ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА СІЧІ ТА ЇЇ ОБОВ'ЯЗКИ

ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА СІЧІ ТА ЇЇ ОБОВ'ЯЗКИ

Курені, на які поділялося військо Запорізької Січі, не були тактичними одиницями, тобто військо не виходило в похід або на поле бою куренями. Для здійснення походу або бойових дій курінь або декілька куренів формували тактичні одиниці, що називались командами або партіями. Іншими словами, курінь був військово-адміністративною одиницею, а вся Січ разом з куренями, паланками, перевозами, торгівлею та прикордонною службою була військово-адміні-стративним об'єднанням.

Вищим органом влади Запорізької Січі була січова рада, яка обирала на рік уряд Січі — військову старшину, а також місцеві органи влади — паланкову або полкову старшину. Зброй­ними силами козацької республіки було Запорізьке Військо, ядро якого трималось у постійній бойовій готовності в куренях Січі. Якщо військо вирушало в похід, то разом з формуванням команд або партій призначалась «наказна» («похідна») військова старшина, а також частко­во використовувалась обрана. Хто ж належав до військової старшини і які були її обов'язки?

Як свідчить український історик першої по­ловини XIX ст. А. Скальковський у своїй «Історії Нової Січі», всім козакам, хто займав на Січі командні або військово-адміні­стративні посади, надавалося звання «військового старшини». Після звіль­нення козака з посади це звання втрачалось, за винятком чотирьох посад: кошового отамана, військо­вого судді, військового писаря та військового осавула. За ними після звільнення з посад на все життя залишалося звання «військового старшини». Вони жили в своїх куре­нях, користувалися особливою пова­гою, їх запрошували на відповідаль­ні наради. Ця так звана військова старшина без посад була фактично резервом найдосвідченіших військо­вих кадрів Січі.

На Січі були полковники «похідні» та «до паланок». Похідний полковник призначався під час формування бойових загонів та команд, які виступали в похід по суші або по воді. Йому призначались осавул та писар, яких називали похідними старшинами.

Після повернення з походу вони ставали стар­шинами без посад. Написи прізвищ похідної старшини на бойових прапорах (Київський істо­ричний музей) свідчать про те, що склад бойових підрозділів повторювався при черговому по­ході.

Для керування кожною паланкою щорічно обирався радою полковник, а також осавул, писар, хорунжий, підосавул та підписар («три пани і три підпанки»,— говорили козаки), яких називали паланковою або полковою старшиною.

Полковник одержував ознаку влади — пірнач, який він носив за поясом, а також значок, тобто невеликий прапор, який ніс полковий хорунжий попереду команди. Полковник паланки мав, крім цього, свою печатку.

Пірнач — невеликих розмірів булава з глибокими рівчака­ми на сферичній частині.

Як повідомляє у своєму щоденнику австрій­ський посол Еріх Лясота, який відвідав Січ у 1594 році з дипломатичною місією, похідний полков­ник призначався на кожні п'ятсот козаків.

Щоб уявити, як формувались команди для ведення бойових дій, наведемо приклад з січо­вого реєстру 1769 р., згідно з яким виділялись дві команди по одній тисячі козаків кожна.

Перша тисяча. Командир: військовий старшина Андрій Лях, при ньому — писар Василь Чернявський та осавул Іван Гараджа.

У нього:

1. Пол­ковник Степан Галех, при ньому — писар Демко Третяк та осавул Іван Бабура.

2. Полковник Павло Ніс, при ньому — писар Яків Дон та осавул Григорій Ніур.

Мал. 1. Організаційна структура Війська За­порізького Низового

Друга тисяча. Командир: військовий старшина Олексій Чорний, при ньому — писар Василь Йорж та осавул Афанасій Куций. У нього:

Мал. 2. Організаційна структура підрозділів, виділених з Війська Запорізького Низового для походу (бойових дій)

1.         Полковник Савка Циборида, при ньому — писар Данило Підласий та осавул Іван Сухина.

2.       Полковник Антон Кросовський, при ньому — писар Нестір Гаврилов та осавул Василь Головко.

Як бачимо з реєстру, команди очолили військо­ві старшини без посад, яким підпорядковані похідна військова старшина на посадах полковників, писарів та осавулів. Кожен полковник очолив загін козаків в 500 чоловік. Якщо у похід вирушало все Запорізьке Військо, то його очолю­вав обраний або наказний (призначений на час походу) кошовий отаман. У нього на командному пункті, крім корогви, стояв ще бунчук,  під яким знаходилась військова старшина без посад. Вона відігравала роль військової ради, а також резерва командування. Якщо під час бою вибував хтось з командирів команд або полковників, то від бунчука направлявся для його заміни військо­вий старшина. Військові старшини від бунчука направлялись також на поле бою для координації бойових дій підрозділів військ.

Бунчук — довга палиця з золотим яблуком на кінці. Від яблука відходило два-три білих кінських хвости.

Розглянемо, які обов'язки виконувала обрана або призначена військова старшина Запорізької Січі.

Кошовий отаман. Очолював цивільну, військо­ву та духовну (релігійну) владу на Січі. Влада його була необмеженою. Він вирішував долю кожного козака, затверджуючи судові вироки, і в першу чергу смертні. Від імені товариства вступав в дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призна­чених козаків на посади, а також розподіл земель (паланок) та трофеїв між куренями. Вирішував питання прийому козаків до війська або їх звільнення. Мешкав кошовий отаман в окремому приміщенні (хаті) разом зі своїм куха­рем Боплан у своєму творі «Опис України» пише про необмежену владу гетьмана (кошового отамана), а також про дуже велику відповідальність перед підлеглими козаками:  «Гетьмани дуже стро­гі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважним у військовому по­ході, аби не трапилася якась невдача, а при зус­трічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях мусить виявити увесь свій хист і сміливість. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж оби­рають іншого гетьмана... Управляти ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, хто невдало це зробить. За сімнадцять літ, які я про­вів у цьому краї, усі, хто займав цю посаду, тра­гічно закінчили свої дні». Символом влади кошо­вого отамана була булава, яку він тримав у руці під час урочистих заходів та в бойовій обстановці.

Військовий суддя. Чинив суд на Січі. У відсут­ність кошового отамана виконував його обов'яз­ки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого виконував обов'язки казначея, зберігав «скарб і армату» у Військовій Скарбниці. Мешкав і харчувався суд­дя у своєму курені. Символами влади судді була січова печатка та тростина.

Військова Скарбниця мала приміщення в фортеці, а також сховище за її межами в недоступному лабіринті річок, остро­вів і плавнів. Місце її розташування трималось у великій таємниці. У Військовій Скарбниці за межами фортеці збері­гались коштовності та зайві гармати. В Скарбниці, що була розташована на території фортеці, зберігались клейноди Січі.

Військовий писар. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Очолював Січову канцелярію, був начальником для всієї військової старшини, що займала поса­ди писарів в паланках та в похідних командах. Посаду військового писаря займали високоосві­чені люди, обізнані на іноземних мовах і латині. За високу освіченість та інтелігентність вони ко­ристувалися великою повагою у козаків. У зв'язку з цим військовий писар рідко переобирався на сі­човій раді. Мешкав військовий писар в окремому приміщенні разом зі своєю канцелярією, до якої входили писарі різних рангів та кухар. У XVIII сг. військова канцелярія Січі налічувала 48 чоловік. Зовнішньою ознакою гідності військового писаря був каламар (чорнильниця) в довгій срібній опра­ві, який він під час ради тримав за поясом, а перо застромлював за праве вухо.

Військовий осавул. В його обов'язки входила організація і ведення прикордонної служби запо­різьких земель, охорона зимівників та шляхів на Січ по Дніпру і на суші. Він проводив слідство та виконання судових вироків. Разом з обозним під­тримував дисципліну й порядок у війську, в фортеці Січі та похідних таборах. Займався розподі­лом платні та провіанту. Його помічником був військовий довбиш. Мешкав і харчувався осавул у своєму курені. Символом влади військового осавула була тростина.

Для підвищення престижу влади кошового ота­мана, судді, писаря і осавула під час урочистих заходів та в бойовій обстановці кожного з них супроводжувала почесна варта, яку виділяли ку­рені. Так, з реєстру 1770 р. нам відомо, що кошо­вого отамана супроводжувавші козак Кущівського куреня, писаря — 27 козаків Пашківського ку­реня, суддю — 10 козаків Дерев'янківського куреня і осавула — 7 козаків Незамаївського куре­ня. Крім цього, кошовий отаман, писар, суддя та осавул мали особисті місця в січовій церкві.

Мал. 3. Організаційна структура війська Запорізького під час походу

Військовий обозний. Очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі. Під час похо­ду він або наказний обозний керували побудо­вою табору з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська, разом з військовим осавулом підтриму­вав дисципліну та порядок на Січі. Помічником обозного був пушкар.

Курінний отаман. Найбільшою повагою на Січі користувалася посада курінного отамана. Хто не був раніше на посаді курінного отамана, не міг бути обраним на посаду кошового. Велике зна­чення це мало також і для інших посад на Січі. Так, наприклад, якщо суддя та осавул не займали раніше посади курінного отамана, то звання військового старшини за ними не зберігалось після їх звільнення з посад. Особлива повага до посади курінного отамана свідчить, що це най­давніша посада у війську. Її удостоювалися найталановитіші козаки, зокрема, військові старши­ни, що займали раніше посади кошового отамана, судді, осавула, писаря та ін. Курінний отаман мав необмежену владу над козаками свого куре­ня. Без його дозволу ніхто не мав права відми­кати курінну скарбницю, де зберігались кошти куреня та особисті речі козаків. В курінній скарбниці зберігались речі і тих козаків, що зай­мали вищі посади на Січі, в т. ч. і кошового ота­мана. Коли курінний отаман тимчасово був від­сутній, у господарчих справах його заміщав ку­рінний кухар. Під час походу призначався наказ­ний курінний отаман, а обраний залишався в Січі. Курінний отаман мав свій значок, тобто невеликий прапор, який ніс курінний хорунжий. Обирався курінний отаман на курінній раді.

Крім військової старшини, існували посади військових служителів, до яких належали:

Військовий довбиш. Був важливою особою на Січі, оскільки ударами в литаври збирав козаків на січовий майдан на раду. Він також подавав сигнал про те, що кошовий отаман став під ко­рогвою, а військова старшина під бунчук і що сінову раду можна починати. Допомагаючи війсь­ковому осавулу, довбиш супроводжував важли­вих злочинців до Січі. Проводив інспекцію стану збору та виходу козаків з зимівників. Направляв­ся в паланки для з'ясування причин затримки виплати податків. Довбиш особисто мав бути присутнім при виконанні вироків. Символами його обов'язків були литаври.

Військовий пушкар. Під керівництвом військо­вого обозного завідував артилерією. Зберігав по­рох, свинець, ядра, навчав та командував гарма­шами. Займався постачанням артилерії. В його веденні була пушкарня, де утримувалися зло­чинці.

Військовий тлумач (або драгоман). Крім іншо­мовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, очолював розвідку та контррозвідку Січі. Для виконання цих обов'язків виїздив сам або направляв розвідників у сусідні держави. Входив до складу посольств, що відряджалися від Січі до іноземних країн.

Військові шафари перевозів. Збирачі податків на перевозах: Кодацькому, Микитинському (че­рез Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго-Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар та підписар.

Військовий кантаржій. Зберігач ваги і міри на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотриманням правил торгівлі на Січі.

Отаман січової школи. Під наглядом начальника січових церков очолював освіту дітей в січо­вих школах, де навчання велося за кошти Січі. За січовою військовою старшиною йшла паланкова, що стояла вище військових службовців. Паланкову старшину, як ми вже вказували, скла­дали: полковник (ще називали його сердюком), осавул, писар, підосавул, підписар та хорунжий.

Драгоман — франц. dragoman, від араб, тарджуман — пе­рекладач.

На ці посади щорічно на раді обирались найзаслуженіші люди. Для вирішення важливих пи­тань внутрішніх справ паланки проводились паланочні ради, але підписи на документах від па ланки на Січ свідчать, що остаточне рішення належало раді паланкової старшини. Як зазна­чає український історик Д. І. Яворницький, папе­ри підписувались: «Полковник такий-то із стар­шиною». Полковник на території паланки уособ­лював кошового отамана, тому нерідко, як і ос­танній, карав і навіть страчував злочинців. Він відповідав за моральний стан і дисципліну ко­зацького середовища в слободах і зимівниках, а також своєчасний збір козацького війська за розпорядженням з Січі. Його влада поширюва­лась також і на осіб, котрі проїжджали через паланку. Він дозволяв їм в'їзд у вольності запо­різьких козаків, а для безпеки давав перепуст­ку — знак у вигляді копії пірнача.

До військових службовців паланки належали: громадський отаман, який стояв на чолі слободи чи промислу і стежив за ладом та добропристой­ністю його мешканців; військовий табунник, військовий скотар та військовий чабан, які дбали про громадські табуни коней, череди худоби та отари овець.