ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

Запорізька Січ давно була важливим центром антифеодальної та національно-визвольної бо­ротьби народів Російської імперії. Ось чому царат чекав лише слушної нагоди, щоб розправи­тися із Січчю та запорізьким козацтвом. Така нагода випала 1775 р. На той час вже завершила­ся перемогою російсько-турецька війна 1768—1773 pp., внаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря. Тоді ж зменшилася небезпека турецько-татарських наскоків, а нові кордони пролягли далеко на південь від Запорізької Січі. В цей же час було придушено каральними військами селянську війну під проводом О.І.Пугачова, і запорожці вже не могли розраховувати на допомогу своїх братів — повсталих донських та яїцьких козаків, російських та башкирських селян, уральських робітників.

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ

Запорізьке Військо славилось своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це до­сягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебува­ла в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденно бойовою підготов­кою.

Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Йоган-Йоахім Мюллер пише про великі можливості Запорізького Війська щодо його збільшення: «Чисельність козаків не постійна і може значно збільшитись протягом одного дня. З шести тисяч душ вони можуть мати наступного дня вісімнадцять тисяч, а трохи перегодя — вже тридцять тисяч». Висока військова майстерність Запорізького Війська досягалась за рахунок доб­ре налагодженого військового навчання. В знач­ній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю обумовлювалось ще й тим, що кожного дня коза­ка міг підстерегти татарин, і тоді його долю вирі­шувала військова майстерність. Невпинні сутич­ки козацьких охоронних загонів з татарськими, що займались розбоєм на шляхах, загартовували козаків, підвищували їх бойовий досвід.

ПРИКОРДОННА СЛУЖБА

ПРИКОРДОННА СЛУЖБА

Крім повсякденного навчання, козаки гарнізо­ну Січі несли почергово прикордонну службу за­порізьких земель. Метою прикордонної, або сто­рожової, служби було своєчасно виявити набли­ження татар і попередити про це Запорізьке Вій­сько та населення міст і сіл України. Для цього не тільки на кордонах запорізьких земель, а й по всій їх території та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове зем­ляне укріплення для самооборони, житло для ко­заків та стайню для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз'їзди (бекети), які вели розвідку в призначеному для цього районі. Для спостереження за місцевістю козаки вико­ристовували старовинні скіфські могили, а також насипали свої. Поважаючи минувшину і своїх предків, козаки ніколи не дозволяли собі ніяких земляних порушень на старовинних могилах.

Етапи розвитку Запорізької Січі

Етапи розвитку Запорізької Січі

Становлення Запорізької Сiчi

За визначенням Запорізька Січ – являє собою суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва за порогами, що склалася у першій половині 16 ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Поняття Запорізька Січ вживається у двох значеннях: у широкому - всі землі, які перебували в управлінні й володінні козаків, у вузькому-центральне поселення, де знаходилось адміністративне управління Січі.

Виникнення Запорізька Січ було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров’я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у пониззя Дніпра.

ДИСЦИПЛІНА ТА СУДОЧИНСТВО НА СІЧІ

ДИСЦИПЛІНА ТА СУДОЧИНСТВО НА СІЧІ

Військова дисципліна на Січі грунтувалась на звичаях людської гідності. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів за вчинене по­рушення дисципліни. Велике значення в цьому відігравало побратимство, яке існувало між ко­заками. Яценко-Зеленський, який відвідав Січ у 1750 і 1751 рр., пише, що між козаками існує звичай, за яким всякий козак поважав курінного свого товариша над рідного брата. У зв'язку з цим між козаками існувала злагода. Він також повідомляє, що існували курінні дяки (помічники священика), які вірогідно забезпе­чували моральне виховання козаків куреня, а також їхні релігійні потреби під час походів. Усього на Січі було 44 церкви, а також дві похідні. Релігійні культи очолювало керівництво Межгірського монастиря (біля Києва), філією цього монастиря був Самарський монастир (біля теперішнього Новомосковська).

РОЗПОРЯДОК ДНЯ ГАРНІЗОНУ СІЧІ

РОЗПОРЯДОК ДНЯ ГАРНІЗОНУ СІЧІ

Козаки кожного куреня за загальним сигна­лом вставали до схід сонця і йшли на річку купатись. Купалися завжди, незважаючи на пори року, тобто і взимку. Після цього сідали за стіл в курені снідати. На сніданок подавалася соломаха — житнє борошно, зварене у воді і засмажене олією. За звичаєм, осавул, суддя та інша військова старшина мешкали й прийма­ли їжу в тих куренях, до яких вони були запи­сані. За столом вони сиділи біля курінного отамана. Кухар, що готував їжу для козаків усього куреня, за звичаєм, їв стоячи. Досвідчені козаки та військова старшина мали при собі хлопчиків-підлітків, які прозивалися джурами. Попадали вони на Січ із запорізьких міст, сіл, а також з північної України. Джура у всьому допомагав своєму наставнику, переймав його бойовий досвід і обов'язково навчався в січовій школі. Жив і харчувався джура в тому ж курені, що і його наставник. В свою чергу, запорізькі козаки, буваючи на Україні, прагнули залучити до себе на Січ хлопчиків-підлітків. У ті часи поява хлопчиків на Січі ні у кого не викликала здивування. Адже народ поважав запорізьких козаків як легендарних лицарів, тому прагнен­ня стати козаком було мрією кожного юнака-українця. Цьому прагненню всебічно сприяло старше покоління. Арабський мандрівник Павло Халебський, що побував на Україні у 1654 р., пише: «Ці юнаки з дитинства вчаться верхо­вої їзди, стрільби з рушниць і луків та хороб­рості».

КЛЕЙНОДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

КЛЕЙНОДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

Символами влади військової старшини були клейноди (від німецького слова Kleinod — доро­гоцінність). До клейнодів, як уже згадувалось, належали: корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди: тростина (палиця) та пірнач, литаври та печатка. Зберігалися клейноди в приміщенні Військової Скарбниці на території січової фор­теці.

Перші клейноди Запорізькій Січі були даровані польським королем Стефаном Баторієм у 1576 р. Тому на рожевому полі першої корогви був зображений білий сріблястий орел — герб Польсь­кої держави. Після возз'єднання України з Ро­сією царським урядом була подарована Січі корогва з зображенням двоглавого орла — герба Російської держави. Герб Запорізької Січі — козак з шаблею при боці і рушницею на лівому плечі — був зображений на січовій печатці.

ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА СІЧІ ТА ЇЇ ОБОВ'ЯЗКИ

ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА СІЧІ ТА ЇЇ ОБОВ'ЯЗКИ

Курені, на які поділялося військо Запорізької Січі, не були тактичними одиницями, тобто військо не виходило в похід або на поле бою куренями. Для здійснення походу або бойових дій курінь або декілька куренів формували тактичні одиниці, що називались командами або партіями. Іншими словами, курінь був військово-адміністративною одиницею, а вся Січ разом з куренями, паланками, перевозами, торгівлею та прикордонною службою була військово-адміні-стративним об'єднанням.

ХТО ТАКІ РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ

ХТО ТАКІ РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ

Отже, ми вже знаємо, що військо Запорізької Січі поділялося на 38 куренів. Але в підручниках та експозиціях музеїв з історії України зустрі­чається помилковий його поділ на полки та сотні. Помилка виникла тому, що реєстрове козацьке військо в польських офіційних доку­ментах називалось «Запорізьким Військом» або «Низовим». Ця назва у нього виникла через те, що воно за розпорядженням польського уряду повинно було нести службу («залогу») за порогами, на низу Дніпра. «Військо Запо­різьке реєстрове» розташовувалося в північній частині України і територіально поділялося на полки та сотні. Дослідники козацтва користува­лись польськими джерелами і сприйняли це військо за військо Запорізької Січі.

ДЕ І ЯК ЖИЛИ ЗАПОРІЗЬКІ КОЗАКИ

ДЕ І ЯК ЖИЛИ ЗАПОРІЗЬКІ КОЗАКИ

Прибуваючи до безмежного українського сте­пу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притока­ми, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро — священна й заповітна для козаків ріка, оспівана ними в думах та переказах.

Слово «Дніпро» було вживане вже первісними індоєвропейськими племенами, з яких пізніше вийшли слов'янські, германські, романські та інші народи, в тому числі скіфи. Перший склад «Дн» (дон, дан, дун), тобто вода, присутній у наз­вах багатьох рік басейну Чорного та Азовського морів. Досить згадати: Дніпро, Дон, Донець, Дніс­тер, Дунай. Другий склад— «іпро» («апро») має аналогії в найдавнішій індоєвропейській мові — санскриті, нині мертвій, і означає — «західний». Отже, назва Дніпро найвірогідніше перекладаєть­ся як «західна ріка».

КОЛИ І ЯК ВИНИКЛО КОЗАЦТВО

КОЛИ І ЯК ВИНИКЛО КОЗАЦТВО

  Блискуча держава Київська Русь припинила своє існування у 40-х pp. XIII ст. Це сталося внаслідок монголо-татарської навали... Орда хана Батия завоювала переважну більшість київських князівств, вогняним смерчем пронеслася по квіту­чих містах і селах, залишаючи по собі гори трупів та згарища. Чимало людей було забрано в неволю, обернено на підданих Золотої Орди. Але героїчний опір наших предків кочівницьким ордам не пішов надаремне. Київська Русь прий­няла на себе найпотужніший удар монголо-татарських загарбників і врятувала від загибелі європейську цивілізацію.