманів, від яких ці підрозділи були виділені. За встановленим терміном підрозділи вирушали виконувати до­ручені завдання.

Надвечір дзвонили дзвони січової церкви Святої Покрови, закликаючи козаків на молитву. У церкві всіх зачаровував хор січової школи, який складався з хлопчиків-підлітків. Після мо­литви козаки йшли в курені вечеряти. На вечерю подавалися гречані галушки з часником або щерба. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, бубнах, а хто співав пісень. Спалаху­вали запальні козацькі танці. Через деякий час Січ, за винятком вартових на фортечних вежах та козацьких роз'їздів в степу, занурювалась у сон.