У БОРОТЬБІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ

У БОРОТЬБІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ

Агресія Османської імперії та її васала Кримсь­кого ханства в кінці XVI — на початку XVII ст. була тяжким лихом для українського народу. Козакам доводилось вести постійну жорстоку боротьбу не тільки з татарами, а й турками. Од­ним з важливих етапів цієї боротьби були морсь­кі походи запорізьких козаків.

Аналіз бойових дій запорізьких козаків на Чорному морі свідчить, що їх перші морські по­ходи обмежуються північним та західним його узбережжям. Ймовірно, це пояснюється відсут­ністю відповідного досвіду, а, можливо, і талано­витих флотоводців. Так, тричі підряд, у 1538, 1541 і 1545 рр., козаки роблять похід по морю до фор­теці Очаків, завдаючи шкоди її укріпленням та гарнізону. В 1589 р. зазнає їхніх ударів з моря кримська фортеця турків Гезлев, або Козлов (те­перішня Євпаторія).

ПОВСТАННЯ КОЗАКІВ-НЕВІЛЬНИКІВ НА ТУРЕЦЬКИХ ГАЛЕРАХ

ПОВСТАННЯ КОЗАКІВ-НЕВІЛЬНИКІВ НА ТУРЕЦЬКИХ ГАЛЕРАХ

Найгірша доля випадала тим невільникам, кот­рих змушували бути гребцями на галерах. Сюди, насамперед, потрапляли козаки — найзапекліші вороги Османської імперії та Кримського хан­ства, а також ті, хто із зброєю в руках мужньо чинив опір нападникам, неодноразово тікав із полону. Переважну більшість невільників-гребців складали полонені запорожці і донці, про що свідчать різні джерела. Характерно, що турецьке слово «кадирга», тобто галера, у дещо зміненому вигляді перейшло в російську, українську та бі­лоруську мови і стало означати тяжке ув'язнен­ня, виснажливу працю. Чеський шляхтич Вацлав Вратислав, котрий на власному досвіді пізнав долю гребця-невільника, писав наприкінці XVI сто­ліття: «Неможливо уявити і повірити у те, щоб жива людська душа знесла й витерпіла такі жах­ливі поневіряння».

ДОЛЯ НЕВІЛЬНИКІВ

ДОЛЯ НЕВІЛЬНИКІВ

Незважаючи на активну боротьбу запорізького війська проти грабіжницьких нападів татар, вони щорічно уганяли в неволю тисячі українців. Ос­новна маса невільників була приречена на по­вільне згасання внаслідок тяжкої праці та жахли­вих умов існування, туги за батьківщиною і близь­кими. Рабовласники давали їм принижувальні клички, таврували як худобу, змушували прийма­ти іслам (мусульманську релігію), тримали у чор­ному тілі і заставляли тяжко працювати.

ГРАБІЖНИЦЬКІ НАПАДИ ТАТАР

ГРАБІЖНИЦЬКІ НАПАДИ ТАТАР

Як ми вже знаємо, після підкорення Крим­ського ханства Туреччиною (1475 р.) воно по­чинає робити грабіжницькі напади на Україну. Через деякий час на біду українського народу змінюється ситуація в причорноморських степах. Сюди в другій половині XVI ст. перекочовує з території, що лежить між Кабардою і Азовом, Ногайська орда. Вона розпадається на чотири орди:

1.    Єдичкульську, що зайняла лівий берег Дніпра від Казикермену (теперішня Каховка) до гирла р. Кінські Води, а пізніше і вздовж її течії до верхів'я.

2.    Джамбуйлуцьку, що кочувала південніше орди Єдичкульської на лівобережжі Дніпра від Казикермену до гирла Дніпра. Пізніше вона зосередилась біля Перекопського перешийка і ді­стала від нього остаточну назву — Перекопська орда.

3.    Очаківську, або Єдисанську, що мала в сво­єму володінні територію, розташовану на право­му березі Дніпра від гирла р. Кам'янки аж до р. Буг і далі вздовж берега до Очакова.

4.    Буджацьку, або Білгородську, що займала територію узбережжя Чорного моря між р. Дні­стром і Дунаєм та між Акерманом (Білгородом - Дністровським) і Кілією на приморських низи­нах Молдавії.

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ

Запорізьке Військо славилось своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це до­сягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебува­ла в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденно бойовою підготов­кою.

Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Йоган-Йоахім Мюллер пише про великі можливості Запорізького Війська щодо його збільшення: «Чисельність козаків не постійна і може значно збільшитись протягом одного дня. З шести тисяч душ вони можуть мати наступного дня вісімнадцять тисяч, а трохи перегодя — вже тридцять тисяч». Висока військова майстерність Запорізького Війська досягалась за рахунок доб­ре налагодженого військового навчання. В знач­ній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю обумовлювалось ще й тим, що кожного дня коза­ка міг підстерегти татарин, і тоді його долю вирі­шувала військова майстерність. Невпинні сутич­ки козацьких охоронних загонів з татарськими, що займались розбоєм на шляхах, загартовували козаків, підвищували їх бойовий досвід.

ПРИКОРДОННА СЛУЖБА

ПРИКОРДОННА СЛУЖБА

Крім повсякденного навчання, козаки гарнізо­ну Січі несли почергово прикордонну службу за­порізьких земель. Метою прикордонної, або сто­рожової, служби було своєчасно виявити набли­ження татар і попередити про це Запорізьке Вій­сько та населення міст і сіл України. Для цього не тільки на кордонах запорізьких земель, а й по всій їх території та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове зем­ляне укріплення для самооборони, житло для ко­заків та стайню для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз'їзди (бекети), які вели розвідку в призначеному для цього районі. Для спостереження за місцевістю козаки вико­ристовували старовинні скіфські могили, а також насипали свої. Поважаючи минувшину і своїх предків, козаки ніколи не дозволяли собі ніяких земляних порушень на старовинних могилах.

Етапи розвитку Запорізької Січі

Етапи розвитку Запорізької Січі

Становлення Запорізької Сiчi

За визначенням Запорізька Січ – являє собою суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва за порогами, що склалася у першій половині 16 ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Поняття Запорізька Січ вживається у двох значеннях: у широкому - всі землі, які перебували в управлінні й володінні козаків, у вузькому-центральне поселення, де знаходилось адміністративне управління Січі.

Виникнення Запорізька Січ було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров’я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у пониззя Дніпра.